Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Макроекономічна нестабільність

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
35
Мова: 
Українська
Оцінка: 

державних витрат і доходів, так званий дефіцит державного бюджету. Часто це дефіцит покривається за рахунок використання «друкарського верстата», що приводить до збільшення грошової маси і, як наслідок, до інфляції.

2. Інфляційно небезпечні інвестиції – переважно мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть в створенню додаткового платоспроможного попиту і, отже, до збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування зазвичай є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.
3. Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції.
За даними державного комітету статистики України, ми можемо спостерігати динаміку індексу інфляції на Україні з 2004 року по 2014 р.
 
Рис. 1.2. Динаміка індексу інфляції на Україні з 2004р. по 2014р.
 
На рис. 1. 2. ми бачимо, що індекс інфляції з 2004 року до середини 2012 року зростав, а потім до 01. 2014р. залишався майже стабільним.
Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:
- помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;
- монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;
- мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;
- збільшення державного боргу;
- зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;
- зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;
- помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.
Інфляційний процес може відбуватись і без зростання цін. Наприклад, так звана непомітна інфляція відбувається внаслідок деформації структури виробництва, “вимивання” товарів дешевого асортименту чи зниження якості благ та умов незмінності ціни. [7, c. 349].
Крім вищезазначених факторів потрібно звернути увагу на неадекватне ціноутворення в Україні на пальне, яке суттєво впливає на індекс споживчих цін (адже на збір урожаю потрібно витрачати дизпаливо для сільськогосподарської техніки, для перевезення продуктів харчування та інших товарів по Україні теж витрачається пальне, котре закладається у вартість товарів та послуг). Незважаючи, що ціни на нафтопродукти на світовому ринку знижуються й відбувається відносне укріплення гривні щодо іноземних валют, ціна на бензин продовжує невпинно зростати. [1, с. 35].
Інфляція і безробіття – це проблеми, вирішення яких не може обійти жодний уряд.
Основним завданням макроекономічної політики є підтримка повної зайнятості при стабільному рівні цін. Саме тому, що ці дві проблеми тісно взаємозв'язані, нашою метою є розгляд цих двох напрямів макроекономічної політики разом.
Не завадило б ля пом'якшення економічного спаду застосувати перевірені на заході засоби, такі як зменшення податкового тиску на мале й середнє підприємництво, розвантаження бюджету країни за рахунок більш забезпечених верств населення, а натомість наша влада лише дозволяє невиправдано підвищувати комунальні платежі й підіймає акциз, при цьому не повертаючи ПДВ підприємцям і заганяючи їх у глухий кут. [1, с. 36].
Залишається лише сподіватися, що українські можновладці знайдуть можливість вирівняти товарно-грошову розбалансованість в країні, поставити інтереси народу на перший план і дати йому можливість гідно жити, а не існувати.
Антиінфляційна політика – це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ. [2, c. 520].
Антиінфляційна політика нараховує багаті асортименти найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних мір, податкових заходів, програм стабілізації й дій по регулюванню й розподілу доходів. Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (пропонованого прихильниками сучасного кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика – маневрування державними витратами й податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати й підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак, одночасно може відбутися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою й навіть до явищ, зворотним до спочатку поставлених цілей, розвитися безробіття. Бюджетна політика проводитися й для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Уважається, що в такий спосіб розширюється попит на споживчі товари й послуги. Однак стимулювання попиту бюджетними засобами, як показавши досвід багатьох країн в 60-70ті роки, може підсилювати інфляцію. До того ж більші бюджетні дефіцити обмежують урядові можливості маневрувати податками й витратами. Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, побічно й гнучко впливає на економічну ситуацію. Цей вид регулювання проводиться непідконтрольним уряду національним банком, що визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу й ставки позичкового відсотка. Прихильники цього підходу вважають, що держава повинна проводити дефляційні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного росту й штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією. Намагаючись приборкати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так називану політику цін і доходів, головне завдання якої власне кажучи зводиться до обмеження заробітної плати – третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не
Фото Капча