Медико-соціальна експертиза тимчасової та стійкої непрацездатності

 

Стаття 2. Законодавство України з питань реабілітації інвалідів

 

Законодавство України з питань реабілітації інвалідів ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, законів України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про соціальні послуги», інших нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини у цій сфері, та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

Стаття 3. Основні завдання законодавства України з питань реабілітації інвалідів

 

Основними завданнями законодавства України з питань реабілітації інвалідів є:

— створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності;

— визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, видів і форм реабілітаційних заходів;

— розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування;

— регламентування матеріально-технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів;

— структурно-організаційне забезпечення державної соціальної політики по відношенню до інвалідів і дітей-інвалідів;

— сприяння залученню громадських організацій інвалідів до реалізації державної політики у цій сфері.

 

Стаття 4. Сфера дії Закону

 

Дія цього Закону поширюється на:

— громадян України, які в установленому порядку визнані інвалідами;

— сім’ї інвалідів, дітей-інвалідів;

— інвалідів з числа іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, та осіб, які набули статусу біженців в Україні, якщо інше не передбачено законами України чи міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

— інвалідів з числа іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні і мають право на реабілітацію згідно із законами України чи міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 

Стаття 5. Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів

 

Державна політика України у сфері реабілітації інвалідів:

— забезпечує координованість системи реабілітації, що реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність відновлювальних заходів і методик, а також доступність технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення, реабілітаційних послуг, відповідність їх змісту, рівня та обсягу фізичним, розумовим, психічним можливостям і стану здоров’я інваліда, дитини-інваліда;

— регламентує правові, економічні, соціальні умови надання інвалідам, дітям-інвалідам реабілітаційних послуг з урахуванням їх функціональних можливостей, потреби у виробах медичного призначення, технічних та інших засобах реабілітації;

— гарантує матеріально-технічне, фінансове, кадрове і наукове забезпечення системи реабілітації;

— визначає умови для відновлення або здобуття трудових навичок, отримання освіти, професійної перепідготовки і працевлаштування з урахуванням функціональних можливостей осіб з інвалідністю, сприяння виробничій діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів;

— забезпечує реабілітаційним установам незалежно від їх відомчого підпорядкування, типу і форми власності рівні умови для здійснення реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів;

— формулює вимоги до об’єктів соціальної інфраструктури та інформації для створення безперешкодного доступу до них інвалідів шляхом усунення природних, комунікаційних і архітектурних перешкод;

— сприяє участі громадських організацій, у тому числі громадських організацій інвалідів, у формуванні і реалізації державної політики у цій сфері.

Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які у співпраці та партнерстві з громадськими організаціями інвалідів забезпечують розробку і виконання програм для запобігання виникненню інвалідності, компенсації вад і розладів функцій організму особи, створення умов для їх усунення шляхом медичної, психолого-педагогічної, психологічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів.

 

Стаття 6. Державне управління системою реабілітації інвалідів

 

Державне управління системою реабілітації інвалідів покладається на центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень здійснюють керівництво підприємствами, установами, закладами системи реабілітації інвалідів, аналітично-прогнозну діяльність, визначають тенденції розвитку і вплив демографічної, соціально-економічної, екологічної ситуації, інфраструктури виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан інвалідності населення, формують напрями взаємодії різних ланок системи реабілітації інвалідів, стратегічні напрями її розвитку, узагальнюють світовий і вітчизняний досвід у цій сфері.

До органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління системою реабілітації інвалідів, належать центральні органи виконавчої влади у сферах праці та соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, будівництва та архітектури, інші центральні органи виконавчої влади, їх територіальні органи, які в межах своїх повноважень займаються формуванням і реалізацією державної соціальної політики та/або здійснюють заходи з реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів.

Центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень координують діяльність місцевих органів виконавчої влади у здійсненні реабілітаційних заходів, організовують розробку та виконання цільових державних програм, запроваджують правові, економічні та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність реабілітаційних установ і забезпечують розвиток їх мережі, сприяють міжнародному співробітництву.

 

Стаття 7. Медико-соціальна експертиза щодо визначення ступеня обмеження життєдіяльності інваліда

 

Інвалідність і ступінь втрати здоров’я повнолітніх хворих встановлюються медико-соціальними експертними комісіями, а неповнолітніх — лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Огляд повнолітніх хворих, інвалідів, дітей-інвалідів проводиться за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу після проведення діагностичних, лікувальних і