Лекції з міфології

Символічні теорії міфології, що розвинулися в ХХ ст., уособлені насамперед працями Е. Кассірера (зокрема, його «Міфологічне мислення»), С. Лангер, М. Урбан, Е. Каунта. Е. Кассірер розглядає міфологію, мову та мистецтво як автономні символічні форми культури. Такий методологічний підхід передбачає проведення наукових пошуків з урахуванням паралелізму різних культурних пластів, кожен з яких є самодостатньою системою і не може бути редукованим до будь-якого іншого. Отож, міфологію пропонується розуміти як самостійний феномен, котрий не зводиться ні до мови, ні до індивідуальної чи колективної творчості. Кассірер, як і Леві-Брюль, звертає увагу на логіку архаїчного мислення, зокрема, заміну причинності подібністю або сусідством, близькістю понять. Відтак причинно-наслідковий ланцюг набуває характеру конкретних матеріальним метаморфоз, залишаючись при цьому символічним. Має свою специфіку і зв'язок між сприйняттям та його раціональним опрацюванням у міфологічному світі. Дослідник відмічає і бінарність міфологічного мислення: світ структурується навколо пар протилежностей. Закони універсуму відображені у міфології як циклічна гра священного і профанного, між якими також немає чітких меж: смерть подібна до сну, а народження – до повернення померлого. Замість протиставлення буття і небуття міфологічна свідомість розглядає їх якдві взаємодоповнювальні складові одного цілого – життєвого циклу тотема, індивіда чи спільноти. А оскільки у міфології замість протиставлення частини цілому існує їхнє ототожнення, то індивід, тотем чи спільнота на символічному рівні є одним і тим самим об'єктом-суб'єктом усіх міфологічних метаморфоз.

Надзвичайно важливим аспектом поглядів Кассірера є ідея про те, що міфологічна фантазія може народити міфологічний світ тільки у тому випадку, якщо вона живиться емоціями, а тому міф оформляється як «плід емоцій», залежить від сили афектів, котрі діють на первісну свідомість, яка ще не розрізняє зовнішнього та внутрішнього планів свідомості, ілюзії та достовірності. При цьому «мова і міф споріднені між собою. На ранніх стадіях розвитку людської культури вони пов'язані настільки тісно, їхній взаємозв'яок настільки очевидний, що неможливо відділити одне від одного».

Дослідження міфології, проведені в контексті глибинної психології ХХ ст., об'єктивовані працями З. Фрейда, К. Юнга, О. Ранка, Д. Кемпбелла, М. Еліаде та ін. У своїй відомій праці «Тотем і табу» З. Фройд висловлює думку, що міфи є ілюстраціями глибинних психологічних явищ. Його вчення трактує первісну людину як невротика, первісні обряди як масові неврози і підводить до висновку про виникнення моралі і релігії із так званого «комплексу Едіпа» (коли син з ревнощів вбиває батька і заволодіває матір'ю, але потім розкаюється і починає шанувати померлого батька як надприродну істоту, перед якою людина винна). Пізніші дослідження неврозів та психозів дозволили розширити «міфологічні палітру», за допомогою якої можна метафорично описати та зрозуміти глибинні переживання людини і закони функціонування соціуму. Так, К. Г. Юнг описав та дав свій варіант психологічного тлумачення архетипних образів Божественного Немовляти, Божественної Дівчини, Великої Матері, а також комплекси, які відповідають різним структурам особистості (Самість, Персона, Тінь, Аніма, Анімус). Загалом тенденція до розшифрування, «перекладу» міфологічних образів на мову психологічних законів, реальних глибинних переживань людини притаманна представникам глибинно-психологічної школи, що пов'язано з практичним виміром глибинної психології – психотерапією, психоаналітичними культурологічними дослідження.

Ще одним визнаним підходом до дослідження міфології став структуралізм, презентований працями К. Леві-Стросса, Ж. Лакана, Р. Барта та ін. К. Леві-Стросс, вивчаючи процеси комунікації в сучасному та архаїчному суспільствах, відзначає, що вони неможливі без знакової системи. Магічне, міфологічне мислення також функціонує за посередництвом знаків, але має певну особливість, чку дослідник називає «бриколажем». Останній означає творення будь-яких проектів з випадкових, спеціально не пристосованих матеріалів. Щоб скористатися ними у процесі бриколажу, треба зігнорувати їхнє первісне значення та віднайти цілком нове функціональне навантаження, часом дуже несподіване, абсолютно далеке від первинно задуманого для них. Бриколаж подібний до будівництва дому на звалищі, коли як матеріали можуть використовуватися будь-які знайдені предмети, їхні уламки, частини, первинно призначені для інших цілей. «Міфологія – це інтелектуальний бриколаж, який може мати блискучі і непередбачувані предмети». Порівнюючи архаїчне мислення, К. Леві-Стросс пише: «міфологічне мислення, мов бріколер. Виробляє структури, впорядковуючи події, чи навіть залишки подій, тоді як наука у процесі свого самообгрунтування і завдяки структурам, які вона постійно продукує, тобто завдяки своїм гіпотезам і теоріям створює власні засоби і результати у формі подій». Одним із різновидів структур, котрі відтворює міфологія з «підручного матеріалу» є, нариклад, бінарні опозиції на взірець «верх/низ», «сакральне/профанне», «природа/культура».

Як видно з вищенаведеного огляду підходів до розуміння природи, внутрішньої структури, функціонування міфології, наукові погляди створюють цілу палітру концептуальних систем,