+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
ст. Щасний Харлинський зблизився з князями Вишневецькими. Сталося це завдяки його другому шлюбові у 1588 р. з княжною Катериною Владиславівною Збаразькою, від якої він мав сина Юрія, пізнішого власника Бишева, і 6 дочок. Шлюб його улюбленого старшого сина Станіслава з Барбарою Ходкевичівною впровадив його в коло родини князів Вишневецьких і пов’язав з родиною Ходкевичів. Інший син – Ми- колай зблизився з союзниками князів Вишне- вецьких і Ружинських, одружився з удовою князя Миколая Ружинського Гальшкою, дочкою київського ротмістра Каспара Стужинського. Підтвердженням його зв’язків з партією, ворожою князю В. -К. Острозькому, була пізніша присутність Миколая в польських загонах, що сприяли Дмитру ІІ Самозванцю [5; с. 51]. Серед шляхтичів, які вважалися приятелями Фелікса, були київський земський писар Герасим Сурин та його брат Юрій Сурин, з яким він мав спільну межу у селах Мартиновичі і Варевичі [7; № 1637], а серед ворогів – Іван і Павло Солтани, які чинили наїзди на володіння Харлинського.
Варто зауважити, що, займаючи найважливіший у київській земській ієрархії уряд підкоморія (1580-1602 рр.), Щасний Харлинський мав безперечно значний вплив у регіоні і корис- тався повагою на королівському дворі Зигмунта ІІІ. Двічі його запрошували бути королівським комісаром для розмежування кордонів Київського воєводства з Великим князівством Литовським (1598, 1601 рр.) [12, с. 372, 392]. Він був членом комісії від асесорського суду для вирішення приватних спорів (1602 р.). Усе це дало йому можливість набути цінні привілеї для своїх маєтків: від Зигмунта Августа на два ярмарки і торги для містечка Хабне (10 серпня 1570 р.) [13, арк. 29 зв. – 30. ], від Генрика Валезія на збирання водного мита у селі Біла Сорока (12 березня 1574 р.) [13, арк. 163 зв. – 164], пізніше, у 1581 р. клопотатися перед королем Зигмунтом ІІІ про надання магдебурзького права і міського статусу Бишеву – головній своїй резиденції.
Київський підкоморій на давньому городищі своїм коштом побудував невеликий оборонний замок, усипав його валами і далі просив короля про надання поселенню відповідного привілею. У ньому, зокрема, згадується про те, що Харлинський наново почав осаджувати містечко Бишів:
«Иж мы на причину нЪкоторих Пановъ Рад наших на соймє нинешнем при насъ будучих, а особливе маючи бачєньє на заслуги урожоного Щастного Харлинъского, подкоморого земли Киевьское в именью его власном в повете Киевском лежачом местечьку Бышеве, которое он там ново осажати почал, для лацвийшого и леп- шого запоможеня подданных его мещань там в том мєстечку оседаючих, з ласки нашоє королєв- скоє надаемы и установямы право майдеборское тым способом и обычаем, яко в месте нашом Киевском».
Отже, як зазначено у привілеї, у питаннях організації міського самоврядування взоруватися Бишів мав на Київ, що зрозуміло, було неможливим і неспівмірним для такого малого містечка. На жаль, сам привілей має коротку формулу і з його змісту неможливо дізнатися про якісь деталі, але можемо зробити висновок про те, що головну роль у міському самоврядуванні відігравав власник міста, який диктував свою політику. Через брак актових джерел, можемо тільки шляхом порівнянь і аналогій з іншими містечками припустити, що у Бишеві була звичайно міська громада, на чолі якої стояв війт, призначуваний власником міста. Міських урядників – райців і лавників – обирали, очевидно, місцеві жителі, але затверджував власник міста. Судочинство, скоріше за все, відбувалося на замку, оскільки згадок про ратушу немає, а міські судові справи могли записуватися до війтівських або замкових книг.
Головним здобутком міської громади Бишева були економічні привілеї – права на проведення двох щорічних ярмарків і щотижневих торгів по неділях. Згідно з привілеєм, запроваджувалися два постійні ярмарки – на день Святого Іллі (за старим стилем 19 липня) і Святого Миколая – 6 грудня:
«Которыи ярмарки мают стояти, будучи вол- ными от всяких мыт и податковъ наших через тыйден от зачатя ярмаркового. На которые-то ярмарки до того мєстечка его Бьішєва волно будет всим подданным нашимъ князским, панским и духовным, и всяким купцом с куплями и товары своими вшелякими ездит и торговат волно и без- мытне от зачатя ярмаркового через тыйден».
Усе це безперечно мало піднести добробут місцевих жителів і сприяти розвиткові містечка.
Щасний Харлинський прожив довге життя, помер 1602 р., похований був у домініканському костелі у Києві (1607 р.). Бишів перейшов у власність його молодшому синові – Юрію, який спричинився до подальшої розбудови містечка. 1616 року він клопотався перед королем про підтвердження привілею на магдебурзьке право, наданого його батькові. Такий привілей було надано 1 червня того ж року. У своїх основних деталях він повторює за змістом попередній. У його титулі зазначено: «Конфирмация права майдєбурского в мєстєчку Бышовє» і йдеться про те, що Юрій Харленський пред’явив у королівській канцелярії оригінал привілею, виданий колись «зошлому урожоному Щасному Харлинъс- кому, подкоморому києвскому, в містєчку его дєдичном Бышовє». Далі вписано текст попереднього привілею. Королівський секретар і писар
Флоріан Олешко видав власникові оригінал привілею, а копію вписав до книги Руської метрики, завдяки чому цей текст зберігся [14, арк. 40-41].
Юрій Харлинський на відміну від свого батька прожив недовге життя – близько 40 років, помер перед 1636 р. Він не