Методи механізму забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом

Державний контроль здійснюється в межах діяльності більшості суб’єктів забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом, що є органами державної влади. Так, наприклад, контрольні повноваження Укртрансінспекції щодо забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом передбачені підпунктами 6-9, 12, 23-25 пункту, 4. 2 та підпункти 4, 9 пункту 4. 3 Положення Про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті. Процедурні ж аспекти здійснення Укртрансінспекцією державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного контролю за забезпеченням такими суб’єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567. Згідно зазначеного порядку державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок [12].

 

Важливим для забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом є здійснення громадського контролю в даній сфері. Звичайно, назвати дії громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян» [13] контролем можна умовно, адже контрольні повноваження обмежуються виявленням правопорушень та передачею інформації про них компетентним органам, але ж звернення громадян виступає своєрідним підґрунтям для реформування чинного законодавства, яке в тому числі регулює забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом. Більше того, громадський контроль, на сьогодні, є ефективним засобом боротьби з корупцією в органах публічної влади та зловживаннями в діяльності посадових осіб.

Маємо відзначити, що у адміністративно-правовій літературі доволі поширеним є використання поняття судового контролю як специфічного виду контролю в сфері державного управління (регулювання) [4, с. 268-271]. Його основна особливість полягає в тому, що здійснюється не систематично, не повсякденно, як, наприклад, контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державному управлінні, а періодично під час розгляду справ (адміністративних, цивільних, кримінальних).

Застосування нагляду як методу регулювання забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом є притаманним для органів прокуратури. Так, згідно ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням (завданням прокурорського нагляду) захист від неправомірних посягань гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина.

Предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів в тому числі у сфері забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом є: 1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; 2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав; 3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Окрему групу методів забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом складають переконання та примус, їх переважно визначають як універсальні методи державного управління. Методи переконання і примусу взаємопов’язані, мають об’єктивний характер, між ними існує діалектична єдність, ступінь їх використання визначається рівнем розвитку суспільних відносин [4, с. 148], це елементи механізму забезпечення належної поведінки у суспільних відносинах, що складаються, зокрема і у сфері забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом [14, с. 10].

Переконання – це діяльність державних і недержавних суб’єктів, скерована на формування в окремих осіб і соціальних груп необхідності добровільного дотримання соціальних норм, які діють у сфері перевезень пасажирів автомобільним транспортом. Переконання як метод означає моральний, психологічний, матеріальний вплив суб’єкта забезпечення безпеки пасажирських перевезень на волю і поведінку людей, який породжує, зміцнює і розвиває свідомість, що відповідає цілям і завданням, які стоять перед системою пасажирських перевезень автомобільним транспортом, спонукає до усвідомлених дій щодо забезпечення пасажирських перевезень [15, с. 33]. При впливі на свідомість людей шляхом переконання в особи з’являються внутрішні моральні стимули, потреби в необхідності дотриманні норм та правил. Сутність переконання полягає в тому, що воно є методом впливу на суспільні відносини, а його зміст включає комплекс різноманітних конкретних форм впливу на свідомість і поведінку людей.

Основними формами переконання, що направлені на забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом виступають: організація державних і громадських заходів, спрямованих на розв’язання конкретних завдань (проведення галузевихсемінарів, зборів, конференцій, виставок та презентацій тощо) ; виховання (економічне, правове, моральне та ін.) ; особистий приклад; роз’яснення законів, інших нормативних актів з питань забезпечення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом (усне, через ЗМІ, шляхом видання кіно-, відео- і друкованої продукції) ; популяризація технічних і юридичних знань в галузі дорожнього руху, пропагування правил дорожнього руху шляхом проведення оглядів, конкурсів, змагань тощо; інструктаж осіб підпорядкованого апарату й громадськості.

Державний примус характеризується тим, що цей метод державного впливу є допоміжним, має здійснюватися на