Методика розвитку художньо-мовної компетентності Н.В. Гавриш

До міркувань належать: інструкції, пояснення, доведення, розмірковування.

Найчастіше під час пізнавально-мовленнєвої діяльності дошкільників спостерігається змішання різних типів висловлювань: у розмову включається повідомлення; повідомлення підсумовується висновком; експериментування супроводжується міркуванням та поясненням.

Існує ціла низка методичних прийомів, за допомогою яких педагоги навчають дошкільників висловлюванню. А саме:

спільне мовлення, коли вихователь починає фразу, а дитина її продовжує і закінчує;

спільні коментовані дії;

структурно-синтаксична схема у вигляді коротких початкових слів, яку дитина доповнює з власної ініціативи, відповідно до своїх інтересів і можливостей;

командний метод;

метод моделювання;

мовленнєві логічні задачі – розповіді-загадки, відповіді на які дитина може дати лише тоді, коли чітко усвідомлює закономірності та причино-наслідкові зв’язки; потребує попередньої роботи; до пізнання і висловлювання дітей спонукають проблемні запитання;

метод розв’язання проблеми, або дерево рішень;

«мікрофон»;

робота із закритим (захованим) об’єктом;

припущення («А що було б, якби…», «Що вийде, якщо…», «Уявіть, що…») ; навчає висувати гіпотезу і моделювати уявні дії, передбачати результат;

опрацювання типових конструкцій, коли майже одна і та ж схема висловлювання/речення «одягається» різними словами; потребує попередньої роботи, опори та досвід дитини та інші.

Відповідно до методики Н. В. Гавриш художньо-мовна діяльність як один з видів дитячої творчості має важливе значення для самої дитини, формування її особистості як форма пізнання і самопізнання, засвоєння культури, спосіб самовираження, самореалізації. Творчість це – засіб розваги і задоволення, можливість спі-лкування, повідомлення про себе якихось нових відомостей. Водночас це – могутній чинник ви-ховання, освіти й творчого розвитку дошкільників. Зіставлення художньо-мовної діяльності дошкільнят з літературною творчістю митця дало змогу визначити її специфічні риси, відмінні від мистецтва життєві завдання і функції та своєрідну структуру, яка складається з низки компонентів, з-поміж яких: мотиваційний, діамонологічний, когнітивний, образний, креативний, емоційно-експресивний компоненти.

Найсприятливішою для розвитку мовленнєвої творчості дітей є така організацію навчання, в якій пріоритетним напрямком був розвиток здібностей, а знання виступали засобом цього розвитку, тобто йдеться про розвивальну формулу навчально-виховного процесу, що ґрунтується на особистісно орієнтованій моделі взаємодії його учасників. Н. В. Гавриш виходить з таких характеристик розвивального навчання як діалогічність, відкритість до пошуку, опора на активну пошуково-перетворювальну позицію самої дитини – суб’єкта творчості.

Співвідношення учасників освітнього процесу в розвивальному навчанні можна визначити як взаємодію партнерів, у спільній діяльності та на конвенційному рівні спілкування яких відбувається здобуття освіти на основі активного включення всіх психічних процесів.

Найголовнішими дидактичними принципами розробки навчального проекту, спрямованого на розвиток дитячої творчості є, за Н. В. Гавриш, такі: принцип природовідповідності, всебічного розвитку особистості, взаємозв’язку навчання і розвитку; співробітництва; індивідуального підходу. З-поміж загальновизначених методичних принципів слід виділити принцип забезпечення максимальної мовленнєвої активності; розвитку мовлення як цілісного утворення; формування елементарного усвідомлення явищ мови; домінуючої ролі діяльності в розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови; розвитку чуття мови.

Враховуючи своєрідність процесу словесної творчості, Н. В. Гавриш визначає принципи керування мовленнєвотворчою діяльністю дітей у ситуації регламентованого навчання, а саме: принцип відкритого літературно-мовного простору; принцип образної єдності; принцип емоційно-когнітивної готовності до творчої діяльності.

У розробці лінгводидактичної моделі розвитку художньо-мовної діяльності старших дошкільнят методика Н. В. Гавриш виходить з урахування сукупності чинників, важливих для розв’язання завдань дос-лідження. З-поміж них виділяється:

спеціальна організацію освітнього процесу, що ґрунтується на особистісно орієнтованій моделі взаємодії його учасників, створеній духопіднесеній атмосфері;

система мовленнєвої роботи, спрямована на поступовий перехід дитини від репродуктивних до мовленнєвотворчих дій;

інтеграція різних видів дитячої творчості (образотворчої, музично-ритмічної, театралізованої).

Врахування і реалізація означених чинників створює умови, сприятливі для розвитку художньо-мовної діяльності дітей у дошкільному закладі.

 

КОНСПЕКТ

заняття з розвитку мовлення за методикою Гавриш Н. В.

 

Тема: Складання казки за віршем П. Воронько «Їжачок».

 

Тема: „Складання казки за віршами”.

Програмовий зміст: продовжувати вчити відгадувати загадки за описом зовнішніх ознак; навчити складати казки за віршем, використовуючи схему Шадріної, вчити уважно слухати текст та відповідати на запитання до нього; продовжувати вчити узгоджувати іменник з прикметником; пограти у дидактичну „Добре – погано”, вчити пояснювати свої думки; розривати логічне мислення; продовжувати вчити виділяти перший та останній звук в слові та кількість складів.

Словник: вовнечко, гладеньке, пухнасте, м’яке, тепле, рясне.

Матеріал: вірш П. Воронько „Їжачок”, картки для дидактичної гри „Добре – погано”, сірнички та набір геометричних фігур на кожну дитину, картки із завданням.

Попередня робота: заучування загадок про тварин, читання худ. творів про їжачка, робота з сірничками, визначення першого та останнього звуків у словах та кількості складів, робота в зошиті по письму.

 

 

1. Вихователь пропонує дітям познайомитися з гостями, відрекомендувати себе.

Дитина: Мене звуть… Я люблю…

2. Вихователь пропонує дітям сісти на килим та пригадати відомі загадки про тварин.

Діти: Білий бік, довгі вуха, косі очі. (Заєць)

Руда шкіра, пухнастий хвіст, хитрі очі. (Лисиця)

Гострі зуби, злі очі, схожий на собаку. (Вовк)

Пухнасте вовнечко, довгі виси, маленькі вуха.