Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Лікарські рослини, які виявляють радіопротекторну дію

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
29
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Курсова робота на тему:
 
"Лікарські рослини, які виявляють радіопротекторну дію"
 
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ І. Радіація
1.1. Поняття про радіацію, радіоактивність, радіоактивний розпад, радіоактивні атоми і радіоактивні частинки
1.2. Історія радіації
1.3. Види випромінювання. Їх характеристика
1.4. Шляхи проникнення радіонуклідів в організм
1.5. Ускладнення, які виникають від радіації
РОЗДІЛ ІІ. Рослини-радіопротектори
2.1. Переступень білий
2.2. Шипшина корична
2.3. Бегонія
2.4. Хвощ польовий
2.5. Лофант тибетський
2.6. Фукус пухирчастий
2.7. Алое деревовидне
2.8. Обліпиха крушиновидна
2.9. Морська капуста (Ламінарія)
2.10. Льон звичайний
2.11. Висновки
Список використаних джерел та літератури
Додатки
 
Вступ
 
Актуальність дослідження. Радіація відіграє величезну роль у розвитку цивілізації на даному історичному етапі. Завдяки явищу радіоактивності був зроблений істотний прорив в області медицини і в різних галузях промисловості, включаючи енергетику. Але одночасно з цим стали все виразніше виявлятися негативні сторони властивостей радіоактивних елементів: з'ясувалося, що вплив радіаційного випромінювання на організм може мати трагічні наслідки. Тому актуальним став пошук лікарських речовин, які б захищали організм від такого негативного впливу.
Метою роботи є з’ясувати, які лікарські рослини володіють радіопротекторною дією.
Об’єктом дослідження є лікарські рослини-радіопротектори.
Предметом дослідження є біологічні властивості лікарських рослин, які мають радіопротекторний вплив.
 
РОЗДІЛ І. Радіація
 
1.1. Поняття про радіацію, радіоактивність, радіоактивний розпад,
радіоактивні атоми і радіоактивні частинки
 
Слово «радіація» у перекладі з латинської означає «випромінювання», і хоча існує безліч видів випромінювання – до них належать і видиме світло, і ультрафіолетове випромінювання, і інфрачервоні (теплові) промені, і радіохвилі – найчастіше це слово використовується для позначення «іонізуючого» випромінювання. «Іонізуюче» випромінювання змінює атоми речовини, на яку воно впливає, перетворюючи їх на електрично заряджені частинки.
Радіоактивність – це здатність ядер атомів різних хімічних елементів руйнуватися, видозмінюватися з випущенням атомних і субатомних частинок високих енергій.
Радіоактивний розпад – це процес, при якому, у переважній більшості випадків, ядра атомів (а значить, і самі атоми) одних хімічних елементів перетворюються на ядра атомів (на атоми) інших хімічних елементів.
Радіоактивними є атоми (ізотопи, елементи), ядра яких схильні до радіоактивного розпаду або до інших радіоактивних перетворень. Також їх називають радіонуклідами та радіоізотопами.
Радіоактивні частинки – це елементарні частинки, що «випускаються», «викидаються» з величезними швидкостями з ядер атомів радіоактивних елементів під час радіоактивного розпаду [10].
 
1.2. Історія
 
Радіація існувала завжди. Радіоактивні елементи входили до складу Землі з початку її існування і продовжують бути присутнім дотепер. Однак саме явище радіоактивності було відкрито всього сто років тому.  У 1896 році французький вчений Анрі Беккерель випадково виявив, що після тривалого зіткнення зі шматком мінералу, що містить уран, на фотографічних пластинках після проявлення з'явилися сліди випромінювання. Пізніше цим явищем зацікавилися Марія Кюрі (автор терміна «радіоактивність») і її чоловік П'єр Кюрі. У 1898 році вони виявили, що в результаті випромінювання уран перетворюється в інші елементи, які молоді вчені назвали полонієм і радієм [2, 13-16].
 
1.3. Види випромінювання. Їх характеристика
 
Існує три основних види випромінювань (див. рис. 1. 1.) :
Альфа-випромінювання – це викид з ядра атома альфа-частинки. Воно не пробиває лист паперу та шкіру людини. Альфа-активні радіонукліди є найбільш небезпечними для людини і тварин при потраплянні всередину.
Бета-випромінювання – це викид з ядра бета-частинки – електрона або позитрона. Це найбільш розповсюджений вид радіоактивного розпаду, особливо серед штучних радіонуклідів. Бета-частинки слабше взаємодіють із речовиною, через яку проходять, але рухаються далі. За умови потрапляння у середину бета-активні ізотопи набагато небезпечніші, ніж при зовнішньому опромінюванні.
Гамма-випромінювання – потік гамма-квантів (фотонів), що є електромагнітними частинками, порціями електромагнітного випромінювання. Це небезпечне «жорстке» випромінювання [10].
Рис. 1. 1. Види випромінювання [2, 20].
 
