Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Макроекономічна нестабільність

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
35
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Вступ
 
Макроекономічна нестабільність – це, передусім коливання економічної активності (економічні цикли), поява безробіття, недогрузки виробничих потужностей, інфляції, дефіциту державного бюджету, дефіциту
зовнішньоторговельного балансу. Вона притаманна для ринкової економіки. Макроекономічна нестабільність на багатьох напрямах знижує ефективність економіки.
Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання – це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні.
У цій темі основну увагу приділено таким найважливішим аспектам макроекономічної нестабільності, як безробіття, інфляція, економічний цикл. А також розглядатимуться такі напрями макроекономічної політики держави як, антиінфляційна політика, політика стабілізації.
Мета даної роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з'ясувати основні риси макроекономічної нестабільності та її значення для формування ринку в Україні.
Актуальність проблеми макроекономічної нестабільності у сьогоднішній час зросла.
По-перше, забезпечення стабільного економічного розвитку і повної зайнятості належить до найважливіших цілей національної економіки.
По-друге, циклічність економічного розвитку, безробіття і інфляція є головними формами прояву макроекономічної нестабільності. Виявлення основних причини і наслідків даних форм дає можливість вірно оцінити, як відбуваються економічні процеси, сприяє виробленні ефективній економічній політики, зокрема політики зайнятості і антиінфляційної політики.
Найсуттєвіший внесок у розвиток макроекономічної науки внесли Р. Аллен, Дж. К. Гелбрейт, Є. Домар, З. Кузнєц, У. Леонтьєв, Я. Тинберген, І. Фішер, М. Фрідмен, Еге. Хансен, Р. Харрод. Істотні й міжнародно визнані результати в макроекономічних дослідженнях отримані також вітчизняними вченими, серед яких слід, передусім, назвати Н. Д. Кондратьєва і В. C. Немчинова.
Завданням роботи є:
Вивчити найважливіші аспекти макроекономічної нестабільності.
Проаналізувати причини виникнення безробіття.
Проаналізувати причини виникнення інфляції та антиінфляційної політики.
Розкрити сутність економічного циклу та особливості сучасного ділового циклу.
Визначити шляхи та методи подолання макроекономічної нестабільності в Україні.
Об'єкт дослідження – чинники, які породжують макроекономічну нестабільність.
Предметом дослідження виступає макроекономічна нестабільність і її значення для формування ринку в Україні.
Проблематикою даної теми курсової роботи є те, що виникла нагальна потреба розглянути та досконало вивчити і зрозуміти головні аспекти макроекономічної нестабільності, адже, однією з головних цілей державної політики є досягнення економічної стабілізації, тобто досягнення сталого економічного зростання при стабільному рівні цін і незначному рівні безробіття.
Враховуючи вище викладене, а особливо актуальність даного питання, обрана мною тема для написання курсової роботи, серед запропонованих тем “Макроекономічна нестабільність та методи її подолання”.
 
