Культурна спадщина про першу світову війну у формуванні історичної пам’яті в сучасній Україні

У Тернопільській області виявлено понад 200 кладовищ, братських і одиночних могил воїнів різних національностей, які загинули під час воєнних баталій, у тому числі 57 поховань українських січових стрільців, воїнів УГА . У 2005 році в Бережанському районі впорядковано військові поховання українських січових стрільців, воїнів УГА, УПА (3), австро-німецьких воїнів періоду Першої світової війни, радянських воїнів (2), німецьке кладовище часів Другої світової війни. У селі Посухові Бережанського району є поховання німців, австрійців і турків, полеглих у Першій світовій війні . В Бережанах розташований комплекс військових поховань, до якого входить солдатський цвинтар воїнів австро-угорської армії, понад сто стрілецьких могил, братська могила польських воїнів часів українсько-польської війни.

Виявлення і дослідження військових поховань здійснюється в усіх районах області. Під час акції «Забуті могили», започаткованої редакцією часопису «Пам’ятки України», члени українських, німецьких і австрійських громадських організацій розшукали й упорядкували сотні поховань наших співвітчизників і іноземних воїнів. Велику допомогу в розшуку поховань і ремонтно-реставраційних роботах надають випускники історичного факультету Чернівецького університету, члени товариства «Буковинський Чорний Хрест. Догляд воєнних могил». У травні 1993 року зусиллями товариства проведено реставраційні роботи в селі Валі Кузьминій (Глибоцький р-н) на інтернаціональному солдатському цвинтарі, закладеному в 1936 році після перепоховання решток полеглих з восьми населених пунктів. У центрі встановлено монумент на честь 3785 воїнів німецької, австро-угорської і російської армій . У 2005 році взято на облік поховання в селах Колодрібці, Сенькові, Угриньківцях, Устечку (Заліщицький р-н), де лежать загиблі в 1915 році австрійські воїни .

Упорядковано військові поховання в селах Глибоцького, Заставнівського, Кіцманського, Новоселицького, Садгірського, Сторожинецького, Хотинського районів . На найбільшому військовому цвинтарі Буковини у селі Звенячині (Заставнівський р-н), поховано 11 830 солдатів і офіцерів австро-угорської і російської армій. У травні 1916 року тут було встановлено пам’ятник із написом: «Цей цвинтар слави заснований під час війни 1914-1918 рр. крайовим стрілецьким полком №3. Добудований і завершений в 1937 р. в районі населених пунктів Звенячин, Хрещатик, Кострижівка під час боїв за переправи через Дністер» . В останні роки зусиллями товариства й за підтримки Чернівецької міської ради відновлено зруйнований солдатський цвинтар у Чернівцях, на якому до кінця Першої світової війни було поховано 14 950 воїнів австро-угорської, німецької і російської армій. У 1924 році на центральній алеї «Цвинтаря Героїв» споруджено пам’ятник, у верхній частині якого встановлено бронзову урну, а на братських могилах – кам’яні й металеві хрести . За радянської доби солдатський цвинтар опинився поза увагою влади і був відновлений лише в останні десятиріччя. Від 1994 року товариство «Буковинський Чорний Хрест. Догляд воєнних могил» здійснювало дослідницько-пошукову роботу з виявлення військових цвинтарів і проведення реставраційно-будівельних робіт. На братських могилах було встановлено 48 кам’яних та чотири металевих хрести православної і католицької конфесій, два пам’ятні знаки у вигляді гранітних кубів із тріщиною, яка символізує велику трагедію людства 1914-1918 років. Проект меморіалу створив чернівецький архітектор В. Шарко. Автор ливарно-художніх робіт – член Спілки художників України В. Жуков. Члени чернівецького товариства впорядкували єврейське кладовище воїнів австро-угорської армії (вул. Зелена), братську могилу мусульман, воїнів російської армії, польських легіонерів (вул. Шевченка), десятки могил у селах семи районів області .

Поряд із будинками, похованнями, місцями боїв значний інтерес для дослідження подій сторічної минувшини становлять фортифікаційні споруди, які досі не стали предметом прискіпливої уваги ні науковців, ні краєзнавців- аматорів. Свідками подій Першої світової війни у Львові є руїни фортеці у Брюховичах. У Чернівецькій області, поблизу міста Новоселиці збереглися фортифікаційні споруди, які російські війська використовували в оборонних боях у листопаді 1916-січні 1917 років. Численні окопи, сполучення між ними, бруствери, редути, козирки для захисту від артилерійського вогню утворювали лінію оборони в районі Новоселиця-Хотин, споруджену під керівництвом військового інженера, капітана, у майбутньому генерала, Героя Радянського Союзу Дмитра Карбишева .

Перша світова війна принесла неймовірні страждання і горе українському народові, розділеному кордонами і фронтами. Водночас вона сприяла зростанню національно-визвольного руху, в якому значну роль відігравало галицьке стрілецтво. Перше українське гімнастичне товариство «Сокіл» було засноване 1894 року за ініціативи Василя Нагірного й Володимира Лаврівського. Штаб-квартира розмістилася у Львові, регіональні осередки діяли в Стрию – з 1906 року, Тернополі і Станіславі (нині – Івано-Франківськ) – з 1910го. На будинку «Сокола» в Івано-Франківську (вул. Міцкевича, 2) встановлено меморіальну дошку . Згодом осередки «Січей» виникли в селах Коломийського, Косовського, Печенізького, Снятинського повітів, по всій Галичині, Буковині і Закарпаттю . Напередодні Першої світової війни в Галичині налічувалося близько 900 сокільських організацій та 1000 «Січей» .