1.4. Шляхи проникнення радіонуклідів в організм
 
Надходження в організм радіонуклідів відбувається такими основними шляхами:
Інгаляторний. Найнебезпечніший шлях, оскільки у легенях всмоктується у десятки і навіть в сотні разів більше радіонуклідів, ніж у травному каналі.
При пероральному шляху радіонукліди надходять в організм з їжею та водою і всмоктуються у травному каналі.
Через неушкоджену шкіру та поверхню ран. Після поверхневого забруднення шкіри радіоактивні речовини проникають у мікротріщини, потові й сальні залози та волосяні фолікули шкіри, де вони можуть залишатись тривалий час. Вони також потрапляють у власне шкіру, звідки внаслідок дифузії проникають у лімфатичну та кровоносну системи, розносяться по всьому організму і справляють уже не локальний, а загальний вплив на органи і системи [8, 337-338].
 
1.5. Ускладнення, які виникають від радіації
 
Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Залежно від дози опромінення та низки інших умов воно здатне негативно впливати на людину аж до її загибелі. Біологічний ефект іонізуючих випромінювань залежить від сумарної дози під час дії опромінювання, виду випромінювань, розмірів опроміненої поверхні та індивідуальних особливостей організму.
Відзначають такі ефекти впливу іонізуючої радіації на організм людини:
1). Соматичні (гостра променева хвороба, хронічна променева хвороба, місцеві променеві ураження) ;
2). Сомато-стохатичні (злоякісні новоутворення, порушення розвитку плоду, скорочення тривалості життя) ;
3). Генетичні (генні мутації, хромосомні аберації).
При дії іонізуючого випромінювання на організм людини, в першу чергу, пошкоджуються клітини, які активно діляться – клітини легенів, молочних залоз, червоного кісткового мозку. За однієї і тієї ж дози опромінення у дітей уражається більша кількість клітин, ніж у дорослих, оскільки у дітей всі клітини знаходяться в стадії поділу, а в дорослих вони перебувають у трьох стадіях: діляться швидко, діляться повільно, зовсім не діляться. А це означає, що особи, які зазнали опромінення в дитинстві, мають вищий ризик утворення пухлин протягом наступного періоду життя, ніж опромінені дорослі.
При іонізації атоми і молекули клітин живої тканини, за рахунок порушень хімічних зв’язків і розпаду життєво важливих речовин, втрачають здатність до подальшої життєдіяльності.
Існує багато видів ураження клітин, з яких слід виділити: параліч клітини (з наступним повним або частковим відновленням), смерть клітини, розлад нормальних функцій клітини, поява клітин злоякісного новоутворення, мутація генів і пошкодження хромосом та ферментів.
У більшості випадків при проникаючій радіації у людей виникає променева хвороба, яку поділяють на гостру і хронічну.
Розрізняють 4 ступені гострої променевої хвороби:
• променева хвороба першого (легкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі опромінення 100-200 рад. Прихований період може продовжуватись два-три тижні, після чого з’являються загальна слабкість, відчуття важкості в голові, стискання в грудях, підвищена пітливість, можливе періодичне підвищення температури;
• променева хвороба другого (середнього) ступеня виникає при експозиційній дозі опромінення 200-400 рад. Прихований період продовжується близько тижня. Хвороба проявляється в більш важкому нездужанні, розладі функцій нервової системи, болях у голові, запамороченні, можливі нудота, розлади шлунково-кишкового тракту, підвищення температури тіла, різке зниження (майже наполовину) кількості лейкоцитів у крові, особливо лімфоцитів. При активному лікуванні одужання може наступити через 1, 5-2 місяці, але можлива і смерть (до 20% випадків) ;
• променева хвороба третього (важкого) ступеня виникає при загальній експозиційній дозі 400-600 рад. Прихований період – до кількох годин. Відзначається важкий загальний стан, сильні болі в голові, нудота, розлади шлунково-кишкового тракту з кров’янистим випорожненням, інколи втрату свідомості або різке збудження, крововилив у слизові оболонки і шкіру, некроз слизових оболонок в ділянці ясен. Кількість лейкоцитів, а потім еритроцитів і тромбоцитів різко зменшується. Оскільки послаблюється захисна функція організму, з’являються різні інфекційні ускладнення. Без лікування хвороба у 20-70% випадків закінчується смертю, найчастіше від інфекційних ускладнень або від кровотечі;
• при опроміненні експозиційною дозою понад 600 рад розвивається вкрай важка четверта ступінь променевої хвороби, яка, не зважаючи на лікування, як правило, закінчується смертю протягом двох тижнів.
Хронічна променева хвороба також може розвинутись за умови систематично повторюваного опромінення нижче значення доз, котрі викликають гостру форму, але вище гранично допустимої дози. Найбільш характерними ознаками хронічної променевої хвороби є зміни складу крові, деякі симптоми з боку нервової системи, місцеві ураження шкіри, ураження кришталика, пневмосклероз, зниження імунореактивності організму.
Іонізуючі випромінювання викликають також віддалені наслідки – лейкози, злоякісні новоутворення, раннє старіння.
Величина дози, що визначає ступінь ураження організму, залежить від того чи одержує її організм відразу, чи в декілька прийомів. Більшість органів встигає, в тій чи іншій мірі, залікувати радіаційні ушкодження і тому краще переносить серію незначних доз, ніж ту ж саму сумарну дозу опромінення, отриману за один раз.
Різні органи живого організму по різному сприймають радіаційне ураження і реагують на нього [7, 4-7].
КОЕФІЦІЄНТИ РАДІАЦІЙНОГО РИЗИКУ
Коефіцієнт радіаційного ризику
Гонади (статеві залози) 0, 2
Червоний кістковий мозок0, 12
Товстий кишечник0, 12
Шлунок0, 12
Легені0, 12
Сечовий міхур0, 05
Печінка0, 05
Стравохід0, 05
Щитоподібна залоза0, 05
Шкіра0, 01
Клітини кісткових поверхонь0, 01
Головний мозок0, 025
Решту тканин0, 05
Організм в цілому1 
[5]
Так, червоний кістковий мозок і інші елементи кровотворної системи найбільш схильні до впливу опромінення і втрачають здатність нормально функціонувати при дозах опромінення в 50-100 рад (0, 5- 1 Гр). Проте, вони мають здатність до регенерації і якщо доза опромінення не настільки велика, що призводить до ушкодження всіх клітин, то кровотворна система може повністю відновити свої функції.
Репродуктивні органи та очі також мають підвищену чутливість до опромінення. Одноразове опромінення сім’яників при дозі всього лише в 10 рад приводить до тимчасової стерильності чоловіків, а дози вище 200 рад можуть призвести до постійної стерильності – лише через багато років статева система зможе знову продукувати повноцінну сперму. Очевидно, сім’яники є єдиним виключенням з загального правила: сумарна багаторазова доза опромінення, для них більш небезпечна, ніж такої самої величини одноразова.
Яєчники жінок менш чутливі до дії радіації, але одноразова доза більше 300 рад все ж приводить до їх стерильності, хоча ще більші, але кількаразові дози, можуть не впливати на репродуктивну функцію [7, 4-7].
Рис. 1. 2. Зміни в організмі в залежності від поглинутої дози радіації
 