РОЗДІЛ I. Поняття і найважливіші аспекти макроекономічної нестабільності
 
1.1 Причини виникнення, сутність і показники безробіття
 
Особливе місце в системі функціонування сукупного працівника займає безробіття. Багато представників різних напрямів економічно думки вважають безробіття центральною проблемою сучасного суспільства. Воно є невід'ємним атрибутом ринкової економіки. [8, c. 341].
Це один з негативних наслідків самої природи ринку, результат дії його головного закону – попиту і пропозиції. Безробіття – незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.
Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Т. Мальтус. Його концепція з певними модифікаціями існує й досі. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності тощо.
У середині 50-х років XX ст. виникла технологічна концепція існування безробіття, згідно з якою причиною його появи є науково-технічний прогрес, технічні зміни у виробництві, особливо несподівані, непрогнозовані. Боротися з безробіттям, на думку авторів концепції, слід шляхом обмеження темпів і масштабів технологічного прогресу, його сповільнення.
Найпоширенішою на сучасному етапі є кейнсіанська теорія, згідно з якою причиною безробіття є недостатній попит на товари, що зумовлено схильністю людей до заощаджень і недостатніми стимулами до інвестицій. Ліквідувати безробіття можна шляхом державного стимулювання попиту та інвестицій. Значна роль при цьому (особливо щодо зростання інвестицій) відводиться зниженню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав збільшення воєнних витрат.
Існує концепція пояснення безробіття високим рівнем заробітної плати, тобто для його зниження слід зменшити рівень оплати робочої сили.
Марксистська теорія пояснює безробіття закономірностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законом народонаселення, законами конкурентної боротьби, які змушують власників збільшувати обсяг інвестицій, удосконалювати техніку, що зумовлює відносне підвищення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу, що призводить до зростання органічної будови капіталу і поширення безробіття.
Серед перелічених теорій найлогічнішим видається пояснення основної причини безробіття всезагальним законом капіталістичного нагромадження, оскільки він органічно поєднує фактори безробіття з боку як технологічного способу, так і суспільної форми (відносини економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидше зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Технологічна концепція безробіття цим і обмежується, але цього недостатньо, бо за розвинутого гуманістичного суспільства звільненим працівникам має надаватися можливість працевлаштування в інших сферах і галузях, для зайнятих – скорочуватися робочий день. Повинна бути відсутньою подвійна (на двох і більше роботах) зайнятість (на початку XXI ст. 8% американців були зайняті на двох роботах), надурочні роботи (у США вони з 1956 по 1992 рік збільшились з 2, 8 до 3, 9 години на тиждень, в ЄС – у 11 країнах заборонені) та ін. Тому пояснення причин безробіття доповнюється щодо суспільної форми: це умови конкурентної боротьби, особливості капіталістичного нагромадження, за яких безробіття є необхідним (наприклад, у період піднесення виникає додатковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття) і слугує важливим чинником тиску на зниження заробітної плати працюючих та ін. [14, с. 488].
До економічних причин виникнення безробіття відносяться:  1. Висока ціна робочої сили (зарплата), яку вимагають її продавець або профспілка.  Поведінка покупця (роботодавця) на ринку робочої сили визначається в даних умовах співвіднесенням витрат на купівлю робочої сили та доходу, який він отримає від її використання протягом певного періоду часу з тими витратами, які він понесе на покупку машини, що замінює робочу силу і того результату, який принесе йому ця машина. Якщо таке порівняння буде на користь машини, то підприємець відмовиться від покупки робочої сили і віддасть перевагу машині. Робоча сила людини буде непроданої, а сам він опиниться в ролі безробітного. Науково – технічних прогрес і підвищення технічної будови виробництва є одна з причин зростання безробіття в сучасних умовах.  2. Низька ціна робочої сили (зарплата), яку встановлює покупець (роботодавець).
У цьому випадку продавець (найманий робітник) відмовляється продавати за безцінь свою робочу силу і шукає іншого покупця. Протягом певного часу він може залишатися без роботи і ставитися до категорії безробітних.  3. Відсутність вартості, а відповідно і ціни робочої сили.  У суспільстві завжди є люди, які не можуть бути залучені в процес виробництва через відсутність у них робочої сили як такої або наявності робочої сили настільки низької якості, що покупець (роботодавець) не бажає її купувати. Це декласовані елементи, інваліди тощо. Ця категорія громадян, як правило, назавжди втрачає роботу і надію її знайти і потрапляє в розряд застійних безробітних.  Таким чином, основною причиною виникнення безробіття є порушення рівноваги на ринку робочої сили. Це нерівновагу особливо посилюється в періоди економічних спадів, воєн, стихійних лих і т. д.
Також причинами виникнення безробіття є: міграція робочої сили (5 млн. українців-заробітчан у країнах Заходу) ; спад економіки і відповідне скорочення
сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення; важкі умови праці; нерегулярна чи взагалі відсутня виплата заробітної плати; обмежена кількість робочих місць; процеси приватизації та роздержавлення. [22, с. 183].  Безробіття – це невід'ємний супутник ринкової економіки. Резерв
робочої сили в межах природної норми є одним з факторів її ефективного функціонування.
За даними державного комітету статистики України, ми можемо спостерігати кількість зареєстрованого безробіття та середній розмір допомоги протягом останніх 5 років.
 
Таблиця 1.1
Кількість зареєстрованих безробітних (2009-2013р.) 
 
РокиКількість зареєстрованих безробітнихСередній розмір допомоги
тис. осібу% до населенняза рік, гривень
Всьогоз них отримують допомогупрацездатного віку 
по безробіттю 
2009680, 1512, 92, 4630, 1
2010452, 73331, 6712, 8
2011502, 7369, 51, 8847, 2
2012468, 7346, 71, 7966, 8
2013486, 8380, 41, 71124, 9
 
Також ці дані, ми можемо побачити в графічному вигляді.
 
Рис. 1.1. Кількість зареєстрованих безробітних (2009-2013р.)
 
