Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Людина й середовище її існування

Тип роботи: 
Навчальний посібник
К-сть сторінок: 
64
Мова: 
Українська
Оцінка: 

рівня цукру в крові. Терморецептори реагують на коливання температури. Больові рецептори реагують на дію, що травмує — механічну, хімічну, температурну тощо.

Основними властивостями нервових волокон є збудливість і провідність, тобто можливість проводити збудження. Подразнення рецепторів трансформується в них у нервові імпульси — хвилі збудження. Збудження супроводжується виникненням біострумів.
Передача імпульсів збудження по волокнах можлива тільки у разі анатомічної цілісності й нормального фізіологічного стану нерва. Наприклад, розрив (унаслідок поранення) рухового нерва, що йде до м’язів, призводить до паралічу м’язів або втрати чутливості, якщо пошкоджено чуттєвий нерв. Імпульс збудження також не передається у разі здавлювання, припинення кровопостачання, сильного охолодження, отруєння хімічними елементами. До порушення провідності у нервах можуть призвести й деякі медичні препарати, наприклад анестезуючі, що використовуються в медичній практиці для місцевого знеболювання.
Проведення збудження здійснюється ізольовано через одне нервове волокно й не переходить на інші (сусідні). Швидкість проведення збудження нервовим волокном у людини коливатиметься від десятків до сотень метрів за секунду. Імпульс збудження може поширюватися в двох напрямках — доцентровому й відцентровому (двостороння провідність), на відміну від нейронів, через які нервове збудження проводиться тільки в одному напрямку.
Функції нервової системи здійснюються завдяки такому механізму, як рефлексі.
Рефлекс — це реакція організму на подразнення, що надходить із зовнішнього чи внутрішнього середовища, здійснювана за посередництвом центральної нервової системи. В основі будь-якого рефлексу лежить діяльність системи з’єднаних один з одним нейронів, що утворюють так звану рефлекторну дугу (на рис. 1.1).
Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів: один з них зв’язаний з будь-якою чутливою поверхнею, наприклад, зі шкірою, а другий — з м’язами чи залозами. У разі подразнення чутливої поверхні збудження рухається зв’язаним з нею нейроном до рефлекторного центру, де знаходиться з’єднання, — синапс обох нейронів. Тут збудження переходить на інший нейрон і йде вже відцентрово до м’язів або залози.
 
Рис. 1.1. Схема рефлекторної дуги:
1 — шкіра, 2 — кістяковий м’яз, 3 — чуттєвий нерв, 4 — руховий нерв, 
5 — спинний мозок — місце перенесення збудження на руховий нерв
Незрідка до складу рефлекторної дуги входить третій, вставний нейрон, що є місцем передачі збудження з чуттєвого нерва на руховий. Крім простих тринейронних рефлекторних дуг є й багатонейронні, що проходять через різні рівні головного мозку, зокрема й кору. Рефлекторна дуга має складну будову. Виокремлюють три її головних елементи:
-рецептор, що трансформує енергію подразнення в нервовий процес, зв’язаний з аферентним нейроном;
-центральна нервова система (різні її рівні від спинного до головного мозку), де збудження перетворюється на відповідну реакцію й переключається з доцентрових на відцентрові волокна;
-аферентний нейрон, що відповідає на подразнення.
Обов’язковою умовою реакції рефлексу є цілісність усіх елементів рефлекторної дуги.
Відкриття закономірностей системної організації цілеспрямованих поведінкових актів організму дало змогу встановити, що поведінковий акт здійснюється не тільки за принципом рефлексу, а й саморегуляції, що забезпечується функціональними системами.
Функціональні системи — це одиниці цілісної діяльності організму, що є динамічними саморегулюючими організаціями, які формуються на метаболічній (від слова метаболізм — обмін) основі під впливом чинників навколишнього, а у людини — передусім соціального середовища.
На відміну від рефлексу, що є реакцією організму на той чи той подразник, функціональні системи не тільки реагують на зовнішні стимули, а й за принципом зворотного зв’язку відповідають на різні зрушення контрольованого ними кінцевого результату; у функціональних системах формуються випереджальні реакції, у них звіряється досягнутий результат з поточними потребами організму.
Кожна функціональна система за допомогою нервової й гуморальної регуляції вибірково поєднує різні органи й тканини для забезпечення необхідних організму результатів.
Різні функціональні системи для отримання специфічних результатів діяльності поєднують ті самі органи й тканини, що призводить до витрат традиційного органічного принципу побудови фізіологічних функцій.
Згідно з теорією професора П. К. Анохіна, будь-яка функціональна система має єдину типову організацію й містить такі загальні універсальні периферичні й центральні вузлові механізми:
-корисний пристосувальний результат як провідна ланка функціональної системи;
-рецептори результату;
-зворотна аферентація, що йде від рецептора результату до центральних утворень функціональних систем;
-центральна архітектура — це вибіркове об’єднання функціональних систем нервових елементів різних рівнів;
-виконавчі соматичні, вегетативні й ендокринні компоненти, що включають організовану цілеспрямовану поведінку.
Взаємодія різних функціональних систем у цілісному організмі здійснюється на основі принципів їх ієрархії й мультипараметричної взаємодії результатів діяльності окремих функціональних систем.
Сутність принципу ієрархії полягає в тому, що в кожну конкретну мить діяльність організму забезпечується домінуючою щодо виживання адаптації функціональної системи до оточуючого середовища.
Подібні функціональні системи вибудовуються в ієрархічному порядку стосовно домінуючого в певний момент, й кожна з них буде посідати місце домінуючої функціональної системи відповідно до їх соціальної й біологічної значущості для людини. Зміна домінуючої функціональної системи й ієрархічний порядок їх вибудовування — це невпинний процес, що відбиває сутність безперервного обміну речовин і постійної взаємодії організму з оточуючим його середовищем.
Принцип мультипараметричної взаємодії різних функціональних систем полягає в їх спільному функціонуванні. Зміна одного показника як результату діяльності певної функціональної системи негайно позначається на показниках діяльності інших функціональних
Фото Капча