РОЗДІЛ ІІ. Рослини-радіопротектори
 
Рослини-радіопротектори – це рослини, які підвищують стійкість організму до опромінення. Вони наділені великою кількістю вітамінів, зокрема С, флавоноїдами, пектинами та дубильними речовинами. Саме ці речовини спроможні підтримати імунну систему (вона дуже ослаблюється під впливом радіації), захистити мембрани клітин від опромінення та спроможні зв’язати нукліди і вивести їх з організму.
 
2.1. Переступень білий
 
Переступень білий – (Bryonia alba)
Родина Гарбузові -Cucurbitaceae
Сировина – Корені переступня свіжі (Radices Bryoniae recens)
Ботанічні характеристики:
Багаторічна трав’яниста однодомна ліана з товстим м’ясистим ріпоподібно-потовщеним коренем завдовжки до 50-70 і діаметром 3-4 см, зовні жовтуватий, усередині білий. Стебла численні, лазячі, зі спірально закрученими вусиками завдовжки 5-6 см. Листки чергові, черешкові, яйцепо-дібні, п’яти – семилопатеві, із
Рис. 2. 1. Переступень білий
серцеподібною основою, великозубчасті. Квітки одностатеві (рослина однодомна), правильні, в пазушних суцвіттях, тичинкові зібрані у китиці, маточкові – в щитки. Віночок зрослопелюстковий, жовтувато-білий, з п’ятироздільним розправленим відгином. Плід соковитий, ягодоподібний, кулястий, чорний, діаметром 8-10 мм, з чотирма – шістьма чорними яйцеподібними сплющеними, зморщеними насінинами. Цвіте у червні-липні. Плоди дозрівають у липні-вересні (див. рис. 2. 1.).
Поширення:
Зустрічається по всій території України, на Кавказі й у Центральній Азії, частіше в лісових і лісостепових районах, по долинах річок, серед чагарників, на гірських схилах, біля парканів; як заносне і здичавіле – на півдні і заході європейської частини СНД.
Хімічний склад сировини:
Корені містять тритерпеноїди: кукурбітацини В, L, D (елатерицин А), Е (α-елатерин), I (елатерицин В), та ін. ; алкалоїди (0, 24%), ефірну олію (0, 34%) ; холін, 3-гідроксиоктадекадієнові кислоти, ліпіди, стероїди, флавоноїди, кумарини, полісахариди, сахарозу.
Біологічна дія та препарати:
Лоштак (таблетована форма) вживають як тонізуючий, радіозахисний та імуномодулюючий засіб [4, 582-583].
 