З даних таблиці та графіка видно, що кількість зареєстрованих безробітних, починаючи з 2009 по 2013 рік фактично зменшилась, але середній розмір допомоги за ці самі роки зріс майже вдвічі.
Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.  Соціальна сутність безробіття – в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.  Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, – неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.
Для ознайомлення зі станом безробіття, розглянемо динаміку показників безробіття в Україні за останній рік (липень 2012 – червень 2013), серед категорій міського та сільського населення, а також за статевою ознакою.
Рівень безробіття в Україні залежить від пори року, серед усіх категорій найнижчим він є у жовтні – 399. 9 тис. осіб, а найвищим у лютому – 589. 1 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних. Дані показники свідчать, що сезонне безробіття в значній мірі впливає на формування загальних показників, особливо це стосується сільського населення та чоловіків. Щодо структури незайнятого населення, то протягом року абсолютні показники безробіття серед міського населення вищі, ніж серед сільського, а серед жінок вищі ніж серед чоловіків. Дану динаміку можна пояснити тим, що влітку в сільській місцевості роботи значно більше ніж взимку, а чоловіки, які офіційно не працевлаштовані в літню пору року займаються сезонними роботами та не офіційно працюють у різних галузях, зокрема у будівництві.
Після ознайомлення з рівнем безробіття в Україні, розглянемо показники динаміки за липень 2012 – травень 2013 років серед країн ЄС. Загальний показник росту рівня безробіття серед країн ЄС протягом останніх 11 місяців становив 0, 5% (з 10, 5% до 11. 0%).
З наведеної вище діаграми чітко видно майже пряму відповідність показників рівня безробіття у Греції та Іспанії, який становив у липні 2012 року 25, 0% та 25, 3% відповідно, а в травні місяці 2013 року в обох країн зріс до 26, 9%. Серед країн ЄС, які демонструють явну негативну динаміку – Італія, ріст безробіття за останніх 11 місяців зафіксований на рівні 1, 5% (з 10, 7% до 12, 2%), дещо кращий стан справ у Франції, показники якої найбільше наближені до загальноєвропейських та становлять 0, 7% росту (з 10, 2% до 10, 9%), а лідером за зростанням показників безробіття є Кіпр 4, 1%, частка безробітних якого ще у липні минулого року становили 12, 2% а вже у травні 2013 – 16, 3%. Не велику, та позитивну динаміку демонструє Німеччина в якої рівень безробіття не піднімався жодного місяця протягом досліджуваного періоду, скоротившись з 5, 5% до 5, 3%, а також Велика Британія з 7, 8% до 7, 7%. Найкраща динаміка серед Європейських країн в Естонії, яка продемонструвала зниження рівня безробіття на 1, 9%, з показника 10, 2% до 8, 3%, що також стосується інших прибалтійських країн, які демонструють позитивну динаміку.
Розглянувши показники динаміки рівня безробіття в Україні та країнах ЄС, можна зробити кілька висновків. Поширення безробіття в Україні та ЄС прямо залежить від існування великих індустріальних центрів та економічної активності територій. В Україні на відміну від європейських країн вагомий вплив має сезонне безробіття, про яке чітко свідчить динаміка показників, адже в жодній з країн ЄС (в тому числі й туристичних Греції, Португалії, Іспанії та Кіпру) не було виявлено явної сезонної циклічності рівня безробіття, в той час як в Україні офіційне число зареєстрованих в залежності від пори року різниться в півтора рази. Також отримана динаміка свідчить про значний рівень прихованого безробіття в Україні, яке зменшується в літню пору року в результаті тимчасової зайнятості населення в різних галузях, де роботодавці не фіксують офіційного працевлаштування а також за кордоном. За даними представництва Міжнародної організації по міграції (МОМ) в Україні 6, 5 мільйонів громадян України працює за кордоном, які становлять найбільшу частку з категорії «прихованого безробіття».
Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.  До основних абсолютних показників належать: чисельність безробітних на рівнях: країна, область, місто, район; чисельність безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом; середня тривалість безробіття в місяцях.  До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до трудових ресурсів (офіційна статистика) і до економічно – активного населення за формулами:    (1. 1.)
 
де u – рівень безробіття; U – чисельність безробітних, виявлена обстеженням домогосподарств, осіб; UL – чисельність безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, осіб; L – чисельність трудових ресурсів (робочої сили), осіб. LF – чисельність економічно-активного населення, виявлена обстеженням домогосподарств, осіб.  Крім указаних основних показників безробіття, форми державної статистичної звітності № 1-ПН і №2-ПН налічують багато додаткових, які виражаються в абсолютних величинах (скільки безробітних проходять професійне навчання, скільки закінчили, а скільки припинили навчання, беруть участь у громадських роботах, скільком призначено допомогу та ін.), котрі не складно перевести у відносні. Всі вони використовуються для аналізу стану ринку праці і зайнятості.  Підсумовуючи викладене, зауважимо, що безробіття – це складне соціальне, економічне і психологічне явище з негативними наслідками для конкретної особи і суспільства в цілому.
 
1.2 Інфляція та антиінфляційна політика
 
Інфляція – довгострокове стійке підвищення загального рівня цін, що призводить до знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності. [18, c. 7].
Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг і іноземних валют, що зберігають стабільність своєї купівельної спроможності. Деякі учені додають до цього переліку ще і золото, надаючи йому як і раніше значення загального еквівалента. Зазвичай інфляція має в своїй основі не одну, а декілька взаємозв'язаних причин, і виявляється вона не тільки в підвищенні цін. Разом з відкритою ціновою має місце прихована, або пригнічена інфляція, яка виявляється перш за все в дефіциті, погіршенні якості товарів. Але не всяке підвищення цін служить показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися через поліпшення якості продукції, погіршення умов добування паливно-сировинних ресурсів зміни суспільних потреб. Але це буде, як правило не інфляційне, а до певної міри логічне, виправдане зростання цін на окремі товари. Сучасна інфляція має ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз – повсюдний, всеосяжний, якщо раніше вона охоплювала більший або менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз – хронічний.
Отже, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:
1. Диспропорційна – незбалансованість державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата», що приводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.
2. Інфляційно небезпечні інвестиції – переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть в створенню додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування зазвичай є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції.
За даними державного комітету статистики України, ми можемо спостерігати динаміку індексу інфляції на Україні з 2004 року по 2014 р.
 
Рис. 1.2. Динаміка індексу інфляції на Україні з 2004р. по 2014р.
 
