Літакобудування в Україні: регіональні особливості

Літак Ан-148 настільки зацікавив російських виробників, що одразу було проведено переговори між державним авіаційним концерном «Авіація України» та керівництвом Воронезького акціонерного літакобудівного товариства щодо кооперованого виробництва літака, результатом яких став підписаний графік взаємного постачання агрегатів та вузлів літака з метою забезпечення виконання договору на постачання перших 6 літаків Ан-148 державній авіатранспортній компанії «Росія».

Взагалі-то треба сказати, що в питаннях розвитку авіакосмічної сфери Україні без Росії не обійтись, що підтверджується низкою об'єктивних обставин, головною з яких є довготривала та тісна кооперація між підприємствами цієї галузі.

Поглиблення українсько-російського співробітництва в авіаційній галузі є стратегічним питанням для реалізації науково-технічного потенціалу обох держав.

Оцінюючи науково-технічний потенціал галузі, слід зазначити, що рівень розробок транспортних літаків, двигунів різного класу, агрегатів для гідравлічних та паливних систем, бортового радіоелектронного обладнання, зразків авіаційного озброєння, в основному відповідає світовому рівню і може бути використаний як підстава для інтеграції із закордонними виробниками авіаційної техніки.

Авіабудівникам вдалося зберегти партнерські відносини, комерційні зв'язки з підприємствами та науково-дослідними центрами країн СНД, які виробляють авіаційну техніку та її компоненти, і налагодити нові з партнерами із Західної Європи, США, Китаю, Ірану та інших країн світу.

Також у літакобудівній промисловості важливу роль відіграє ракетобудування та зайняття космічного простору. Тільки в цьому році урядом схвалені проекти угод щодо співробітництва у використанні космічного простору в мирних цілях з Європейським космічним агентством, Індонезією, Білорусією, Кореєю, Єгиптом та Алжиром.

Україна дуже активно задіяна в Міжнародному комерційному космічному проекті «Морський старт». У ньому разом із такими світовими лідерами авіакосмічної галузі, як американська компанія «Боїнг», норвезька «Кварнер» та російська «Енергія» беруть участь одразу два українських підприємства. Це виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» та державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля». Для цього проекту зусиллями українських ракетобудівників була розроблена ракета-носій «Зеніт-3SL», яка успішно використовується для запуску космічних об'єктів провідних корпорацій світу.

Україною також реалізується проект «Дніпро», який передбачає перероблення міжконтинентальних балістичних ракет РС-20, спроектованих і виготовлених в Україні ще за радянських часів, на ефективні ракети-носії для запуску цивільних космічних апаратів.

Вагомих результатів Україна очікує від реалізації спільного українсько-бразильського проекту «Циклон-4». Він передбачає розробку нового конкурентоспроможного, орієнтованого на довгострокове використання космічного ракетного комплексу «Циклон-4» та будівництво наземної інфраструктури пускового центру в Бразилії.

Так що ми можемо з впевненістю говорити про те, що Україна залишається провідною авіакосмічною державою світу не тільки за наявністю підприємств та організацій літакобудівної та ракето-космічної галузі, а й за рівнем спроможності практично реалізувати сучасні проекти.

 

 

Останніми роками літакобудівна промисловість України опинилась у важкому фінансовому стані. Разом з тим вона поки що зберігає свій базовий науково-технічний і виробничий потенціал, який дозволив створити і сертифікувати низку зразків цивільної авіаційної техніки, що не поступаються світовим аналогам. У той же час слід констатувати той факт, що на внутрішній ринок України активно вторгаються іноземні виробники авіаційної техніки та лізінгодавці, авіаційні – компанії авіаперевізники, незважаючи на наявність конкурентоспроможних повітряних суден вітчизняного виробництва нового покоління. Недостатньо здійснюється експорт цивільних літаків.

Нормальне функціонування галузі авіабудування означає величезні перспективи для України: значні надходження до держбюджету, престиж на міжнародній арені, інтеграцію зі світовими лідерами виробників літаків та працевлаштування значної кількості людей.

Незважаючи на наявність значного потенціалу в галузі, Україна має певні проблеми з розвитком авіаційної промисловості та просуванням її продукції на світові ринки. Усе це свідчить про необхідність виділення основних проблем літакобудівної галузі України як на рівні підприємств галузі та держави, так і на міжнародному рівні, та про необхідність визначення основних аспектів і напрямків розвитку галузі літакобудування у сучасних умовах.

Розвиток галузі літакобудування України на сучасному етапі пов’язаний з низкою труднощів. Так, українське авіабудування як постачальник продукції авіабудування на світовий ринок має такі проблеми: недосить регулярні та недостатньо великі обсяги постачання; не завжди достатньо конкурентоспроможної продукції літакобудування на міжнародному ринку; відносно повільне просування авіаційного обладнання та нових літаків на світові ринки. Оскільки для всіх сфер світового господарства характерна жорстка конкуренція між виробниками за ринки збуту, то такі недоліки можуть призвести до часткової або повної втрати своєї частки ринку, яка відразу буде зайнята конкурентами. Втрата частки міжнародного ринку для такої галузі, як літакобудування, означає необхідність масштабного скорочення виробництва, що, у свою чергу, може призвести до остаточного зникненнягалузі.

Основною причиною ситуації, що склалася, є відсутність чіткої державної стратегії розвитку літакобудування забезпечення системою господарсько-правових засобів спеціального режиму господарювання в галузі, що в свою чергу забезпечило б фінансування авіаційної діяльності в поєднанні з ефективним державним регулюванням. Для України на сьогодні дуже важливою є проблема державної підтримки літакобудування. Держава використовує певний комплекс економіко-правових інструментів, за допомогою яких вона може безпосередньо впливати на сукупний попит та реальні обсяги виробництва, зайнятість та цінову кон’юктуру.

Серед основних економічних проблем авіапромислового комплексу можна назвати:

кризу внутрішнього ринку цивільної авіаційної техніки, пов’язану з відсутністю у авіаційних компаній необхідних коштів для оновлення парку експлуатованих повітряних суден;

відсутність в авіапромисловому комплексі власних інвестиційних ресурсів, необхідних для