2.2. Шипшина корична
 
Шипшина корична – (Rosa cinnаmomea)
Родина Розові – (Rosaceae)
Сировина – Плоди Шипшини (Fructus rosae)
Біологічні характеристики:
Колючі кущі заввишки 0, 5-2 м. Гілки брунатно-червоні, з численними невеликими, дещо зігнутими колючками, що сидять звичайно по дві при основі листків. Листки непарноперисті, з сімома – дев’ятьма видовжено-еліптичними або яйцеподібними, по краю зубчастими листочками; прилистки частково зрослі з черешком. Квітки поодинокі або по дві-три. Чашолистків п’ять, вони ланцетоподібні, прості, залишаються та
Рис. 2. 2. Шипшина корична
піднімаються догори при дозріванні плодів. Плоди (гіпантії) м’ясисті, кулясті, овальні або яйцеподібні (рідко веретеноподібні), гладенькі, голі, завдовжки 0, 7-3, 0, діаметром 0, 6-1, 7 см, від жовтогарячого до брунатно-червоного кольору; усередині плоди густо устелені довгими, дуже жорсткими, щетинистими волосками; насіння дрібне, тверде, має форму вуглуватих горішків. Цвіте у травні-червні, плоди достигають у серпні-вересні (див. рис. 2. 2.).
Поширення:
Шипшина корична росте в північних районах України в лісах, по чагарниках, особливо по річках, рідше на луках.
Хімічний склад сировини:
Містить у плодах особливо велику кількість аскорбінової кислоти. також містять каротин (0, 7-8 мг%), вітаміни В1, В2, РР, К1, пантотенову кислоту, флавоноїди (кверцетин, кемпферол та їх похідні; антоціани; катехіни), фенолокислоти, пектинові речовини (1, 5-4%), сахара (0, 9-18%), органічні кислоти (0, 9-3, 7%), дубильні речовини, солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію. Насіння містить жирну олію, що багата на каротиноїди та вітамін Е.
Біологічна дія та препарати:
Плоди шипшини виявляють протицинготну, антисклеротичну, протизапальну дію, активізують ферментні системи та окислювально-відновні процеси в організмі, сприятливо впливають на вуглеводний обмін, посилюють синтез гормонів і регенерацію тканин, стимулюють опірність організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, посилюють секрецію жовчі, підвищують діурез.
Сироп з водного згущеного екстракту плодів шипшини – холосас призначають при холециститі та гепатиті. ДНЦЛЗ розробив групу препаратів з відходів виробництва холосасу під загальною назвою «Ліпохромін», який вважають засобом для профілактики та лікування променевої хвороби. Цей засіб рекомендовано вживати для адаптації організму до небезпечних умов середовища [4, 571-573].
 
2.3. Бегонія
 
Бегонія червонолисткова – (Begonia erythrophylla)
Родина Бегонієві – Begoniaceae
Сировина – Листя Бегонії (Folia Begoniae)
Біологічні характеристики:
Для неї характерні соковиті опушені стебла і черешки; правильні округлі або ниркоподібні листя, іноді опушені. Листки темно-зелені, але часто червоного, коричнуватого, фіолетового, сріблясто-сірого кольору, а також з різними візерунками, плямами, цятками, з чіткими жилками. Квітки звичайно зигоморфні, одностатеві і однодомні, яскравого або блідого кольору, зібрані в верхоквіткових пазушних рідкісних
Рис. 2. 3. Бегонія червонолисткова
суцвіттях. У квіток немає розділення оцвітини на чашечку і віночок, оцвітина вільна (див. рис. 2. 3.). ЛРС на смак кисла, зі слабким запахом.
Хімічний склад сировини:
Всі частини рослини містять кислоти (щавелеву – 10-12%, янтарну, аскорбінову), антоціани і флавоноїди.
Біологічна дія та застосування:
Антиоксидантна, протизапальна, полегшує виведення радіонуклідів та важких елементів.
Листя бегонії використовуються як джерело антоціанів, які виводять з організму радіонукліди і токсичні важкі метали, які проявляють антиоксидантну, протизапальну дію. Крім того, прийом всередину настою і настоянки листя бегонії надає відхаркувальну дію, сприяє очищенню бронхів від інфекції. Відвари листя бегонії застосовуються в якості засобу для лікування гонореї, зменшення болю при травмах, зв'язування токсинів і зниження запалення після укусів змій [3, 321-322].
 