На рис. 1. 2. ми бачимо, що індекс інфляції з 2004 року до середини 2012 року зростав, а потім до 01. 2014р. залишався майже стабільним.
Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:
- помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;
- монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;
- мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;
- збільшення державного боргу;
- зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;
- зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;
- помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.
Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, “вимивання” товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ та умов незмінності ціни. [7, c. 349].
Крім вищезазначених факторів потрібно звернути увагу на неадекватне ціноутворення в Україні на пальне, яке суттєво впливає на індекс споживчих цін (адже на збір урожаю потрібно витрачати дизпаливо для сільськогосподарської техніки, для перевезення продуктів харчування та інших товарів по Україні теж витрачається пальне, котре закладається у вартість товарів та послуг). Незважаючи, що ціни на нафтопродукти на світовому ринку знижуються й відбувається відносне укріплення гривні щодо іноземних валют, ціна на бензин продовжує невпинно зростати. [1, с. 35].
Інфляція і безробіття – це проблеми, вирішення яких не може обійти жодний уряд.
Основним завданням макроекономічної політики є підтримка повної зайнятості при стабільному рівні цін. Саме тому, що ці дві проблеми тісно взаємозв'язані, нашою метою є розгляд цих двох напрямів макроекономічної політики разом.
Не завадило б ля пом'якшення економічного спаду застосувати перевірені на заході засоби, такі як зменшення податкового тиску на мале й середнє підприємництво, розвантаження бюджету країни за рахунок більш забезпечених верств населення, а натомість наша влада лише дозволяє невиправдано підвищувати комунальні платежі й підіймає акциз, при цьому не повертаючи ПДВ підприємцям і заганяючи їх у глухий кут. [1, с. 36].
Залишається лише сподіватися, що українські можновладці знайдуть можливість вирівняти товарно-грошову розбалансованість в країні, поставити інтереси народу на перший план і дати йому можливість гідно жити, а не існувати.
Антиінфляційна політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ. [2, c. 520].
Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика – маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами. Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати – третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.
Для подолання інфляції у вітчизняній економіці має бути ефективна антиінфляційна політика, реальна стабілізація і зміцнення на ЇЇ засадах національної грошової одиниці. Ця політика має здійснюватись у напрямі забезпечення фінансової стабілізації. Саме фінансово-грошова стабілізація – це єдино можлива основа виведення національної економіки з кризи, якісної перебудови її та поліпшення життя населення.
Отже, визначивши сутність антиінфляційної політики, можна зробити
висновок, що антиінфляційна політика держави полягає у встановленні
контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення. Тому можна перейти до розгляду наступного пунту плану.
Важливою складовою антиінфляційної стратегії є впорядкування державних фінансів, передовсім скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації. Це скорочення має відбуватися за рахунок зменшення видаткової частини державного бюджету.
 
1.3 Сутність економічного циклу. Особливості сучасного ділового циклу
 
Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.
Циклічність – це об'єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Інакше кажучи, закономірний рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.
За змістом циклічність досить багатоструктурна. З точки зору тривалості виокремлюють декілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40 – 60 років).
Оскільки характерна риса циклічності – рух економіки не по колу, а по спіралі, то вона є формою прогресивного її розвитку. За сучасних умов циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки.
Економічний цикл (у класичному трактуванні) включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке знаходить остаточне відображення у новій кризі. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції та контракти на нове будівництво тощо.
Сучасні економічні цикли, істотно відрізняються від циклів кінця XIX – першої половини XX ст.
1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, але якщо падіння дуже глибоке і тривале, то фазу рецесії називають депресією.
2. Немає чіткого розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (дно) точки ділового циклу.
3. Визначається рівнодіюча тривалого економічногозростання – тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.
4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу.
Особливості сучасних економічних циклів:
1. Швидкоплинний розвиток НТП спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу, внаслідок чого повторюваність криз стає частішою.
2. Інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.
3. Державне антициклічне регулювання спрямовується на недопущення перегріву економіки, що робить, як правило, економічні кризи не такими глибокими, а для циклу не є обов'язковим проходження усіх фаз.
4. Перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й зростанням цін та інфляції, що породжує нове явище в економіці – стагфляцію. Ця особливість пояснюється монополістичним ціноутворенням і надмірними державними затратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг, спричиняючи інфляцію. Такі кризи супроводжуються нерівномірним зростанням цін у різних галузях економіки, внаслідок чого інвестиції спрямовуються туди, де вищий рівень цін, а отже, і темп інфляції. Подібні процеси продовжуються доти, доки не складеться нове співвідношення між галузями, властиве новому стану економічної рівноваги. За цих умов кризи мають затяжний характер і спричиняють стагнацію, оскільки порушуються природні економічні причинно-наслідкові зв'язки між рівнем цін, процентної ставки та інтенсивністю інвестиційного процесу.
Із сказаного вище можна зробити такі висновки:
1. Типова криза, яка спонтанно виникає і вирішується за рахунок саморегуляції ринкового механізму, характеризується тим, що падіння цін в умовах кризи перевиробництва супроводжується здешевленням кредиту. Кредит стає доступнішим, що, у свою чергу, пожвавлює інвестиційний процес, виводячи економіку з «застою».
2. Криза, яка супроводжується інфляцією, деформує причин-но-наслідкові зв'язки в економіці, що є свідченням занадто великого втручання держави в циклічний розвиток економіки. Таке втручання оцінюється як позитивне в короткостроковому періоді, але спричиняє негативні наслідки в довгостроковому періоді, що потребує значного часу для їх вирішення.
Цикли означають:
по-перше, порушення рівноваги і перерву в розвитку по висхідній, внаслідок чого скорочується обсяг національного виробництва;
по-друге, позбавлення багатьох з тих, хто бажає працювати, можливості знайти роботу і забезпечити собі нормальний рівень доходу;
по-третє, доведення до банкрутства багатьох підприємців змушуванням їх подекуди суттєво погіршувати свій економічний та соціальний стан;
по-четверте, одночасне існування інфляції та безробіття ще більше посилює невизначеність та знедоленість широких верств населення, спричиняючи перерозподіл багатства на користь незначної частини населення.
Аспектів згубного впливу циклічного розвитку дуже багато.
Але циклічність – не тільки зло, а й благо для економічної системи, адже криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит. Вона стимулює технологічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва та менеджменту, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства, не дає йому самозаспокоїтися щодо перспектив безперервного зростання та добробуту.
Економічний (діловий) цикл – регулярні коливання рівня виробництва, зайнятості та доходу, що тривають звичайно від 2 до 10 років. Причинами є: періодичне виснаження автономних інвестицій; ослаблення ефекту мультиплікації; коливання обсягів грошової маси; оновлення основного капіталу тощо. Економічний розвиток завжди пов'язаний з порушенням рівноваги, з відхиленням від середніх показників економічної динаміки. Найбільш яскравими проявами нестабільності виступають інфляція (підвищення рівня цін, знецінення національної валюти) і безробіття (низький рівень виробництва та зайнятості).
Схематично сучасний діловий цикл можна зобразити таким чином:
 
