Методичні вказівки до роботи студентів на практичному занятті. Організація роботи в чистій перев’язочній.

Є самостійним розділом загальної хірургії. Головним її змістом є мистецтво (наука) накладання пов’язок з метою правильного лікування ушкоджень і цілої низки захворювань.

Пов’язка у широкому розумінні цього слова, означає цілий комплекс засобів що використовуються для захисту ран або патологічних вогнищ, від впливу навколишнього середовища.

У вузькому значені слово „пов’язка” означає матеріал (бинт, липкий пластир тощо), що накладають на рану для фіксації перев’язочного матеріалу. Нарешті, термін „перев’язування” означає процес накладання або заміни лікувальної пов’язки з наступною її фіксацією.

Нині застосування м’яких бинтових пов’язок залишаються одним із найпоширеніших засобів закріплення перев’язочного матеріалу, незважаючи на поширене використання липкого пластиру, клеолу, полімерних пластмас, синтетики тощо. Необхідно пам’ятати, що правильно накладені пов’язки сприяють швидкому одужанню.

VI. Орієнтовна основа дії

Пов’язки розрізняють на м’які та тверді, нерухомі (фіксуючі) пов’язки.

Нерухомі пов’язки – іммобілізуючі та коригуючі – пов’язки з витягуванням, використовуються в основному для транспортування та лікування хворих з пошкодженнями і захворюваннями опорно-рухової системи. До них відносяться гіпсові пов’язки, шини та апарати.

М’які пов’язки складаються з перев’язувального матеріалу, який накладається безпосередньо на рану та із засобу його фіксації. Розрізняють просту м’яку (захисну і лікарську), давлючу (гемостатичну) пов’язку та окклюзійну пов’язку, що накладається при пораненнях грудної клітини.

Накладання пов’язок звичайно проводиться в перев’язочній.

Під перев’язкою розуміють лікувально-діагностичну процедуру, яка складається із зняття старої пов’язки, виконання профілактичних, діагностичних і лікувальних заходів в рані та накладання нової пов’язки.

Для фіксації перев’язочного матеріалу використовують марлевий, трикотажний трубчатий бинт, сітчато-трубчатий медичний бинт “Ретеласт”, косинки з бавовнянопаперової тканини, клеол, колодій, лейкопластир.

Накладання клейових, клейово-пластирних, клеолових пов’язок

Клейові пов’язки.

Для пов’язок-наклейок застосовується колодій, клеол, клей БФ-6, пластубол, ліфузол, та інші.

Колодій є розчином колоксиліна в ефірі і в спирті. При випаруванні розчинників колодій зсихається в тверду плівку, яка міцно прилипає до шкіри. Досить широко колодійні пов’язки застосовуються для закриття операційних ран, бо вони економлять перев’язочний матеріал і не обмежують рухів хворого.

На рану накладають кілька шарів стерильної марлі, поверх якої вкладають розвернуту марлеву серветку, яка виходить за її краї. Вільні краї марлевої серветки змочують колодієм. До недоліків колодійної пов’язки відносяться неприємні відчуття в результаті стягування шкіри на місці змазування колодієм, особливо при повторному його застосуванні, тому після кожного знімання наклейки місця, які змазані колодієм, необхідно протерти спиртом чи ефіром, а потім насухо витерти серветкою.

Клеол – складається з 45 частин подрібненої каніфолі, 1 частини рослинної олії, 37 частин етилового 95% спирту і 17 частин ефіру. Він не стягує і не подразнює шкіру.

Шкіру навколо накладеної пов’язки змазують ватним тампоном, змоченим клеолом, і чекають 1-2 хвилини, поки клеол трохи підсохне, після чого всю змазану ділянку прикривають натягнутою марлевою серветкою, яку міцно притискають до покритої клеолом поверхні шкіри. Вільні краї серветки, які не прилипли до шкіри, підрізають ножицями чи загинають зверху пов’язки, якщо потрібно доповнити клеолову наклейку бинтуванням.

Клей-БФ-6 – запропонований Школьніковим, використовують для змазування дрібних ушкоджень, переважно пальців рук, краще після попередньої обробки рани настойкою йоду для попередження розвитку ранової інфекції. Після висихання клею утворюється еластична плівка, яка не потребує додаткової перев’язки, що особливо важливо на промислових підприємствах, де мають місце дрібні виробничі травми.

Для прикривання лінії швів після операцій і захисту шкірних покривів використовується плівкоутворюючий розчин акрилату – пластубол, який наносять шляхом розбризкування. Після висихання утворюється захисна плівка.

Ліфузол – аерозольний плівкоутворюючий препарат. Наносять розпилюванням з балону протягом 2-3 сек. Через 30 секунд на шкірі утворюється міцна прозора еластична плівка. Розпилювання повторюють 2-3 рази з паузами по 15-30 секунд для підсихання кожного шару. Плівка залишається на шкірі протягом 6-8 днів і може бути видалена ацетоном, ефіром, хлороформом чи спиртом. Перевагою ліфузолу є простота нанесення, швидкість накладання, можливість спостереження за станом рани без зміни пов’язки, водостійкість плівки, яка дозволяє мити хворих.

Лейкопластирні пов’язки

Перев’язочний матеріал на рані утримується за допомогою липкого пластиру, причому ці смужки переходять на непокриту шкіру з обох сторін пов’язок і міцно приклеюються до неї, утримуючи пов’язку на рані. Звичайно накладають кілька смужок липкого пластиру паралельно один одному на тій чи іншій відстані, в залежності від величини пов’язки. Малі лейкопластирні пов’язки можна робити з хрестоподібно чи зірко-подібно накладеного пластиру.

Лейкопластирну пов’язку можна також застосовувати для зближення країв рани, що гранулює, для лікування переломів кістки методом постійного витягування, особливо у дітей.

Накладання бинтових пов’язок.

Пов’язки з бинта найбільш розповсюджені, оскільки вони є простими та надійними, тому бинти є обов’язковим атрибутом медичних закладів будь-якого рівня.

Бинт може бути скатаний з одного кінця (одноголовий бинт), при цьому скатана чистина носить назву головки, а та що не скатана – початку бинта. Бинт, скатаний з обох кінців до середини називається двоголовим бинтом. Тильна сторона бинта, яка повернута до бинтованої частини тіла називається спинкою, а протилежна – черевцем, причому під час бинтування черевце повинно бути повернуте назовні, щоб бинт легко та вільно міг розкатуватися по поверхні бинтованої ділянки тіла. Бинт при перев’язці тримають