Одночасно з вибухом Першої світової війни серед українців виникла ідея створення у складі австро-угорської армії Українського легіону січових стрільців, до якого зголосилися вступити понад 28 тис. юнаків, вихованців спортивних товариств «Сокіл», «Січ», військового гурту «Пласт». Але уряд і польські політичні кола, побоюючись розбудови українського війська, обмежили чисельність формування до 2, 5 тис. Легіон Українських січових стрільців мав кілька сотень, зведених у два курені – 2200 стрільців і 48 старшин. Перший курінь на чолі з підстаршиною Дмитром Вітовським розмістився у Львові на вул. Зеленій, 5 . Бойове хрещення легіон отримав неподалік селища Славське (Львівська обл.) в боях за гору Маківка 29 квітня-4 травня 1915 року. Попри перевагу ворога (у бій проти стрільців вступило кілька полків російської армії, озброєних важкою артилерією), українські вояки не здали позицій, утримували їх кілька днів і загинули як герої. Всупереч забороні польської, а після 1939 року – радянської влади, на Маківці щороку збиралися жителі місцевих сіл, щоб уклонитися героям українського народу і вшанувати їхню пам’ять . 1990 року на честь цих подій на горі встановили пам’ятний знак, а в 1993 році у селищі Славське – ще один на могилі січових стрільців і вояків УПА .

Наприкінці вересня 1914 року стрілецькі сотні вступили в бій в околицях сіл Гуцького, Верецького та Сянок. Під Сянками з’явилися і перші жертви українського війська . Битви українських січових стрільців в Карпатах і на Прикарпатті започаткували збройні визвольні змагання українського народу за незалежність і Українську державу. Легіон Українських січових стрільців відзначився в боях під містами Болеховом і Галичем, селами Липою і Семаківцями Галицького району (Івано-Франківська обл.), біля Ужоцького перевалу на Закарпатті і в інших місцях, відзначених пам’ятними знаками. Для вшанування пам’яті полеглих учасників боїв поблизу Семаківців насипали високу могилу- курган . Воїни Українського легіону, реорганізованого 22 серпня 1915 року в полк Українських січових стрільців, були прикладом високого вишколу й боєздатності. У вересні 1915 року полк відзначився в боях за Бережани, що тривали майже місяць.

Українські січові стрільці становили основу Української галицької армії, формування якої розпочалася одразу після проголошення 13 листопада 1918 року Західноукраїнської Народної Республіки. Командувачем став український військовий діяч, генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко. Попри катастрофічне становище населення краю, де протягом п’яти років йшли воєнні дії, створення УГА спричинило небувале піднесення. На призовні пункти і безпосередньо до наступаючих частин з’явилися понад 90 тис. добровольців, але через нестачу зброї зараховано лише 15 тис. У селі Розвадові (Львівська обл.) зберігся будинок, де мешкав Мирон Тарнавський (1869-1938), командант школи УСС, згодом генерал, командувач УГА. На околицях села донині зберігаються споруди, відведені під школи для новобранців . На честь генерала Тарнавського у 1993 році на його батьківщині в селі Барилові Радехівського району (Львівська обл.) споруджено пам’ятник. Похований Мирон Тарнавський у Львові на Янівському цвинтарі . Наказ командувача УГА від 24 лютого 1919 року регламентував порядок поховання загиблих стрільців і старшин: «Всі живучі пов’язані сплатити наш довг супроти погиблих товаришів наших, зв’язаних з нами нерозривною, непоборимою силою – Україною. Щоб ні одна з могил не загинула для наших поколінь» .

Велика війна 1914-1918 років стала переламним періодом світової і української історії. До 100-річчя події в Україні пожвавилась діяльність з пошуку пам’ятних місць і їх увіковічення. Відновлюються меморіали слави українських січових стрільців, воїнів УГА, військові цвинтарі, будинки, пов’язані з життям і діяльністю визначних громадсько-політичних і військових діячів, вшановується пам’ять про загиблих на Волині, Галичині, Буковині. Під час роботи над «Зводом пам’яток історії та культури України» у Волинській, Івано-Франківській, Закарпатській, Львівській, Тернопільській, Чернівецькій областях було виявлено й відновлено десятки цвинтарів і поховань воїнів усіх воюючих сторін, різних віросповідань і політичної орієнтації.

Пам’ятки періоду Першої світової війни є свідками подій, свого роду документами епохи, що дозволяють глибше пізнати власну історію. їх виявлення сприяє відновленню пам’яті про боротьбу за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави, воїнів, загиблих під час воєнних конфліктів, традиції національних Збройних Сил, а також формує ставлення суспільства до воєнних подій, сприяє примиренню як усередині української спільноти, так і з чужими народами. Як слушно зазначає доктор політичних наук Олександр Бойко, подвиг минулого є не лише яскравим прикладом, а й серйозним викликом, що стимулює потужну дію, спрямовану як на захист батьківщини, так і на прорив до кращого майбутнього .