Рис. 1. 3. Схема сучасного ділового циклу.
 
Як видно із рис. 1. 3., у сучасному циклі економіки відсутні чотири чітко визначені фази, а є лише дві: спад і піднесення.
Точки В, Р, М – пікові точки;
Точки Д, К, Р – нижчі точки (дно).
Спад в економіці ще називають рецесією, якщо період скорочення обсягів виробництва триває не менше 6 місяців. Рецесія починається від пікової точки і закінчується крайньою нижньою точкою (дном). Відрізки ВД, РК та МР на рис. 1. 3 відображають рецесію, а відрізки АВ, ДБ, КМ – розширення виробництва. [2, c. 400-401].
Отже, економічний цикл – це постійне повторення періодів підйому і спаду економічної активності, що відбивається через зміни взаємозалежних показників – темпу економічного росту, рівнів зайнятості, виробництва й інфляції. У будь-якій країні можна спостерігати постійне коливання темпів зростання навколо певного середнього рівня. Якщо подивитися на параметри економічного розвитку будь-якої країни можна побачити, що вони чітко укладалися в періодичну криву (з періодом 10-20 років) : зростання – перегрів – криза – депресія – знову зростання. При цьому зростання завжди супроводжувалося незначною інфляцією, що збільшувалася у фазі перегріву, а депресія викликала малозначущу дефляцію.
Безробіття також є дуже важливою проблемою для України, незважаючи на те, що за останні роки рівень безробіття в Україні неухильно скорочується.
Першочерговою проблемою, яку має розв'язати український уряд, є зниження рівня інфляції. Зниження рівня інфляції має забезпечити подальше економічне зростання в Україні, а також необхідно звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів анти інфляційного регулювання.
 
Розділ II. Особливості макроекономічної нестабільності в країнах перехідної економіки
 
2.1 Макроекономічна нерівновага і нестабільність в перехідній економіці
 
Зміна форм власності, становлення ринкових відносин супроводжується суттєвими соціально -економічними витратами для суспільства, що проявляється у виникненні і збереженні впродовж значного часу в перехідній економіці макроекономічної нерівноваги. Суть такої нерівноваги – відхилення від сталого (нормального) стану системи.
Нормальний стан ринкової економіки – співпадання (рівновага) сукупного попиту і сукупної пропозиції. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці, перш за все, це наслідок планової економіки, для якої характерною є хронічна макронерівновага, що проявляється в хронічному дефіциті. Макроекономічна нерівновага в перехідній економіці – не тимчасове, а постійне явище, закономірність перехідної економіки. Ця закономірність обумовлена, з одного боку, зламом виробничої і економічної структури суспільства, а з іншого – становленням ринкового механізму з його проблемами і протиріччями.  Структурні зміни у виробництві, проявляються у витиснені “зайвого” виробництва, непотрібної продукції, що обумовлює спад виробництва. Лібералізація цін в умовах скорочення виробництва і часом вимушена м'яка кредитно-грошова політика породжує інфляцію. Скорочення виробництва і впровадження в господарство ринкових принципів сприяє появі і зростанню безробіття. Як наслідок, лібералізація цін в атмосфері інфляції і зростаюче безробіття призводить до суттєвого зниження рівня життя більшості населення.  Головною причиною скорочення виробництва в перехідній економіці є не циклічна криза, а трансформаційний спад. Основні чинники, що його породжують, тісно пов'язані з характером змін, які відбуваються в економіці.  По-перше, це перехід від ресурсообмеженої до попитообмеженої системи, що означає корінні зміни в цілях діяльності кожного виробника. Замість виробництва заради виробництва повинно прийти виробництво для задоволення потреб (попиту).
По-друге, вертикальна система зв'язків, основана на наказах і їх виконанні, замінюється горизонтальною – відношеннями між самостійними підприємствами.
По-третє, зникає державна підтримка виробників. З'являються жорсткі бюджетні обмеження. Все це зумовлює масові банкрутства підприємств.  Трансформаційний спад є характерним для всіх пострадянських країн Центральної і Східної Європи, але особливо сильно він проявився Україні. Обсяг ВВП за 1991-2001 рр. скоротився майже на 60%. Поряд з об'єктивними причинами такого різкого падіння слід відзначити і суб'єктивні. Перш за все, це майже повна відстороненість держави від трансформаційного процесу. В перехідній економіці роль держави повинна бути значною. По-перше, держава повинна керувати процесами лібералізації цін, зовнішньоекономічної лібералізації, формувати інститути ринкової інфраструктури, проводити антимонопольну політику. По-друге, здійснювати керівництво процесом приватизації, визначати її масштаби, терміни і форми проведення, оцінку приватизованого державного майна. По-третє, забезпечення правової бази усіх перетворень, а також проведення макроекономічної політики (кредитно-грошової, податкової, політики доходів).  Україна використала найгірший варіант переходу до ринкової економіки – “шокову терапію” при майже повній відсутності втручання держави в цей процес.  Як результат – скорочення виробництва, різке зниження рівня життя, значне майнове розшарування населення, корупція, організована злочинність, зменшення тривалості життя.  Минуло 12 років, а Україну так і не визнано країною з ринковою економікою.  На відміну від України ринкові реформи в Китаї здійснювались поступово, при активному втручанні держави в цей процес. В підсумку, за останні два десятиріччя темпи економічного зростання китайської економіки – найвищі у світі і склали біля 9% в рік, а доходи на душу населення збільшувались на 8% щорічно. За 20 років реальне виробництво і реальні доходи країни збільшилися в чотири рази. Для порівняння, в Україні щоб лише досягти дореформеного рівня доходів потрібно понад 10 років, при щорічному темпі зростання ВВП на 6%. 
 
