Міжнародне економічне право

За об'єктом регулювання міжнародні договори у МЕП можна класифікувати (певною мірою умовно) на групи договорів, які регулюють комплекси таких міжнародних економічних відносин:

• договори з питань міжнародної торгівлі товарами та послугами;
• договори з питань міжнародних фінансових (кредитних, валютних, податкових та ін.) відносин;
• договори з питань руху капіталовкладень (інвестицій);
• договори з питань міжнародної економічної допомоги;
• договори з питань міжнародного регулювання праці тощо.

Норми, які містяться у зазначених групах договорів, зазвичай формують галузі МЕП: міжнародне торгове право, міжнародне фінансове право, міжнародне інвестиційне право тощо.

7. Щодо такого загального джерела, як рішення міжурядових міжнародних організацій або конференцій, то його значення в МЕП, порівняно із загальним міжнародним правом, зростає. Справа в тому, що в МЕП існують не тільки звичайні конвенційні норми, вироблені міжнародними організаціями, а й велика кількість так званих рекомендаційних норм, створених під егідою цих організацій. Так, тільки в процесі роботи ЮНКТАД-І (23.03.1964—16.06.1964 р.) було прийнято близько 60 резолюцій з питань торгівлі сировинними товарами, готовими виробами, фінансування розвитку торгівлі тощо.

Необхідно наголосити, що термін «рекомендаційні» у контексті МЕП стає значною мірою умовним. Для того, аби зрозуміти, про що йдеться, розглянемо спочатку дві особливості цих норм у МЕП.

По-перше, вони мають чітко виражений правовстановлюючий характер. Справа в тому, що нерідко такі норми не просто рекомендують певне правило поведінки, а й  у разі його дотримання  визначають, що відповідні дії чи бездіяльність є поведінкою правомірною. Тобто в таких випадках ми маємо ситуацію, коли, за відсутності рекомендаційної норми, відповідні дії (чи бездіяльність) могли б стати підставою для кваліфікації їх як неправомірних. Так, наприклад, у МЕП існує рекомендація, за якою країнам, що розвиваються, слід надавати знижки митних тарифів. Узагалі це було б неправомірною дискримінацією всіх інших держав, проте відповідно до Женевських принципів зазначені дії держав отримують характер правомірних.

По-друге, неможливо не помітити, що рекомендаційні норми мають також і відповідну обов'язковість. Так, якщо держава добровільно погодиться на застосування нею у своїх відносинах з іншими державами рекомендованих нормою правил поведінки, вона стає зобов'язаною виконувати встановлені цією нормою приписи повністю і до всіх передбачених нормою суб'єктів. Тобто свавільна зміна кола зобов'язань суб'єктом, який добровільно запровадив цю норму, є неприпустимою.

Зазначені особливості рекомендаційних норм МЕП саме і дають деяким авторам підставу стверджувати, що вони, хоча й не є імперативними, проте мають як певний правовий характер, так і умовно-зобов'язувальне значення.

Зобов'язувальний характер рекомендацій у МЕП нерідко пояснюється також їх характером. Так, ці норми можуть:

• конкретизувати, уточнювати зміст або взаємопов'язаність чинних принципів або норм загального міжнародного права з урахуванням специфіки міжнародних економічних відносин;
• встановлювати нові принципи або правила, які внаслідок згоди держав (opinio juris), без довгої практики і без прецедентів, стають звичаєвими нормами МЕП;
• містити положення, що мають велику зобов'язальну силу морально-політичного характеру. Це так звані «політичні норми», які зазвичай є етапом на шляху формування власне норм МЕП, хоча вони майже відразу відтворюються у внутрішньодержавному праві3.

Зазначені норми можуть міститися у найрізноманітніших міжнародно-правових документах. Наприклад, це можуть бути резолюції ГА ООН, такі як Хартія економічних прав і обов'язків держав 1974 p.; згадувані раніше (гл. 1.2.2) Декларація про новий міжнародний економічний порядок та Програма дій з встановлення нового міжнародного економічного порядку 1974 p.; Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою 1980 p.; резолюція «Про заходи зміцнення довіри у міжнародних економічних відносинах» 1984 p.; резолюція «Про міжнародну економічну безпеку» 1985 р. та ін. Не зайвим буде зауважити й те, що рекомендації ГА ООН, не будучи імперативними для держав, можуть стати такими в межах «внутрішнього права ООН» для її органів, наприклад для Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР ООН).

Рекомендаційні норми інколи містяться також у документах власне спеціалізованих установ ООН, які в МЕП відіграють украй важливу роль. Як приклад можна послатися на Принципи, що визначають міжнародні торгівельні відносини і торгову політику, що сприяють розвитку (згадувані вище «Женевські принципи»).

Нарешті, рекомендаційні норми нерідко наявні в рішеннях міждержавних економічних конференцій, що інколи отримують навіть обов'язкову силу, як, наприклад, це мало місце з розділом «Економічне співробітництво» у Паризькій хартії для нової Європи (ОБСЄ, 1990 p.).

3. Спеціальні джерела міжнародного економічного права

Види:

Спеціальні (галузеві) принципи МЕП- на відміну від загальних (когентних), мають виключно конвенційний характер. Інакше кажучи, ці принципи діють лише в тих випадках, коли їх закріплено в текстах тих чи інших міжнародних договорів. Тобто, як зазначається, зазвичай «рекомендаційні», ці принципи в таких випадках стають обов'язковими (облігаторними). 

Принцип недискримінації (nondiscriminatiori). Цей принцип закріплено в ГАТТ-47 (преамбула і ст. XIII, XIV та XX). Зміст цього принципу зводиться до права держави на надання їй, її фізичним та юридичним особам або товарам з