Магдебурзькі привілеї Бишева та його власники

 

Наталія Білоус (м. Київ)

У статті зібрані відомості про власників приватного містечка Київського воєводства Бишева – шляхтичів Щасного, Юрія та Самійла Харлинських; аналізуються два королівські привілеї на магдебурзьке право, надані Бишеву у 1581 та 1616рр. Тексти привілеїв друкуються у додатку до статті. 

Ключові слова: Бишів, Київське воєводство, магдебурзьке право, магдебурзькі привілеї.

Протягом XVI – першої половини XVII ст. кілька десятків приватновласницьких містечок Київського воєводства отримали привілеї на магдебурзьке право. Як відомо, ці міста звільнялися від влади великокнязівських і королівських урядників, діставали незалежну суто міську судову систему, необхідну для функціонування міської громади, право обирати міський уряд, а доходи від судочинства і міських сплат спрямовувалися вже не до воєводи, а до міської казни.

За організаційний взірець для приватновласницьких міст мали слугувати королівські міста. У привілеях вказувалося на те, що магдебурзьке право надається «прикладом інших головних міст» – Кракова, Львова, Києва. Зазначалося про створення органів міського самоврядування, йшлося про пріоритет власника у виборі міських урядників та їхню залежність від нього. Найвищою судовою й апеляційною інстанцією для міщан були самі власники міст.

Мешканці цих містечок отримували дозвіл на будівництво споруд різного призначення – кра- мів, ваги, постригальні, лазні та ін. Однак далеко не всім дозволялося будувати ратушу та заводити міські судові книги. Обмежена кількість містечок отримала право мати міську печатку, герб міста.

Значна увага приділялася організації торгівлі та ремесла. У всіх привілеях для приватновласницьких міст Київського воєводства містився дозвіл на запровадження ярмарків і торгів. Найбільш поширеними були два ярмарки. Про міське ремесло та організацію ярмарків і торгів говориться досить узагальнено без будь-якої деталізації.

Привілеї на магдебурзьке право надавалися як уже існуючим містам, так і новозаснованим. На відміну від королівських міст, де ініціаторами надань виступали старости або війти з міськими громадами, у приватновласницьких це були власники міст – світські або духовні особи, які власним коштом готові були засновувати нові поселення або розбудовувати існуючі, і просили короля про надання їм відповідних привілеїв. Серед них були представники князівських родин (Острозькі, Заславські, Вишневецькі, Корецькі, Ружинські, Збаразькі, Пронські, Домонти, Чарторийські), а також родин шляхетського походження (Немиричі, Тишкевичі, Сапєги, Ка- линовські, Семашки, Гойські, Ліщинські, Любо- мирські, Замойські, Собєські, Конецпольські, Фірлеї, Потоцькі та ін.) [1; 2; 3, с. 47-70]. Загалом, за нашими підрахунками, представникам цих родин на Київщині належало близько 160 міст та містечок.

Одним із таких містечок був Бишів, якому, можна сказати, «пощастило», оскільки він один із перших у цьому регіоні і двічі отримував королівські привілеї: вперше – від Стефана Баторія 13 лютого 1581 р. на варшавському сеймі; вдруге – 1 червня 1616 р. від Зигмунта III. Завдячувати цьому містечко мусить його тодішнім власникам – шляхтичам Щасному і Юрію Харлинським, які спричинилися до його розбудови.

Щасний або Фелікс Харленський (Харлин- ський, пол. ОДагІ^кі, гербу Бонча) – належав до польської шляхти, прибулої з коронних земель, а саме з Люблінського воєводства. Він був засновником київської лінії роду. Двічі одружувався. Завдяки шлюбові з представницею давнього княжого роду – Фенною Дмитрівною Друцькою- Любецькою, від якої мав двох синів, успадкував землі Полозів – давнього київського боярського роду [4, с. 113, 165-168; 5, с. 49]. 6 грудня 1568 р. дружина оформила на нього дарчу на 13 сіл у Київському повіті та три двори у Києві , а 10 січня 1573 р. він записав їй у своєму тестаменті усі свої маєтки і частину с. Житин у Мінському повіті [7, № 3466]. Протягом 1570-80 рр. Щасний Харлинський активно скуповував землі у сусідньої шляхти [7, № 3470, 3479, 3544, 3704, 3765, 3810, 3821, 3777, 3801 та ін. ]. Усе це допомогло йому зайняти провідну позицію у воєводстві й отримати номінацію на уряд київського хорунжого (1570), а потім стати кандидатом на уряд київського підкоморія й отримати королівський привілей на цей уряд (1580), який він тримав до смерті (1602 р.) [2, с. 205; 8, с. 19, 45].

Відомий польський дослідник Едвард Рулі- ковський, який мав можливість досліджувати у ХІХ ст. родинний архів Харлинських, що загинув згодом у пожежі, приписував Харлинському велику популярність і повагу шляхти у воєводстві   . Зрештою, це підтверджує факт його участі у посольствах від Київського воєводства на сейми до Торуня в 1576, 1585, 1598 рр. [10, с. 209, 419, 420, 429], а також участь у приватних межових суперечках, зокрема, у спорі між Юрієм Друцьким- Горським і Лукашем Сапєгою про поділ маєтків Кмитів-Чорнобильських (1595 р.). Ще у 1568 р. майбутній підкоморій був дворянином короля Зигмунта Августа. В одному з пізніших привілеїв згадується про службу Харлинського на дворі короля, участь у ревізіях київських коро- лівщин та про інші послуги для Речі Посполитої, а також про заступництво Панів Рад. Зв’язки з королівським двором мали й інші представники цього роду, брати та племінники Фелікса. Будучи київським хорунжим, він зблизився з київським воєводою, князем Василем-Костянтином Острозьким. Також користався з протекції впливового магната, канцлера Яна Замойського, чиїм клієнтом був його племінник – луцький підкоморій Ян Харлинський [5; с. 49-50].

У 90-х рр. ХVІ