2.4. Хвощ польовий
 
Хвощ польовий – (Equisetum arvense)
Родина Хвощеві – (Equisetaceae)
Сировина – Трава Хвоща Польового (Herba eqiseti arvensis)
Біологічні характеристики:
Рослина багаторічна трав’яниста, з розгалуженим кореневищем. Стебла двох типів: весняні, спороносні, після дозрівання спор в’януть, і літні, безплідні, залишаються до осені. Літні пагони яскраво-зелені, заввишки 15-40 см. Гілочок у кільцях по 6-18, спрямовані косо догори, чотири-,
Рис. 2. 4. Хвощ польовий
п’ятигранні, без порожнин. Листки лускоподібні, розміщені кільцями, зростаються у піхви (див. рис. 2. 4.). Спороносить у березні-квітні.
Поширення:
Росте по всій території України як бур’ян на полях, луках, у лісових розсадниках, порубках.
Хімічний склад сировини:
Основні діючі речовини – флавоноїди: похідні апігеніну, лютеоліну, кемпферолу і кверцетину; трава містить також фенолкарбонові кислоти, дубильні речовини, сапоніни не встановленого складу. Вміст у зольному залишку кремнієвої кислоти становить 6-10%, а іноді досягає 20%. Рослина концентрує також молібден і селен. Який вплив мають піридинові алкалоїди (нікотин, палюстрин та ін.) – токсичний чи фармакологічний – не з’ясовано.
Біологічна дія та препарати:
Трава хвоща польового (рис. 2. 5.) виявляє багатобічну терапевтичну дію: сечогінну, кровоспинну, протизапальну, літолітичну, дезінтоксикаційну при отруєнні свинцем [4, 250-251].
Рис. 2. 5. Трава хвоща польового (Офіційний фітопрепарат)
 
2.5. Лофант тибетський
 
Лофант тибетський – (Lophantus tibeticus) або
Багатоколосник зморшкуватий – (Agastache rugosa)
Родина Яснотвкові – Lamiaceae
Сировина – Трава Лофанту (Herba Lophanthi)
Біологічні характеристики:
Росте у вигляді куща на одному місці до 6 років і довше. Корінь мичкуватий. Пагони
Рис. 2. 6. Лофант тибетський
багаточисельні, чотиригранні, опушені. Листя черешкові, яйцеподібні і серцеподібні, зубчаті по краю, довжиною 75-10 см і шириною 4-4, 5 см. Листя морфологічно схожі на листя меліси або кропиви дводомної. Квітки двостатеві, розкрито двогубі, білі, жовті, рожево-фіолетові і сині, зібрані у верхівкові колосовидні суцвіття довжиною 3-20 см на осьових і бічних пагонах і мають приємний запах анісу і лаванди. Білоквіткові форми лофанту мають більш різкий запах, ніж форми з синіми та фіолетовими квітками. Цвітіння триває з червня до вересня. Плоди – овальні коричневі дрібні горішки, дозрівають до середини вересня (див. рис. 2. 6.).
Хімічний склад сировини:
Трава лофанта містить більше 0, 5% ефірного масла (включає анетол, борнеол, камфен, ліналоол, метілхавікол, лімонен, пінен, пулегон, терпінен, тимол, цимол, цинеол, евгенол), флавоноїди (астрагалін, кверцетин, кемпферол і його глікозиди, рутин), дубильні речовини (0, 05%), агастахідін (та інші дитерпенові хінони), кислоти (аскорбінову, кавову, хлорогенову, лимонну, яблучну, янтарну), холін, алкалоїди.
Біологічна дія та застосування:
Застосовується у вигляді настою, відвару і настоянки всередину для полоскання горла, лікування простудних хвороб, астми; для регулювання обміну речовин і посилення імунітету; для виведення з організму важких металів, радіонуклідів та канцерогенів. Знімає втому і піднімає життєвий тонус, використовується як потужний біостимулятор [3, 319-320].
 
2.6. Фукус пухирчастий
 
Фукус пухирчастий – (Fucus vesiculosus)
Родина Фукусові – (Fucaceae)
Сировина – Слані фукуса (Thalli Fuci)
Біологічні характеристики:
Бурі водорості з кущистою, дихотомічно розгалуженою формою талому і верхівковим типом росту, що досягають 1, 5 м в довжину. Гілки сланей плоскі із
Рис. 2. 7. Фукус пухирчастий
серединним потовщенням, перехідним в нижній частині в трубчастий черешок, що прикріпляється до субстрату базальним диском. З боків від серединного потовщення формуються повітряні бульбашки, які підтримують талом у воді у вертикальному положенні. До часу розмноження на кінцях гілок розвиваються спеціальні булавовидно-роздуті вирости – рецептакули, в паренхімі яких зосереджені численні дрібні бородавчасті органи розмноження (скафідії). Фукус пухирчастий має талом з гладкими краями і хаотично розташованими яйцевидними повітряними пухирями (див. рис. 2. 7.). Запах морський, неприємний. Смак солоний. На дотик слизькі.
Поширення:
Розповсюджений у берегів холодних і помірно теплих морів від Арктики до Антарктики, де часто утворює зарості.
Хімічний склад сировини:
Сировина містить полісахариди: пектини, альгінати (40%), слиз, агар, ламінарин (6-10%), фукоідін (5-20%), маніт (до 20%), поліненасичені жирні кислоти; білки; вільні амінокислоти: аспарагінова, глутамінова, аланін; фукоксантин, таурин, цитрулін, хондрин, моно- і дийодтирозин; каротиноїди, вітаміни С, В1, В2, Е, мінеральні елементи (калій, магній, сірка, кремній, фосфор, кальцій, йод, бром, хлор).
Біологічна дія та застосування:
Протиопікова і ранозагоювальна, антисклеротична, стабілізує функції ендокринної і імунної систем, зв'язує та виводить радіонукліди, важкі метали, токсини.
Фукус є важливим компонентом їжі або харчовою добавкою, яка надає широкий терапевтичний вплив на організм. Крім того, це сировинне джерело отримання агару, маніту, йоду; джерело БАР, які посилюють процеси кровотворення, володіють антикоагулянтною дією, впливають на роботу ендокринної і імунної систем, прискорюють заживлення ран, очищають кров від радіонуклідів і ксенобіотиків; основа для технологічного приготування ряду ЛЗ, емульсій, гелів [3, 88-89].
 
