Культурна спадщина про першу світову війну у формуванні історичної пам’яті в сучасній Україні

 

Галина ДЕНИСЕНКО, Олена ДЕНИСЕНКО

У статті вивчається значення культурної спадщини про події Першої світової війни для формування історичної пам'яті українського народу. Досліджуються різні види м типи нерухомих історико-культурних об'єктів.

Ключові слова: пам'ятки, нерухомі історико-культурні об'єкти, культурна спадщина, історична пам 'ять, «місця пам 'яті», Перша світова війна.

Історична пам’ять мобілізується у складні періоди життя нації, суспільства, соціальних груп, особливо коли з’являється загроза їхньому існуванню. Вистоявши під час Євромайдану і Революції гідності на зламі 20132014 років, здолавши диктатуру і втративши кращих синів, українці опинилися перед неочікуваною агресією з боку сусідньої держави. Боротьба за свободу і незалежність, суверенітет і територіальну цілісність, право вирішувати своє майбутнє стали об’єднавчим чинником і початком формування української політичної нації. Поряд із могилами воїнів, загиблих у роки Першої і Другої світових воєн, з’явилися тисячі нових могил наших сучасників. Іловайськ і Волноваха, Слов’янськ і Донецький аеропорт, Щастя і Піски, Дебальцеве й Маріуполь стали місцями кровопролитних боїв і величезних втрат, а водночас символами мужності й жертовності українських військ у боротьбі за рідну землю.

У збереженні минулого, формуванні історичної пам’яті і національної свідомості народу важливу роль відіграє культурна спадщина. Візуальний компонент, що включає монументальні пам’ятники, пам’ятні місця, будинки, меморіальні комплекси, фортифікаційні споруди, цвинтарі, окремі поховання, створює меморіальний простір, який не лише відображає історичне минуле, а й активно формує суспільні погляди громадян.

«Memory studies» (студії пам’яті) набувають усе більшої ваги в сучасній зарубіжній і українській соціогуманітаристиці. Досліджуючи теоретичні питання феномена пам’яті, вітчизняні науковці Владислав Верстюк, Ігор Гирич, Галина Денисенко, Віталій Скальський, Ігор Симоненко звертають увагу на пам’яткознавчий аспект, ставлення громадськості до меморіального простору, сприймання знакових подій і історичних діячів через пам’ятки і місця пам’яті .

Мета статті – з’ясувати значення культурної спадщини, зафіксованої в нерухомих пам’ятках, для історичної пам’яті народу на основі вивчення пам’яток і пам’ятних місць, пов’язаних з подіями Першої світової війни.

Упродовж століть українські землі перебували в центрі геополітичної зацікавленості інших держав, входили до їх складу, стаючи ареною жорстоких воєнних баталій. У XX столітті війни досягай рівня світових, втягнувши в свою орбіту більшість держав і населення планети, охопивши значні сухопутні, повітряні і морські простори. Перша світова війна відкрила нову епоху в історії людської цивілізації, ставши початком докорінної зміни геополітичної ситуації, своєрідним вододілом у розвитку людства. Історія ще не знала таких збройних конфліктів, які б за масштабами, глибиною впливу на суспільства воюючих народів і за наслідками мали доленосне значення для світу в цілому. За масштабами, геополітичними змінами на карті Європи, величезними людськими втратами, фундаментальними зрушеннями в усіх сферах, активізацією національних і соціальних рухів, революційних процесів, ця війна увійшла в історію як Велика війна.

Опинившись в епіцентрі воєнних подій, українці були змушені воювати на стороні обох ворогуючих держав – Австро-Угорщини й Росії, вбиваючи один одного, – боротися за імперії, які ігнорували їхні національні інтереси. Війна започаткувала докорінні зміни в економіці, внутрішньополітичному житті, міжнародних відносинах, культурі, привела до розпаду обох імперій і появи на їхніх руїнах самостійних держав. Крах імперій відкривав шлях для вирішення українського питання і створення національних збройних сил. Теперішній драматичний період в історії України спонукає звернутися до подій сторічної давнини, віднайти історичні паралелі, проаналізувати відображення тогочасних процесів в історичній пам’яті.

Історична пам’ять виявляється у різних формах, серед іншого – у збереженні «місць пам’яті». Концепція «місць пам’яті» (Les Lieux de mémoire), що належить французькому історикові П’єру Нора, передбачає вивчення топографічних, монументальних, символічних і функціональних місць, з якими суспільство пов’язує свої спомини, а також створення меморіалів . Матеріальні форми у вигляді пам’ятників, монументів, дощок встановлюються задля збереження пам’яті. Функціональні знаки (зображення на грошах, назви вулиць, населених пунктів тощо) – лише побічно служать збереженню пам’яті. Символічні – це ті історичні об’єкти, які свого часу були свідками, а згодом перетворились на символи найвизначніших подій в історії нації. «Місця пам’яті» актуалізуються й відіграють важливу суспільну роль у вихованні патріотизму, роз’ясненні й підтримці моральних принципів і інституцій, на яких тримається кожне суспільство, дозволяють глибше зрозуміти історичні процеси, що відбувались у минулому, стан суспільства і повсякденне життя людини в екстремальних обставинах.

Країни, які 27 січня (9 лютого) 1918 року підписали перший мирний договір, у ст. 17 додаткової угоди до нього зобов’язалися шанувати й утримувати в належному стані цвинтарі вояків і цивільних громадян іншої сторони. Перші кроки української національної держави з увічнення пам’яті загиблих було здійснено за часів гетьмана Павла Скоропадського. Створене в Києві товариство «Пам’ять воїнів 1914-1918 рр. « розробило заходи щодо увічнення пам’яті загиблих у Першу світову війну. У листі до Ради Міністрів Української Держави, зокрема, були передбачені конкретні пропозиції щодо проведення ретельних пошукових робіт у місцях бойових дій в Україні і на суміжних територіях: «відвідання військових могил і кладовищ, приведення їх в належний стан, складання списків з вцілілими написами на хрестах для одвічного поминання і занесення на особливі дошки (поки ще дерев’яні) біля православних церков, які стануть храмами-пам’ятниками, видання особливих відомостей з фотознімками для історико-побутового відділу товариства і задоволення