Кишкова непрохідність пухлинного генезу, як проблема невідкладної хірургії (патогенез, діагностика, клініка, лікування, хірургічна реабілітація)

Предмет:

Медицина

Тип роботи:

Автореферат

К-сть сторінок:

57

Мова:

Українська

Оцінка:

а на тяжкий (середнє бальне значення за системою SAPS – II – 54, 62, 9) – у 51 (26, 4%) хворого, то серед хворих на украй тяжкий ступінь (середнє бальне значення за системою SAPS – II – 62, 51, 2) загального стану летальний кінець мав місце у 27 (62, 8%) хворих. Отримані результати стверджують, що у хворих на середній і тяжкий ступінь загального стану, відсотковий рівень летальності відповідає близько половині визначеного бального значення за системою SAPS – II, тоді, як у хворих на украй тяжкий ступінь, відповідають величині бального значення. Використовуючи визначення ступеня тяжкості загального стану в динаміці, дало змогу отримати закономірність, яка була важливою у виборі лікувально-діагностичної тактики, прогнозуванні виникнення післяопераційних ускладнень і рівня летальності.

Показники післяопераційних ускладнень і летальності в значній мірі залежали від обєму виконаних оперативних втручань, а саме: при виконанні 86 радикальних оперативних втручань післяопераційні ускладнення мали місце у 31, 4%, летальність склала 16, 3%, після 107 паліативних оперативних втручань післяопераційні ускладнення виникли у 31, 7%, а летальність – у 21, 5%, тоді, як при виконанні 152 симптоматичних втручань показники були відповідно – 69, 7% і 42, 5%. Незадовільні показники визначалися переважно при симптоматичних оперативних втручаннях, підставою до виконання яких була сукупність негативних ознак вищевказаних чинників.

Значна різниця в безпосередніх результатах лікування виявлена у хворих основної і контрольної групи за фактом виконання інтраопераційної декомпресії та лаважу кишечника. Якщо у хворих основної групи, яким проведена інтраопераційна декомпресія та лаваж кишечника, післяопераційні ускладнення виникли у 22, 4%, а летальність склала 16, 3%, то у хворих контрольної групи, яким дана маніпуляція не виконувалася, післяопераційні ускладнення спостерігалися у 48, 5%, а летальний кінець мав місце у 28, 7%.

Впровадження запропонованого способу інтраопераційної декомпресії та лаважу кишечника в комплекс удосконаленої хірургічної тактики дало можливість покращити безпосередні результати хірургічного лікування. А саме: стало можливим виконувати відновлення кишкової непреривності при ОТКН, зменшити частоту виникнення післяопераційних ускладнень з 48, 5% до 22, 4%, а показник післяопераційної летальності знизити з 28, 7% до 16, 3%.

Таким чином, впровадження в практику комплексної діагностичної програми, раціональний вибір хірургічної тактики з впровадженням розроблених методик, прогнозування та профілактика післяопераційних ускладнень дозволила значно покращити безпосередні результати лікування хворих на ОТКН.

ВИСНОВКИ

1. Проблема лікування обтураційної товстокишкової непрохідності залишається важливою у невідкладній хірургії, яка обумовлена відсутністю науково-обгрунтованої лікувально-діагностичної тактики залежно від ступеня розвитку кишкової непрохідності та тяжкості загального стану хворого. Недостатньо вивчені безпосередні результати лікування різних типів хірургічних втручань, зокрема із застосуванням інтраопераційної декомпресії та іригації кишечника.

2. Вирішальними у виборі діагностично-лікувальної тактики у хворих, госпіталізованих за невідкладними ознаками, є ступінь розвитку обтураційної товстокишкової непрохідності (22, 1% – субкомпенсований, а у 77, 9% – декомпенсований), тяжкість загального стану за адаптованою системою SAPS-II (середня тяжкість – 31, 6%, тяжкий – 55, 9% і вкрай тяжкий – 12, 5%), наявність інтраабдомінальних ускладнень кишкової непрохідності.

3. При обтураційній товстокишковій непрохідності оптимальний термін проведення передопераційної підготовки у 18, 3% хворих був у межах до 2-х годин, у 70, 1% – 4-6 години, а у 11, 6% – до доби.

4. Морфологічні зміни в стінці супрастенотичного відрізку кишечника є важливими чинниками у виборі способу формування міжкишкового анастомозу, визначенні показів до виконання інтраопераційної декомпресії та іригації кишечника і є однією з важливих причин порушень евакуаторної функції в післяопераційний період, прогресування ендотоксикозу.

5. Методом вибору хірургічного лікування товстокишкової непрохідності є одноетапне чи двоетапне оперативне втручання, основним завданням якого є видалення ураженої пухлиною ділянки кишки, адекватна ліквідація кишкової непрохідності. При неможливості виконати первинно-відновне оперативне втручання пріоритетом є формування міжкишкового анастомозу з декомпресійною ентеростомою та закриттям її малоінвазивним методом через 2-3 тижні.

6. Правобічна геміколектомія, формування ілеотранзверзоанастомозу з декомпресійною кінцевою ілеостомою дозволяє на першому етапі відновити кишкову непреривність, забезпечити надійну декомпресію міжкишкового анастомозу з післяопераційною летальністю 10, 5%, що дає підставу рекомендувати його, як спосіб невідкладного хірургічного втручання при обтураційній товстокишковій непрохідності з правобічною локалізацією пухлини.

7. Обовязковим етапом виконання невідкладного оперативного втручання при обтураційній товстокишковій непрохідності є проведення інтраопераційної декомпресії та іригації супрастенотичного відрізку кишечника в закритому контурі. Використання вказаних новацій сприяло зростанню кількості первинно-відновних оперативних втручань із 6, 3% до 18, 9%, двоетапних із 33, 9% до 45, 4% та зниження кількості сформованих ентеростом із 51, 2% до 28, 1%.

8. Впровадження комплексної діагностичної програми, раціонального вибору хірургічної тактики з впровадженням розроблених методик, прогнозування та профілактика післяопераційних ускладнень дозволяє знизити кількість післяопераційних ускладнень із 48, 5% до 22, 4%, а показник післяопераційної летальності із 28, 7% до 16, 3%.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Радзіховський А. П., Гордійчук П. І. Діагностичні та хірургічні проблеми раку товстої кишки, ускладненого кишковою непрохідністю // Шпитальна хірургія. – 1999. -№2. – С. 54-56.

2. Гордійчук П. І. Клінічні особливості діагностики обтураційної товстокишкової непрохідності // Шпитальна хірургія. – 1999. -№3. – С. 46-47.

3. Інтенсивна терапія при гострій товстокишковій непрохідності пухлинного походження /Радзіховський А. П., Гордійчук