Міжбюджетні відносини в Україні

‒застосування програмного методу планування видатків унеможливлює безконтрольне збільшення видатків протягом строку дії бюджетної програми (від трьох років) ;

‒обов’язковість виконання бюджетних рішень (виконання функцій бюджетом може відбуватися виключно за умови гарантування його обов’язкового характеру).

Необхідно зазначити, що більшість країн світу протягом двох останніх десятиріч виявляють глибоку зацікавленість до децентралізації управління, яка у розвинутих країнах використовується в якості ефективного інструменту реорганізації системи надання суспільних послуг, а у країнах, що розвиваються, її метою крім підвищення ефективності та економічності надання суспільних послуг, є прискорення процесу економічного зростання та запобігання макроекономічної нестабільності.

В основі ідеї фіскальної децентралізації, автором якої є Ч. Тібу, лежить перерозподіл функцій, фінансових ресурсів і відповідальності за їх використання між центральним і локальним рівнями управління. На його думку, саме такий підхід дає змогу субнаціональним органам управління отримувати автономію щодо фінансування і забезпечення населення суспільними товарами і послугами [27]. При цьому процес децентралізації включає політичні, економічні та інституціональні аспекти організації міжбюджетних відносин і охоплює широкі сфери діяльності – від ефективності функціонування державних інститутів та розвитку стабільної фінансової інфраструктури до вдосконалення механізмів фіскальних трансфертів та підтримки системи соціального страхування.

Таким чином, фіскальна децентралізація передбачає не тільки перегляд структури податків і трансфертів, впорядкування видаткових повноважень, але й зміну ролі та місця органів управління в економіці. У цьому плані одним із основних аргументів на її користь, який часом переважує навіть вигоди від економії на масштабі виробництва суспільних благ, є наближення управління до громадян. При цьому полегшується співпраця органів місцевого самоврядування з приватним сектором, підвищується ефективність діяльності недержавних структур, зменшуються видатки місцевих бюджетів на виконання невластивих їм завдань, заохочується вкладення коштів підприємцями, громадськими організаціями, приватними фондами в розвиток місцевої інфраструктури. Тобто, ефективне впровадження політики фіскальної децентралізації має не тільки посилювати місцеву автономію, а й сприяти підвищенню політичної відповідальності, економічної ефективності та відкритості управлінських рішень [1, с. 28]. Децентралізація певним чином сприяє макроекономічній стабілізації та зупиненню росту видатків центрального уряду, крім цього, одним із важливих аспектів фіскальної децентралізації є створення умов для економічної конкуренції між регіонами та населеними пунктами [4, c. 10-12].

Основи фінансового забезпечення функціонування місцевого самоврядування закріплені у ряді законодавчих актів України, зокрема: у ст. 142 Конституції зазначається, що фінансовою основою місцевого самоврядування, окрім іншого, є доходи місцевих бюджетів [28]; Бюджетним кодексом України за місцевими бюджетами закріплені у якості складових доходної частини податки та збори, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів („кошик №1”), визначено перелік власних доходів („кошик №2”), проведене розмежування видаткових повноважень [17]; законом “Про місцеве самоврядування в Україні” конкретизуються окремі положення Конституції та розмежовуються повноваження рад, їх виконавчих органів та місцевих державних адміністрацій, при цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом [29].

Західними експертами зазначається, що політика фіскальної децентралізації може бути ефективною, якщо дотримуються певні умови: виборність представників місцевих органів влади; призначення керівників місцевих органів обраними представниками; наявність у місцевих органів влади значних податкових повноважень і закріплення за ними мають бути значні видаткові зобов’язання; спроможність місцевих органів здійснювати податкове адміністрування; самостійність органів місцевого самоврядування у визначенні рівня надання суспільних послуг [10, c. 61].

Приймаючи рішення про дотримання політики фіскальної децентралізації, необхідно: по-перше, чітко сформулювати цілі; по-друге, визначити роль держави в цілому та органів місцевого самоврядування, зокрема, у здійсненні економічної політики країни; по-третє, врахувати, що фіскальна децентралізація може посилити прагнення територій з більш потужним економічним потенціалом до більшої автономності. Цілями фіскальної децентралізації має бути справедливе надання послуг, ефективний розподіл видатків, макроекономічне зростання та стабільність.

Гальмування процесів фіскальної децентралізації в Україні пояснюється тим, що апробовані в розвинутих країнах рецепти” реформ не можуть бути адекватно реалізовані у країнах з транзитивною економікою і недосконалою системою управління, до яких належить і Україна. Доходна частина місцевих бюджетів формується головним чином за рахунок загальнодержавних податків і зборів. Особливо показовим є дуже низька відносна частка місцевих податків і зборів, яка для більшості українських міст складає, в середньому 3-5%, а для сіл та селищ є ще меншою (близько 1%), в середньому для місцевих бюджетів ледве перевищує 0, 5%. Місцевих податків за рік в середньому зібрано на суму 17 грн. в розрахунку на чоловіка. В Україні вже давно визнано, що інститут місцевих податків і зборів має бути посилений, але реальних результатів немає, не дивлячись на прийнятий Податковий кодекс.

У той же час потрібно зазначити, що не зважаючи на те, що в Україні сформувались об'єктивні передумови для фіскальної децентралізації шляхом модернізації існуючої бюджетної системи України у напрямку підвищення ролі місцевих бюджетів і розширення повноважень місцевих органів влади. Її практична реалізація може здійснюватися як мінімум двома шляхами: як у напрямку розширення повноважень органів місцевого самоврядування стосовно введення нових податків і зборів, зокрема прихильниками даного підходу серед можливих реальних альтернатив найчастіше розглядаються додатковий місцевий податок на доходи громадян; та податок на нерухомість; так і в напрямку запровадження пропорційного розподілу податкових надходжень між центральним і місцевими бюджетами, який