2.7. Алое деревовидне
 
Алое деревовидне – (Aloё arborescens)
Родина – лілійні (Liliaceae)
Сировина – Листя алое деревовидного свіже
(Folia Аloes arboscentis recens)
Біологічні характеристики:
Рослина вічнозелена багаторічна сукулентна, з прямостоячим, гіллястим стеблом заввишки до 4 м. Листки завдовжки до 70 см, стеблообгортні, м’ясисті,
Рис. 2. 8. Алое деревовидне
мечоподібно-видовжені, з верхнього боку увігнуті, з нижнього – опуклі, голі, вкриті восковим нальотом, з шипуватими краями, звичайно зібрані на верхівці стовбура у вигляді розетки. Квітки жовтогарячо-жовті, на тонких квітконосах. Плід – тригранна циліндрична коробочка (див. рис 2. 8.).
Поширення:
Росте в напівпустельних районах Південної та Східної Африки. В Європі культивується кущова форма, що характеризується порівняно низьким ростом та дрібними листками. Успішно культивується в зоні вологих субтропіків Закавказзя. Алое деревоподібне вирощується у закритому ґрунті (теплиці) як господарська однорічна культура.
Хімічний склад сировини:
Похідні оксиметилантрахінону: алое-емодин (1, 66%), с-глікозид алоїн, що складається з алое-емодинантрону та арабінози, а також наталоїн – глікозид антрону та арабінози. Знайдені гіркі речовини, ферменти, амінокислоти, полісахариди, смолисті речовини, вітамін В12, органічні кислоти жирного та ароматичного ряду [4, 291].
Біологічна дія:
В алое є багато вітамінів, один з них – В12, який дуже рідко зустрічається в харчових і лікувальних рослинах. В аптеці продається сироп алое з залізом, який дуже добре приймати людям з анемією при інтоксикаціях, після тривалої хвороби, операцій і травм, а також при променевій хворобі.
Лінімент алое, застосовують для лікування опіків, уражень шкіри при променевій хворобі, сухій себореї, екземі, псоріазі, грибкових захворюваннях шкіри і нігтів [6, 420-421].
 
2.8. Обліпиха крушиновидна
 
Обліпиха крушиновидна – (Hippophaё rhamnoides)
род. Маслинкові – Elaeagnaceae
Сировина – Плоди обліпихи крушино видної (Fructus Hippophaёs)
Біологічні характеристики:
Кущ або невелике, заввишки до 6 м, дерево. Дводомна рослина з колючими, вкритими сірою корою гілками. Листки
Рис. 2. 9. Обліпиха крушиновидна
чергові, вузькі, лінійні або лінійно-ланцетні, майже сидячі, завдовжки до 8 і завширшки 0, 5 см, зверху темно-зелені, зісподу сріблясті. Квітки дрібні, розвиваються на пагонах минулого року, одностатеві, буруваті, з дволопатевою чашечкою, з простою оцвітиною. Чоловічі квітки зібрані в суцвіття у вигляді короткого колоса, який на верхівці переходить у китицю; жіночі – у китицевих суцвіттях. Плід – овальна або майже куляста соковита несправжня кістянка завдовжки 4-12 мм з короткою плодоніжкою, жовтого, жовтогарячого або жовтогарячо-червоного кольору, солодкувато-кислого смаку, з характерним запахом, що нагадує ананасний. Насінина гладка, блискуча, з поздовжньою борозенкою, брунатна або майже чорна (див. рис. 2. 9.). Цвіте у квітні-червні, плоди достигають у вересні-жовтні.
Поширення:
У дикому вигляді в Україні росте в дельті Дунаю. Як декоративну й плодову культуру вирощують по всій території України, особливо у південно-західних районах.
Хімічний склад сировини:
М’якуш плодів обліпихи містить жирну олію (1, 7-8%), до складу якої входять гліцериди олеїнової, пальмітинової, пальмітоолеїнової, стеаринової та інших жирних кислот, фосфоліпіди (до 1%), каротиноїди (0, 31-20 мг%), у складі яких є α-, β- і γ-каротини, лікопін, зеаксантин та ін. ; токофероли (до 110 мг%) ; філо-хінон (0, 8-1, 5 мг%) ; вітаміни В1 (0, 02-0, 08 мг%), В2 (0, 03-0, 05 мг%), С (50-1000 мг%), холін, серотонін і бетаїн (до 700 мг%), нікотинову кислоту, інозит, фолієву кислоту; флавоноїди: лейкоантоціани, катехіни, флавоноли (ізорамнетин, кверцетин, рутин, кемпферол), флавони; кумарини, фенолокислоти (кавову, хлорогенову) ; стерини (до 2%) ; фосфоліпіди; тритерпенові кислоти (урсолову, олеанолову) ; органічні кислоти (яблучну, винну, винно-кам’яну, щавлеву, янтарну – загалом 3%), моно- і дисахариди, сліди дубильних речовин. Жирна олія (12, 5%), яку одержують з насіння, містить повний набір жиророзчинних вітамінів і гліцериди лінолевої та ліноленової кислот; відноситься до висихаючих олій [4, 564].
Біологічна дія:
Плоди обліпихи є цінним джерелом для отримання обліпихової олії – Oleum Hippophaёs (олійний екстракт, який отримують з шроту плодів після віджиму соку). Обліпихова олія прискорює грануляцію і епітелізацію тканин. Застосовується при виразковій хворобі. Зовнішньо застосовують для лікування променевих ушкоджень шкіри [3, 105].
 