2.2 Наслідки макроекономічної нестабільності і ефективність їх подолання
 
Будь-якій формі руху матерії, включаючи економічну, властива нестабільність, яка проявляється в тому, що зміни в будь-якому системному об'єкті нагромаджується поступово і система їх сприймає спокійно, оскільки коливання, спричинені цими змінами, за своєю силою не перевищеють потужність стабілізуючих механізмів системи. Як тільки домінування стабілізуючих чинників порушується, зв'язки, що утримували систему в спокійному стані, руйнуються, система збурюється, коливання її стають відчутними. Такий стан характеризує систему як нестабільну. Періодичність таких коливань, яку порушують стабільність системи, залежить від самої системи та сили тих причин, що впливають на її коливання. [3, c. 445].
Наслідками макроекономічної нестабільності є безробіття, інфляція, економічна криза.
Наслідки безробіття багатогранні і дуже нерівномірно розподіляються в суспільстві, оскільки і саме безробіття як явище нерівномірно вражає різні верстви населення. У найбільшій мірі безробіття поширене серед молоді, низько кваліфікованих працівників та найбідніших верств населення.
Безробіття породжує такі негативні соціально – економічні наслідки:
1. Незайнята робоча сила означає недовикористання економічного потенціалу суспільства, прямі економічні втрати, що є наслідком природного й фактичного безробіття (і відповідно ззайнятості).
2. Безробіття сковує вимоги профспілок про підвищення заробітної плати, як би спрацьовує на користь вимог союзів підприємців.
3. При тривалому безробітті працівник втрачає кваліфікацію, а одержання нової кваліфікації й адаптація до нових умов часто протікають для нього болісно.
4. Безробіття веде до прямого падіння раніше досягнутого рівня життя. Допомога по безробіттю завжди менше заробітної плати, має тимчасовий характер. Зростання безробіття знижує купівельний і інвестиційний попити, скорочує обсяги заощаджень у населення.
5. Сам факт безробіття наносить людині найтяжку психологічну травму, порівняну із самими неприємними обставинами (смерть близьких, тюремне ув'язнення тощо). [20, c. 114].
Інфляція негативно позначається на всіх сторонах суспільного життя країни. ЇЇ соціально-економчні наслідки виявляються в тому, що:
знижуються реальні доходи населення (інфляційний податок) ;
знецінюються фінансові активи зі сталим доходом;
зростає бюджетний дефіцит і державний борг;
порошується нормальний розподіл доходів між дебіторами і кредиторами (він інфляції виграють дебітори, які позичають гроші з вищою купівельно спроможністю, повертають – з нищою, а програють – кредитори, які надають позики) ;
знижується мотивація до інвестування довгострокових програм (довгострокові інвестиції стають ризиковими, тому що реальний очікуваний прибуток може суттєво зменшитись внаслідок інфляції) ;
прискорюється матеріалізація грошей (в умовах інфляції зростають ціни на товарно – матеріальні цінності, нерухомість, а тому від “гарячик” грошей економічні суб'єкти намагаються позбутися шляхом вкладання їх у запаси) ;
підвищуються ціни на товари і послуги, що погіршує рівень життя представників соціальних груп з твердими доходами, загострює соціальну напругу в суспільстві;
знижується мотивація до праці (втрачається бажання у виробників створювати якісні товари) ;
доходи суспільства перерозподіляються на користь підприємств – монополістів, фінансових структур, тіньової економіки;
погіршується стан платіжного балансу (конкурентоспроможність експорту країни знижується, а імпортні товари стають дешевшими за вітчизняні – скорочується експорт і зростає імпорт, капітал “втікає” за кордон) ;
підривається управлінський механізм економіки, знижуються позиції владних структур (дестабілізуючи економічну активність у країні, інфляція автоматично знижує ефективність економічних важелів регулювання та підриває довіру до урядових програм). [12, c. 276-277].
Виграш від інфляції отримують:
- галузі з швидким оборотом капіталу, в тому числі через спекулятивні операції;
- галузі з продукцією, не реалізованої, що знаходиться на складах;
- зростання грошових доходів (попиту) може в короткостроковому періоді стимулювати виробництво та збут продукції, яка не продавалося із-за низьких цін.
Основні наслідки, які спричинила криза:
- посилення рівня безробіття в нашій державі і як наслідок збільшення розшарування суспільства;
- значне збільшення кількості людей за межею бідності;
- різке подорожчання кредитів;
- посилення трудової міграції. Збільшилась кількість людей, які в пошуках заробітку подались за кордон;
- подорожчання споживчих товарів та посилення темпів інфляції в нашій державі;
Підсумовуючи сказане можна зробити висновок:
- економічна криза є тимчасовим явищем, оскільки є частиною економічного циклу, якому притаманні різні фази;
- необхідне створення у економіці нашої держави дієвого мотиваційного механізму піднесення виробництва;
- зменшення податкового тиску на економіку, що привело б до зменшення ціни реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції;
- необхідність як найшвидшої розробки і реалізації шляхів подолання політичної кризи в Україні;
- розвиток власних внутрідержавних джерел паливно-енергетичних ресурсів, що особливо актуально на тлі загострених стосунків із Російською Федерацією;
- стимулювання розвитку енергозберігаючих технологій.
Підсумовуючи, можна сказати, що створивши в державі дієвий мотиваційний механізм піднесення виробництва значно зменшиться рівень безробіття за рахунок росту кількості робочих місць, покращиться соціальний добробут населення за рахунок формування рекреаційної інфраструктури навколо виробництв (будівництва лікарень, шкіл, спортзалів, зон відпочинку, дитсадків тощо). Зменшення податкового тиску на економіку сприятиме її детінізації (виведенні з тіньового сектору), що збільшить надходження до бюджетів різних рівнів, що дозволить виділяти більше фінансових ресурсів на розвиток енерго- та ресурсозберігаючих технологій, в свою чергу ці технології нададуть можливість суттєво економити енергоносії, тощо.
Отже, проаналізувавши різні варіанти подолання макроекономічної нестабільності, найбільш вагомими шляхи та напрямки досягнення рівноваги в Україні, на нашу думку, є наступні:
- посилення впливу на сукупні витрати і їх структуру та збільшення ефективності виробництва за рахунок забезпечення структурної перебудови виробництв та досягнення повної зайнятості населення;
- проведення антимонопольної політики;
- зменшення питомої ваги тіньового сектора економіки, дотримання необхідних пропорцій у зростанні продуктивності праці і рівня доходів населення, стимулювання інвестицій в реальному секторі економіки тощо.
 
