Матвій Миколайович Маврогордато – громадський діяч, благодійник та меценат

У травні 1896 р. Матвій Миколайович разом із одеським 2-ї гільдії купцем Стельяном Па- найотовичем Тріархі узяв на себе витрати з перебудови двоповерхового будинку, що належав Одеському грецькому благодійному товариству й розташовувався на Мало-Фонтанній дорозі. Договір про будівельні роботи, підписаний між М. М. Маврогордато і С. П. Тріархі, з одного боку, і підрядчиком Іваном Петровичем Олів’є, з іншого, передбачав використовування якісних матеріалів при облаштуванні майбутньої богадільні. Загальний кошторис, що включав вартість матеріалів і роботи, склав 7 тисяч 100 рублів. Договором передбачалося прийняття богадільні замовниками наприкінці липня того ж року [11, арк. 33-34 зв. ].

Як людина небайдужа в питаннях віри, Матвій Миколайович робив чимало для підтримки православної церкви. У січні 1898 р. «в пам'ять священної коронації їх імператорської величності» Миколи II й дружини його Олександри Федорівни він пожертвував 1000 рублів на виготовлення іконостаса для Свято-Успенської церкви с. Серебрик Гайсинського повіту Подільської губернії [13, арк. 6 зв. ]. 30 червня 1900 р. Матвій Маврогордато одержав дозвіл від Херсонської духовної консисторії на спорудження власним коштом домової церкви в ім'я святителя Миколая Мерлікійського Чудотворця і святої мучениці Аріадни, небесних покровителів його батьків. Вона будувалася на ділянці землі, що належала богадільні Одеського грецького благодійного товариства та знаходилась у кінці Удільного провулка, на Мало-Фонтанній дорозі. У храмі було дозволено влаштувати сімейний склеп і перенести прах родичів, похованих на Старому міському кладовищі [10, арк. 141; 13, л. 11 об. ]. Церква була побудована за проектом Ю. М. Дмитренка та була п’ятибанною, витонченою, багато прикрашеною та гарно орнаментованою будівлею. Внутрішнє вбрання храму також вирізнялося розкішшю та вишуканістю інтер’єру – білий іконостас, мозаїчний скляний купол, великі готичні вікна, оригінальні люстри, неповторна гра світла. Будівництво церкви коштувало 80 тисяч рублів. Ще 7 тисяч Матвій Миколайович пожертвував на її утримання [22, с. 2; 18, с. 100-103]. У серпні 1902 р. церкву святих Миколая й Арі- адни було побудовано, освячено і внесено на баланс Одеського грецького благодійного товариства [12, арк. 1-4]. За радянських часів її було закрито, поховання сплюндровано. 1991 р. храм повернуто віруючим та освячено на честь святого праведника Іоанна Кронштадтського.

15 листопада 1889 р. Матвій Миколайович Маврогордато прийняв підданство Російської імперії [15, арк. 5; 14, арк. 9; 13, арк. 1, 4]. А 16 лютого 1900 р. патріарх єрусалимський Никодим звернувся на ім'я вдової імператриці Марії Федорівни, матері царюючого імператора Миколи II, із проханням про надання М. М. Мавро- гордато дворянської гідності Російської імперії [15, арк. 2-3 об. ]. Лист патріарха був переданий в Канцелярію прохань його імператорської величності, де й винесений вердикт про необхідність клопотання з боку самого Матвія Миколайовича [15, арк. 1, 8-8 зв. ].

1903 р. Матвій Маврогордато спрямував документи до Департаменту Герольдії Урядового Сенату з проханням визнати його в російському спадковому дворянстві, аргументуючи свої претензії давністю роду: «Род, к которому я принадлежу, происходит из Черногории , и две ветви этого рода вступили в минувшем столетии вроссийское подданство и за ними признан княжеский титул» [13, арк. 4]. Як підтвердження свого старовинного аристократичного походження прохач додав грамоти, видані вселенськими константинопольськими патріархами Анфимом від 28 серпня 1896 р. й Костянтином від 14 серпня 1897 р. Підписи обох патріархів були засвідчені в Генеральному консульстві Російської імперії в Константинополі. У грамотах підкреслювалось, що рід Маврогордато або Маврокордато, «две ветви одного и того же фамильного древа», дворянський і знаменитий, відзначився багатьма значними послугами, наданими ним Православній східній церкві [13, арк. 4-4 зв., 10-11]. Урядовий Сенат розглянув справу Маврогордато, ухвалив залишити її без наслідків, оскільки «иностранцы, присягнувши на подданство России и просящие о причислении в российское дворянство по дипломам от чужих государей им данным, производятся в российское дворянство не иначе, как по заслугам, оказанным российскому государю и государству, или по достижении чинов, присвояю- щих сие звание коренным жителям, по порядку службы, а вне этого общего порядка... дворянское достоинство в России может быть приобретено лишь по особой монаршей милости, по непосредственному его императорского величества соизволению.. Проситель принадлежит к купеческому сословию, на действительной государственной службе не состоял и не имеет чина, присвояющего ему потомственное дворянство. « [13, арк. 14-15].

27 вересня 1911 р. Матвій Миколайович надіслав до Департаменту Герольдії Урядового Сенату прохання про зарахування його до стану спадкових почесних громадян Російської імперії та виготовлення диплома, що засвідчує цей статус [14, арк. 6-7]. До документів додавалося свідоцтво з Одеської купецької управи Міністерства торгівлі й промисловості, в якому наголошувалося на заслугах М. М. Маврогордато в галузі торгівлі та промисловості [14, арк. 8]. 11 грудня 1911 р. було ухвалене позитивне рішення Сенату. 23 січня 1912 р. грамота на спадкове почесне громадянство, після сплати прохачем державного мита в 600 рублів за присвоєння звання почесного громадянина й 25 рублів за

виготовлення диплома, була надіслана з Санкт-Петербурга до канцелярії одеського градоначальника для вручення Матвію Миколайовичу [14, арк. 2-5].

Разом із чоловіком до стану спадкових почесних громадян була долучена й Олександра Тимофіївна Маврогордато, котра знаходилася з ним в одному становому купецькому свідоцтві [14, арк. 8].

З Олександрою Тимофіївною Марковою, київською купчихою, «дівицею 34-х років», 41-річний Матвій Миколайович повінчався 19 жовтня 1903 р. у Варваринській церкві с. Кор Сорокського повіту. Свідками вінчання були титулярний радник Олексій Федорович Назаренко, колезький секретар Микола Семенович Якимчук і вчитель Іван Гаврилович Зелінський [14, арк. 11].

Помер Матвій Миколайович Маврогордато 28 червня 1912 р. в Одесі й був похований у родовій усипальні при церкві святих Миколая та Аріадни. 7/20 липня 1918 р. Олександра Тимофіївна Маврогордато в пам'ять свого покійного чоловіка Матвія Миколайовича запропонувала прийняти від неї в дар місту 100 тисяч рублів на спорудження сирітського землеробського притулку. Гроші передбачалося вносити на рахунок попечительської ради притулку в Одеську контору Державного банку таким чином: 1918 р. – 40 тисяч на заготівлю будматеріалів, у січні 1919 р. – 35 тисяч на будівництво й облаштування притулку, а в січні 1920 р. – 25 тисяч як недоторканний капітал притулку [4, арк. 1-2 зв. ]. На жаль, задум О. Т. Маврогордато не був реалізований унаслідок соціальних потрясінь, що знищили Російську імперію.