Магдебурзькі привілеї Бишева та його власники

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

встиг відзначитись як політик, займався більше вирішенням господарських проблем у своїх маєтках та розв’язанням конфліктів із сусідньою шляхтою. Джерела зберегли деякі уривкові відомості про ці конфлікти та акти купівлі-продажу маєтків. Так, 19 січня 1612 р. Якуб Лагевницький подав позов на Катерину Збаразьку та її сина Юрія Харлинського у м. Бишів про наїзд на свій дім у с. Грузьке і відібрання маєтності [15, № 30]. 19 травня 1612 р. уже власник Бишева подав позов на князя Януша Острозького за відібрання села Сосновки [7, № 120]. 17 січня 1617 р. він записав Лукашові Вітовському село Ставки і хутір Юрівку з усіма ґрунтами у сумі 7 тисяч зол. пол. [7, пг 336; 15, пг 343], а 20 січня того ж року заставив Якову Волчку село Кози- чанку за 800 зол. пол. [15, № 347]. 3 листопада 1619 р. пан Гуменецький подав позов на власника Бишева за те, що той наказав своїм підданим пограбувати його селян, які везли дерево з корости- шівських лісів до Житомира через с. Старосільці [7, № 3115]. 5 жовтня 1619 р. Миколай Макаревич поскаржився на нього за те, що той віддав наказ своїм підданим покосити сіно в урочищі Квасова на Мотижинському ґрунті і відвезти до Бишева [7, № 3858]. Возний, який розслідував цю справу, зазначив, що бачив 500 возів покошеного сіна, а мотижинський війт підтвердив це і, своєю чергою, зазначив, що пан Харлинський періодично забирає сіно до Бишева і намагається привласнити собі ґрунт Макаревича [7, № 3859].

Юрій Харлинський був одружений з Анною Микулинською, з якою мав єдиного сина – Са- мійла. Останній після закінчення навчання у Краківській академії повернувся до Бишева. Після смерті батька змушений був вирішувати земельні конфлікти з сусідньою шляхтою. 11 січня 1636 р. Лаврин Омецінський подав на нього скаргу через те, що його збіглі піддані втекли з села Уручизни до новозаснованої слободи позваного Ястребної [7, № 724]. Того ж дня Самійло подав ще дві скарги на Людвіка Олізара: першу через спустошення ґрунтів і лісів села Ставки [7, № 768], а другу – за наслання коростишів- ських підданих на села Самійлів і Малий Став [7, № 769]. Того ж року на нього поскаржився Лукаш Вітовський за наслання підданих на ґрунти скаржника [7, № 658]. 23 червня 1643 р. Самійло Харленський подав скаргу на князя

Корецького, власника Білогородки, за наїзд на Бишівські ґрунти, зокрема на Калинів Кущ, а також на Філона Богушевича за вирубання лісів [7, № 2762]. 25 червня 1643 р. він подав ще кілька скарг на свого сусіда – пана Олександра Цетнера, власника Каргашина, який чинив наїзди на містечко Хабне, с. Грузьке, слободу Квасову на Бишівському ґрунті, забирав сіно у його підданих і намагався привласнити урочища Василь- ківське й Осовську Руду. Київський земський суд видав декрет по цій справі, яким наказав розмежувати Бишівські, Грузецькі і Ястребинські ґрунти від маєтності позваного – містечка Каргашина [7, № 2773-2777]. А 15 березня 1644 р. суд видав вирок із забороною Олександру Цет- неру пустошити бишівські ліси [7, № 1879]. 1 квітня 1644 р. Самійло знову подав скаргу на того ж сусіда, який наслав драгунів на бишів- ських підданих, що рубали у пущах дерево на дрова у селах Грузьке і Ястребне [7, № 1898].

Влітку 1644 р. Самійло Харлинський відправився у далеку подорож, під час якої у м. Аугсбург захворів і помер, залишивши після себе тестамент. Він заповів своїй матері 30 тисяч зол. пол., записаних на м. Бишів та селах Лишня, Па- шківка, Сосновка, Ольшка, Козичанка, Грузьке, Ястребне, Юрівка, Великі і Малі Ставки, селищах Юр’євське і Самуелівське [7, № 2102, 2103]. У своєму тестаменті просив поховати себе у бишівському костелі, де були поховані його бабця і батько, записавши значну суму на костел – 10 тисяч золотих польських. Матір тестатора, будучи на той час єдиною спадкоємицею Бишева, дружиною київського земського підсудка Лукаша Вітовського (ревного католика), виконуючи волю сина, відреставрувала бишівський костел, куди запросила домініканців. На його фундуш були записані села Лишня і Добковщина. Київський біскуп Соколовський підтвердив цю фундацію, а ксьондз Пьотр Сєраковський, пріор би- шівського костелу, запросив до нього чотирьох ченців [9, с. 516]. Першим місцевим вікаріушем був Пьотр Розвадовський, відомий тим, що залишив після себе цікаві нотатки про київський домініканський монастир. Родичі Самійла не могли змиритися з тим, що він не залишив їм нічого у спадок і намагалися оскаржити тестамент, подаючи позови до суду, але їхні зусилля виявилися марними.

Нижче публікуються два привілеї на магдебурзьке право Бишеву, надані місту завдяки старанням його власників – Щасного і Юрія Хар- линських. Тексти цих документів раніше не публікувалися і не були у полі зору дослідників. Тож сподіваємося, що ця публікація підкреслить той факт, що Бишів має давні самоврядні традиції і колись належав до єдиної правової родини міст, які користувались магдебурзьким правом.

№ 1

1581 р., лютого 13. Варшава. – Привілей короля Стефана Баторія, наданий київському підкоморію Щасному Харлинському на магдебурзьке право Бишеву та запровадження в ньому ярмарків і торгів

Надане права майдеборского у местечку пана Харлинского,