РОЗДІЛ III. Шляхи та методи подолання макроекономічної нестабільності в Україні
 
3.1 Шляхи зменшення інфляції та безробіття
 
Сьогодні багато економістів і політиків називають інфляцію ворогом суспільства номер один. Вона тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.
Використовують такі методи подолання інфляції:
Непрямі методи включають:
1. регулювання загальної маси грошей через управління «друкованим верстатом»;
2. регулювання відсоткові ставки комерційних банків через управління ними Центробанком;
3. обов'язкові грошові резерви комерційних банків;
4. операції центрального банку на ринку цінних паперів.
Прямі методи боротьби з інфляцією, містять у собі:
1. пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим – грошової маси;
2. регулювання цін;
3. державне (за згодою профспілками) регулювання зарплати;
4. регулювання зовнішньої торгівлі, ввезення та вивезення капіталу і валютного курсу.
За підсумками вищесказаного, ми в змозі зробити наступний висновок: методи боротьби з інфляцією діляться на непрямі і прямі, останні у тому числі найефективніше впливають на уповільнення темпів розвитку інфляції у сучасній економіці.
Отже, щоб подолати знизити рівень безробіття в Україні потрібно проводити такі заходи:
- надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників;
- відновлення ринку праці;
- відновлення роботи підприємств, а внаслідок – створення нових робочих місць;
- покращення стану виробництва;
- дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей;
- застосування нових методів подолання безробіття, наприклад громадських робіт.
Отже, активно проводячи дані заходи, можна суттєво зменшити рівень безробіття. Це дозволить підвищити рівень зайнятості, особисті доходи населення, шляхом створення нових робочих місць. Це в свою чергу приведе до розвитку виробництва і підвищення рівня розвитку національної економіки.
 
