Методи оцінки стану здоров'я та фізичного розвитку дітей і підлітків

До основної групи фізичного виховання відносять дітей та підлітків, які не мають відхилень у стані здоров’я або мають незначні відхилення та достатню фізичну підготовленість. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до основніої групи, проводяться згідно з навчальними програмами з предмету в повному обсязі, а здача контрольних нормативів здійснюється з диференційованою оцінкою.

До підготовчої групи відносять дітей та підлітків, які мають відхилення у стані здоров’я та достатньо фізично підготовлені, а також дітей реконвалістентів. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до підготовчої групи, проводяться згідно з навчальними програмами з обов’язковим дотриманням принципів поступовості та наступності.

Дані щодо приблизних термінів поновлення занять з фізичної культури після гострих захворювань наведені у таблиці 1.

 

 

 

До спеціальної групи відносять дітей та підлітків, які мають значні відхилення у стані здоров’я тимчасового або постійного характеру. Заняття з фізичної культури проводяться за спеціально розробленими диференційованими програмами та програмами ЛФК.

 

 

Фізичний розвиток дітей та підлітків оцінюють на підставі визначення соматоскопічних (антропоскопічних), соматометричних (антропометричних) та фізіометричних показників з їх подальшим вивченням за допомогою методу сигмальних відхилень, за шкалами регресії, комплексного та центильного методів.

До соматоскопічних показників відносять стан шкіряних покривів та слизових оболонок, ступінь жировідкладання, характеристики опорно-рухового апарату (кістяк, форма грудної клітки, хребта, ніг та стоп), ознаки статевого дозрівання (оволосіння під пахвами та на лобку, розвиток молочних залоз у дівчат, оволосіння на обличчі, розвиток щитовидного хряща гортані, мутація голосу у юнаків), до соматометричних – довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), до фізіометричних – м’язову силу, життєву ємкість легень, станову силу та ін.

Для визначення довжини тіла у положенні стоячи та сидячи використовують дерев’яним ростомір, який являє собою стояк завдовжки 2 м, закріплений на підставці розміром 70 x 45 см, з відкидною лавкою на висоті 40 см, що призначена для вимірювання росту сидячи. На стояку нанесено дві колонки сантиметрових поділок. Відлік за першої з них починається від підставки, відлік за другої  від відкидної лавки. На стояку закріплена пересувна муфта з горизонтальною планшеткою, яку під час дослідження опускають до контакту з тім’яною кісткою обстежуваного.

Провідними соматометричними показниками вважають довжину і масу тіла, обвід грудної клітки та інші обводи (обводи голови, плеча, стегна тощо), які визначають на підставі використання спеціальних антпропометричних точок.

У разі вимірювання довжини тіла стоячи обстежуваний має стати струнко спиною до планки, тримаючи п’ятки разом, носки нарізно та торкаючись її трьома точками  п’ятками, сідницями і міжлопатковою ділянкою. Голова обстежуваного повинна бути в такому положенні, щоб лінія, якам з’єднує нижній край очної ямки та верхній край козелка вуха була паралельною підлозі.

Для вимірювання маси тіла слід використовувати медичні ваги.

Обвід грудної клітки вимірюють сантиметровою стрічкою у стані максимального спокою, максимального вдиху та максимального видиху (стрічка спереду повинна проходити по нижньому краю соскового кільця у хлопчиків і вздовж четвертого ребра у дівчаток, ззаду  між нижнім краєм лопаток при опущених руках).

Для визначення життєвої ємності легень використовують водяний або пневматичний спірометр, для визначення м’язової сили рук – кистьовий динамометр, для визначення станової сили  становий динамометр. Причому у будьякому разі у ході дослідження реєструють максимальний результат.

Оцінку фізичного розвитку проводять на підставі зіставлення індивідуальних даних з регіональними стандартами фізичного розвитку, тобто з середніми нормативними значеннями для кожної окремої віково-статевої групи, які відображують рівень фізичного розвитку дітей і підлітків, що мешкають у подібних умовах перебування.

 

 

Метод сигмальних відхилень з графічним зображенням профілю фізичного розвитку передбачає порівняння кожної індивідуальної ознаки з середньозваженою арифметичною величиною для цієї ознаки при певному віці, що дозволяє визначити її фактичне відхилення від нормативних значень.

Далі шляхом ділення фактичного відхилення на величину середнього квадратичного відхилення знаходять сигмальне відхилення (), що і надає інформацію про те, на яку величину сигм у більшу або меншу сторону відрізняються показники дитини, котра досліджується, від середніх показників, властивих даному віково-статевому періодові.

Відхилення у межах від -1 до +1 вважають середнім розвитком ознаки, що досліджується, від -1 до -2 – розвитком нижче середнього, від -2 та нижче – низьким, від +1 до +2 – вище середнього, від +2 та вище – високим.

Для побудови профілю фізичного розвитку на однаковій відстані одне від одного проводять горизонтальні лінії, кількість яких зумовлюється числом ознак, що підлягають оцінці, і на кожній з них відкладають значення отриманих відхилень, котрі з’єднують прямими лініями. Метод сигмальних відхилень дозволяє визначити ступінь розвитку кожної окремої ознаки фізичного розвитку та його пропорційність, відомості про яку надає саме профіль. Якщо величини відхилень укладаються в одну сигму – розвиток вважається пропорційним, якщо не укладаються – непропорційним.

Висновок щодо фізичного розвитку дитини у випадку використання методу сигмальних відхилень повинен