Людина й середовище її існування

Зоровий аналізатор дає понад 80 % інформації про зовнішній світ. Він має важливе значення в забезпеченні безпеки життєдіяльності й характеризується такими показниками:

-гостротою зору — здатністю роздільного сприйняття 

об’єктів;

-полем зору, що є ділянкою бінокулярного зору, який забезпечує стереоскопічність сприйняття реальності. Поле зору охоплює близько 2400 за горизонталлю й 1500 за вертикаллю при умові нормального природного освітлення. Зменшення освітлення, деякі захворювання (глаукома), дефекти кровоносних судин, брак кисню призводять до різкого зменшення цього параметра;

-яскравий контраст — чутливість до нього є важливим показником зорового аналізатора; його поріг (найменша різниця яскравості, що сприймається) залежить від рівня яскравості в полі зору та її рівномірності; оптимальний поріг реєструється за природного освітлення;

-сприяття кольору — здатність розрізняти кольори предметів. Колірний зір — це одночасно фізичне, фізіологічне та психологічне явище, яке полягає в здатності ока реагувати на випромінювання різної довжини хвиль та у специфічному їх сприйнятті. На сприйняття кольору впливають довжина хвилі випромінювання, яскравість джерела світла, коефіцієнт відбиття чи пропущення світла об’єктом, якість та інтенсивність освітлення. Колірна сліпота (дальтонізм) — генетична аномалія. Але колірний зір може змінюватися під впливом деяких лікарських препаратів і внаслідок дії окремих хімічних речовин. Наприклад, прийом барбитуратів (снотворних і седативних засобів) викликає тимчасові дефекти в жовто-зеленій зоні; вживання кокаїну підсилює чутливість до синього кольору й послабляє чутливість до червоного; кофеїн, кава, какао, кока-кола послабляють сприйняття синього, але підсилюють — червоного; тютюн викликає дефекти в червоно-зеленій зоні і особливо в червоній. Ці порушення можуть бути дуже тривалими й навіть постійними.

Слуховий аналізатор сприймає звуки, що є акустичними коливаннями діапазону 16—20 000 Гц.

Важливою характеристикою слуху є його гострота, чи слухова чутливість. Її визначають щонайменшою величиною звукового подразника, що викликає слухове відчуття. Гострота слуху залежить від частоти звукового сигналу, що сприймається. Абсолютний поріг чутності — якнайменша інтенсивність звукового тиску, що викликає слухове відчуття — становить 210-5 Н/м2.

У разі збільшення інтенсивності звуку можлива поява неприємного відчуття, а потім й болю у вухах. Найменшу величину звукового тиску, за якого виникають больові симптоми, називають порогом слухового дискомфорту. Він дорівнює в середньому 80—100 дБ щодо абсолютного порога чутливості. Інтенсивність звукового впливу визначає голосність, а частота — його висоту. Істотною характеристикою слуху є здатність диференціювати звуки різної інтенсивності завдяки сприйняттю їх голосності. Мінімальна величина розходження звуків, що сприймається за їх інтенсивністю, називається диференціальним порогом сприйняття сили звуку. У нормі для середньої частини частотного діапазону звукових хвиль ця величина становить близько 0,7—1,0 дБ. Оскільки слух є засобом спілкування людей, особливе значення в його оцінюванні має здатність сприйняття мови, або мовний слух. Особливо важливо в оцінюванні слуху порівняння показників мовного й тонального слуху, що дає уявлення про стан різних відділів слухового аналізатора (аудіометрія). Неабияке значення має функція просторового слуху, що полягає у визначенні положення й переміщення джерела звуку в просторі.

Вид чутливості, спрямований на сприйняття різних запахів за допомогою нюхового аналізатора, називають нюхом. Нюх має для людей важливе значення, адже у них з порушенням нюху частіше виникає ризик отруєння. Для багатьох запахів визначений поріг сприйняття — величина їх концентрації, що здатна викликати реакцію органа нюху.

Основними характеристиками органа нюху є:

-абсолютний поріг сприйняття — концентрація речовини, за якої людина відчуває запах, але не ідентифікує його (навіть для знайомих запахів);

-пиріг у розпізнанні — щонайменша концентрація речовини, за якої запах не тільки відчувається, а й ідентифікується.

Різниця між порогом сприйняття та порогом розпізнання для більшості речовин становить 10—100 мг/м3.

Якісну характеристику запаху зазвичай визначають як ароматний, ефірний, спиртовий, фенольний, їдкий, тухлий, горілий, мигдальний, мускатний, лимонний, запах фіалок, троянд, гвоздик тощо. За характером запахи називають приємними, неприємними, невизначеними, відразливими, задушливими тощо; за інтенсивністю їх поділяють на слабкі, помірні, виражені, сильні й дуже сильні; за дратівливою дією — на недратівні, слабо дратівливі, терпимі, сильно дратівні, нестерпні. Можуть бути такі зміни органа нюху:

-гіпосмія — зниження гостроти нюху, при цьому поріг сприйняття запаху зростає;

-аносмія — втрата сприйняття запахів;

-гіперосмію й оксиосмію — загострення нюху, при цьому поріг сприйняття запаху знижується.

Гіпосмія може бути повною або частковою. Професійну гіпосмію поділяють на функціональну (адаптація до запаху, стомлення органів нюху), токсичну (яка виникла після вдихання свинцю, ртуті, хлору та інших речовин), респіраторну (після вдихання пилу), запальну, постінфекційну й посттравматичну. Зміни нюху можуть бути як периферичного, так і центрального походження, залежно від того, яку ланку нюхового аналізатора ушкоджено.

Однією з найважливіших функцій шкіри є рецепторна. У шкірі закладено величезну кількість рецепторів, які сприймають різні зовнішні подразнення: біль, тепло, холод, дотик. На 1 см2