2.9. Ламінарія японська
 
Ламінарія японська – Laminaria japonica
Родина Ламінарієві – Laminariaceae
Сировина – Слані Ламінарії (Thalli Laminariae)
Біологічні характеристики:
Багаторічна водорость завдовжки 2-12 м і завширшки 10-35 см. Слані дворічні, складаються з ременеподібних соковитих загострених пластин (таломів) ; края суцільні, хвилясті, колір сланей від
Рис. 2. 10. Ламінарія японська
зеленкувато-сірого до зеленкувато-чорного. Біля основи утворюється багаторічне циліндричне стебло, або черенок, від якого відходять ризоїди, що прикріплюють водорості до субстрату (див. рис 2. 10.). Рослина спороносна, спорангії дозрівають у вересні-жовтні.
Поширення:
Зустрічається вздовж узбережжя Японського, Охотського, Білого, Баренцева морів, навколо островів Тихого океану, утворюючи густі зарості завширшки до 10 км на глибині 4-10 м.
Хімічний склад сировини:
Містить органічні бром і йод (не менше 0, 1%) ; полісахариди, основним є альгінова кислота (від 13 до 35%), ламінарин та сульфовановий фукан. Сировина містить також манніт, азотисті сполуки, вітаміни В1, В2, В12, каротиноїди, аскорбінову, пантотенову і фолієву кислоти, 23 амінокислоти (глютамінову, аспарагінову кислоти, аланін та ін.) [4, 94-95].
Біологічна дія та застосування:
Ламінарія задовольняє потребу організму людини в харчових волокнах і в йоді, нормалізує травлення і обмінні процеси, діяльність ЦНС, серцево-судинної і дихальної систем, кров'яний тиск і рівень холестерину в крові. Доведено, що морська капуста містить комплекс речовин, необхідних для відновлення організму після екстремальних дій – радіоактивного опромінювання, отруєння важкими металами і токсичними речовинами. Цей дар моря підвищує імунітет і надає антивірусну дію, а також зменшує в'язкість крові, знижує тонус судин і уповільнює розвиток атеросклерозу [9].
Льон звичайний
Льон звичайний – Linum usitatissimum
Родина Льонові – Linaceae
Сировина – Насіння льону (Semina Lini)
Біологічні характеристики: Рослина однорічна трав’яниста, з голим, циліндричним стеблом, розгалуженим від основи або у
Рис. 2. 11. Льон звичайний
верхній частині, заввишки 0, 6 – 1, 5 м. Листки вузьколанцетні або лінійні, чергові. Квітки небесно-сині або фіолетові, зібрані на верхівці стебла у розлогі щитковидні суцвіття. Чашечка п’ятичленна, віночок – п’ятипелюстковий, тичинок п’ять або десять. Плід – яйцевидна або куляста коробочка з численним дрібним блискучим насінням. Воно плескате, яйцеподібної форми, загострене з одного кінця і округле з іншого, нерівнобоке, завдовжки до 6 і завтовшки до 3 мм. Поверхня гладенька, від світло-жовтого до брунатного кольору, зі світло-жовтим насіннєвим рубчиком (див. рис. 2. 11.).
Поширення:
У дикому вигляді невідомий. Культивується в країнах СНД, Західній Європі (Франція, Бельгія).
Хімічний склад сировини:
Насіння містить слиз (6%), висихаючу жирну олію, а також ензим лінамаразу, ціаноглікозид лінамарин, протеїн, сахари тощо [4, 87-88].
Біологічна дія та застосування:
При опiках, променевих ушкодженнях шкiри використовують препарат Лiнетол, який готують iз oлiї, яка справляє ранозагоювальну дiю, стимулює реrенерацiю тканин [1, 86].
 