3.2 Шляхи подолання економічної кризи
 
Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва.
Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.
По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту.
По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм – мінімальний строк подолання кризи виробництва.
Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію має домінуюче значення:
треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту.
підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення.
зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції.
до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції.
до зазначеного комплексу належить система заходів щодо оцінки і стимулювання зростання кількості робочих місць. Слід усвідомити, що на період виходу з кризи (та й надалі) основним критерієм ефективності внутрішньої, зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності для всіх рівнів ієрархії є приріст робочих місць.
створення цілісної системи заходів щодо розв'язання завдань форсованого розширення експортної діяльності. Враховуючи складний і довгостроковий процес проникнення на ринки західних держав та відверту загрозу національній безпеці від продовження кризи, основним напрямом діяльності цієї системи безумовно має бути повернення на ринки Східної Європи і країн СНД.
В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризи виробничої сфери, безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинників, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему.
Виходячи з вищесказаного, ми можемо виділити основні шляхи подолання економічної кризи:
– перехід до ринкової системи господарювання на основі широкої приватизації землі і державних підприємств, створення акціонерних товариств, залучення іноземного капіталу тощо;  – державне стимулювання структурної перебудови господарства з метою скорочення частки енерго- і матеріаломістких виробництв, переспеціалізації підприємств, що виробляють непотрібну і неконкурентноспроможну продукцію, забруднюють довкілля;  – проведення раціональної конверсії, тобто перепрофілювання військових підприємств на виробництво товарів народного споживання із державною підтримкою оборонних заводів, що виробляють конкурентноспроможну і потрібну українській армії продукцію;  – інтеграція (зближення, об'єднання) української економіки у європейський і світовий економічний простір з урахуванням національних, економічних і політичних інтересів і захистом національного ринку;  – введення національної грошової одиниці, яка буде конвертованою, тобто обмінною на іноземну валюту;  – розвиток економічних відносин з усіма країнами світу, орієнтуючись на кращий світовий досвід.
Отже, Україна має поставити собі за мету стати передовою країною серед країн свого економічного рівня розвитку. Для цього необхідно визначити основні цілі пріоритетного розвитку країни і встановити терміни їхнього досягнення. Якщо ми досягнемо цієї мети, то надалі зможемо покласти більш амбітні цілі, які зможуть не лише позбавити нас від стихійної дії кризових явищ, але й дозволять поступово наблизитись, а потім й увійти у бажане коло передових європейських країн.
 
Висновки
 
Отже, під час написання даної курсової роботи та вивчення проблемних аспектів даної теми, і зробивши аналіз чинників, які впливають на макроекономічну нестабільність, визначили основні шляхи та напрямки подолання макроекономічної нестабільності в національній економіці.
Описуючи основні показники, які впливають на макроекономічну рівновагу, розглянули причини та особливості макроекономічної нестабільності в Україні, визначили причини її виникнення і наслідки. Проаналізувавши різні варіанти подолання макроекономічної нестабільності, найбільш вагомими шляхи та напрямки досягнення рівноваги в Україні, на мою думку, є наступні:
- посилення впливу на сукупні витрати і їх структуру та збільшення ефективності виробництва за рахунок забезпечення структурної перебудови виробництв та досягнення повної зайнятості населення;
- проведення антимонопольної політики;
- зменшення питомої ваги тіньового сектора економіки,
- дотримання необхідних пропорцій у зростанні продуктивності праці і рівня доходів населення,
- стимулювання інвестицій в реальному секторі економіки тощо.
Продемонстровані нами підходи до розкриття економічної сутності існуючих ознак ринкової рівноваги в сучасній Україні істотно розширюють поле аналітичних досліджень, з можливістю конкретизації проблемних напрямів наукового пошуку.
Таким чином, макроекономічна нестабільність характеризується втратою мобільності, динамізму та гнучкості економічної системи, нездатністю своєчасно і в повній мірі пристосовуватися до змін в економіці і зовнішньому середовищі. Вона проявляється в циклічності, безробітті та інфляції.
Отже, високий рівень безробіття та інфляції виступають одним з головних факторів поглиблення бідності та соціальної нестабільності в суспільстві, тому наша країна повинна проводити активну дестабілізуючу політику, щоб досягти піднесення, процвітання економіки, та підвищення рівня життя населення.
Завдяки курсовій роботі також зрозуміла, що інфляція не завжди приносить шкоду (якщо це, звичайно, не гіперінфляція), а навіть в період інфляції можливо дещо збільшити свій власний капітал. При постійному загальному обсязі продукції реальні доходи зростуть у тих, хто має фіксовані грошові прибутки. Кредитори виграють за рахунок дебіторів. А у власників заощаджень в результаті падіння ціни зросте купівельна спроможність їх заощаджень. Але неочікувана інфляція може призвести і до дуже значних збитків. У інфляції відсутня загальна суспільна свідомість, тому вона забирає у одних і віддає іншим, чи то багатим, чи бідним, чи молоді, чи літнім людям, чи здоровим, чи хворим.
Забезпечення макроекономічної стабільності держави має першочергову роль для усіх рівнів суспільних відносин, які виникають всередині країни. Оскільки фактори впливу на показники економічного зростання держави знаходяться у корені усіх соціально-економічних зв'язків, подальше дослідження та розробка ефективних заходів з вдосконалення механізмів управління ними не втрачають своєї актуальності.
Перетворення економічної системи України та подальший розвиток у мінливому середовищі ринкової системи відносин вимагає прискіпливої уваги до макроекономічних аспектів стабільності господарського механізму держави в цілому та життєдіяльності на рівні регіонів.
Як підсумок, вищевикладеного, можу зробити висновок про те, що для подолання макроекономічної нестабільності, потрібно, щоб уряд України запровадив нові реформи, покликані сприяти перспективам економічного зростання, а саме:
- економічне зростання, яке досягається на основі підвищення ефективності виробництва із застосуванням досягнень науки і техніки;
- повну зайнятість – забезпечення робочими місцями усіх, хто бажає і здатний працювати;
- сталі ціни – зростання рівня цін ускладнює господарські зв'язки економічних суб'єктів, знижує реальні доходи населення і знецінює заощадження;
- досягнення рівноваги у зовнішньоекономічних зв'язках.
Фото Капча