Висновки
 
Радіація згубно впливає на живий організм. Може спричинити променеву хворобу, параліч клітини (з наступним повним або частковим відновленням), розлад нормальних функцій клітини, поява клітин злоякісного новоутворення, мутація генів і пошкодження хромосом та ферментів і навіть у деяких випадках призвести до болючої смерті.
Пом'якшення наслідків впливу іонізуючих випромінювань досягається шляхом проведення йодної профілактики, використання синтетичних радіопротекторів, а також використання радіопротекторів рослинного походження, які містять такі речовини, як вітаміни, флавоноїди, пектини, деякі полісахариди та дубильні речовини. Саме ці речовини спроможні скорегувати чи навіть повністю усунути важкі симптоми і причини захворювань, викликаних радіацією.
 
Список використаних джерел
 
  1. Бобкова І. А. Фармакогнозiя: Пiдручник / I. A. Бобкова, Л. В. Варлахова, М. М. Маньковська. – К. : Медицина, 2006. – 440 с.
  2. Гребенюк А. Н., Стрелова О. Ю., Легеза В. И., Степанова Е. Н. Основы радиобиологии и радиационной медицины: Учебное пособие. – СПб: ООО «Издательство ФОЛИАНТ», 2012. – 232 с.
  3. Карпук В. В. Фармакогнозия: учеб. пособие / В. В. Карпук. – Минск: БГУ, 2011. – 340 с. – (Классическое университетское издание).
  4. За ред. проф. Ковальова В. М. Підруч для студ. вищ. фармац. установ освіти та фармац. ф-тів вищих мед. установ освіти III-IV рівнів акред. (Учбове вид.). – X. : Вид-во НФаУ, «Прапор», 2004 – 704 с.
  5. Норми радіаційної безпеки (НРБ-99) СП 2. 6. 1. 758-99
  6. Сокольский И. Н., Самылина И. А., Беспалова Н. В. Фармакогнозия: Учебник. – М. : Медицина, 2003. – 480 с.
  7. Стародуб Ю. П. – Лекція №2. – Тема 2. «Біологічна дія іонізуючого випромінювання». Дисципліна «Радіація, хімічний та біологічний захист». Електронний ресурс: http: //ubgd. lviv. ua/moodle/course/view. php? id=139
  8. Товстуха Є. С., Фітотерапія. – 2-е вид. – К. : Здоров'я, 2001. – 368 с.
  9. http://uk.wikipedia.org/wiki/
  10. http://slavspc.at.ua/publ/chornobil/radiacija_shho_ce_take/16-1-0-125
  11. https://ru.wikipedia.org/wiki/
 
ДОДАТОК А
 
Надзвичайні випадки, пов'язані з радіаційними викидами класифікуються за шкалою МАГАТЕ INES по одному з 8 рівнів. Поширення радіоактивності класифікується за цією шкалою від 2 до 7 рівня, великі рівні відповідають більшій небезпеці. Так, ризик опромінення населення виникає тільки на рівнях INES 4 і вище. 
ДатаМісце аваріїКраїнаINES
12 грудня 1952Аварія в Чок-Ріверській лабораторіїКанадаINES 5
29 вересня 1957Киштимська аваріяСРСРINES 6
10 жовтня 1957Аварія в УіндскейліВеликобританіяINES 5
1960, 1961К-8 (підводний човен) СРСР
4 липня 1961К-19СРСР
1965К-11СРСР
17 січня 1966Авіакатастрофа над ПаломаресІспанія
21 січня 1968Авіакатастрофа над базою ТуліГренландія
24 травня 1968К-27СРСР
18 січня 1970Радіаційна аварія на заводі «Червоне Сормово»
2 жовтня 1974, 24 серпня 1978Ядерні вибухи в ЯкутіїСРСР
24 січня 1978Космос-954
28 березня 1979Аварія на АЕС Три-Майл-АйлендСШАINES 5
1983Космос-1402СРСР
10 серпня 1985Радіаційна аварія в бухті ЧажмаСРСР
26 квітня 1986Аварія на Чорнобильській АЕССРСРINES 7
4 травня 1986Хамм-УентропНімеччина
1993Аварія на Сибірському хімічному комбінатіРосіяINES 4
2005СеллафілдАнгліяINES 3
2006Флерюсе (2006)
11 березня 2011Аварія на АЕС Фукусіма-1ЯпоніяINES 7
Інші випадки радіоактивного забруднення: 
ДатаМісце радіоактивного викидуКраїнаINES
З 1949ТечаСРСР
З жовтня 1951Озеро КарачайСРСР
1980-1989Радіоактивне зараження в КраматорськуСРСР
1987Радіоактивне зараження в ГояніїБразиліяINES 5
1985-1987Therac-25США і Канада
[11].
Рис. Д. 1. Аварія на Чорнобильській АЕС
Фото Капча