Міжнародне економічне право

5. Слід мати на увазі й те, що відповідно до новітніх двосторонніх (та деяких багатосторонніх) конвенцій стосовно приватних іноземних інвестицій виокремлюється така категорія осіб, як «ключовий персонал» {key personal), якому повинна бути надана можливість працювати у державі, що приймає. Хоча це поняття точно не визначається, мається на увазі персонал, який є необхідним для здійснення, розвитку, управління та ліквідації інвестицій, і, наприклад, за Енергетичною хартією надання цьому персоналу привілейованого режиму залежить від потреб іноземного інвестора. Хоча держава, що приймає, у цьому випадку здійснює необхідний контроль, проте допуск відповідних осіб жодною мірою не повинен залежати від громадянської приналежності таких осіб.

3. Правовий режим іноземців на національних ринках праці

1.Як уже зазначалося, міжнародного імміграційного праване існує, тому провідну роль у визначенні правового статусу мігрантів відіграють імміграційні та деякі інші національні закониабо адміністративні акти. Ними, зокрема, встановлюються: порядок в'їзду в країну, процедура надання візи, процедура отримання виду на проживання, обсяг права на працю, порядок і умови працевлаштування, порядок надання мігрантам медичної допомоги тощо.

З метою регулювання притоку трудових ресурсів на національні ринки праці держави як інструменти використовують так звані імміграційні квоти. При їх визначенні, по-перше, враховуються загальна соціально-економічна ситуація, потреба країни в іноземній робочій силі, різновиди цієї робочої сили за професіями, рівнем кваліфікації, віком тощо. По-друге, враховуються національні традиції та політичні міркування, а також деякі інші обставини. Так, наприклад, до США забороняється в'їзд із будь-якою метою членів партій тоталітарного типу, а для в'їзду на територію ПАР іммігрант має дотримуватися «добрих звичаїв».

Процедура отримання дозволу на в'їзд з метою здійснення трудової діяльності дещо відрізняється залежно від того, чи укладено з мігрантом трудовий контракт, чи ні.

2.За сучасною практикою МОП (Рекомендація 86і) державам рекомендовано, щоб роботодавцем з потенційним робітником-мігрантом трудовий контракт укладався в державі проживання мігранта ще до його виїзду з цієї країни. МОП для цього розроблена навіть типова форма такого контракту, в якому обов'язково повинні міститися такі дані:

—ім'я, прізвище, місце та дата народження, сімейний стан, громадянство та країна перебування мігранта;

—характер майбутньої роботи та місце ЇЇ виконання;

—професійна категорія, до якої зараховується мігрант, та його трудові функції;

—розмір оплати за працю у нормальні, понаднормові і нічні години, у святкові дні та дні відпустки;

—порядок виплати заробітку, премій, надбавок або грошової допомоги;

—умови та розміри відрахувань із заробітної плати;

—строк дії контракту, умови його розірвання або поновлення;

—підстави дострокового розірвання контракту;

—умови в'їзду на територію держави імміграції та час перебування в ній;

—порядок відшкодування витрат на проїзд мігранта та членів його сім'ї;

—порядок відшкодування витрат, що можуть виникнути при поверненні мігранта та членів його сім'ї на батьківщину;

—умови праці та життєзабезпечення;

—процедури врегулювання спорів та розгляду скарг.

Рекомендується також перекладати контракт мовою, яку розуміє мігрант, та надавати йому примірник контракту.

Зрозуміло, що роботодавець чи його представник мають право на укладення зазначеного контракту тільки з дозволу імміграційного (чи іншого уповноваженого) органу, і якщо такий дозвіл попередньо отримано та контракт належним чином зареєстровано, мігрант без особливих перешкод перетинає кордон держави, що приймає.

Проте місцевий роботодавець може укладати контракт з мігрантом і у своїй країні після того, як мігрант уже. перебуває в ній. І такі трудові контракти укладаються лише з дозволу уповноважених органів держави, однак на термін не більше, ніж на один рік, після чого, на прохання роботодавця, термін їх дії може бути подовжений.

У будь-якому з цих випадків у національних законодавствах передбачаються ті чи інші строки безперервної роботи мігранта в державі перебування, після закінчення яких мігрант отримує право просити дозволу на безстрокове перебування у відповідній країні. Наприклад, у Великій Британії цей термін становить чотири роки, а у ФРН і Франції — 10 років. Отримання такого дозволу усуває будь-які обмеження щодо можливостей отримання роботи чи її зміни.

3. Імміграційна політика держав, як зрозуміло, обумовлюється, головним чином, загальним станом національного ринку праці — чи він потребує залучення іноземної робочої сили, чи, навпаки, в державі існує надлишок робочої сили. До цього ми розглядали імміграційну політику держав-імпортерів робочої сили. Щодо держав-експортерів, то вони заохочують витік робочої сили в різні способи. Серед них можна виокремити такі два.

По-перше, ними створюються спеціальні установи або органи, які займаються організацією працевлаштування своїх громадян за кордоном. Саме вони використовують контрактну форму найму для праці за кордоном своїх співвітчизників, забезпечуючи таким чином певний стандарт економічних і соціальних гарантій для мігранта в країні його майбутнього працевлаштування. Згідно з вимогами міжнародного трудового права, якщо цими питаннями не займаються державні органи безпосередньо, діяльність відповідних бюро з найму чи працевлаштування має бути піддано жорсткому контролю, наприклад шляхом ліцензування, аби попередити чи усунути можливі зловживання.

По-друге, нерідко держави в законодавчому чи іншому порядку встановлюють певні пільги для своїх громадян-мігрантів. Такими пільгами можуть бути:

—більш високі відсотки ставок за валютними рахунками мігрантів у національних банках своєї держави;

—надання пільгових позик для спорудження домівок у випадку повернення мігранта на батьківщину тощо.

4. Нарешті, не слід забувати, що факт виходу робітника-мігранта зі сфери дії свого правопорядку зовсім не означає, що держава громадянства мігранта повністю знімає з себе відповідальність за їх долю. В ряді держав (Іспанія, Португалія, Італія та деякі інші) дане питання вирішено на конституційному рівні. Так, відповідно до ст. 42 Конституції Іспанії держава «проявляє особливе піклування про охорону соціальних і економічних прав іспанських трудящих, що перебувають за кордоном, та провадить політику, спрямовану на їх повернення».

До речі, в цьому сенсі можна витлумачити й положення ч. З ст. 25 Конституції України, якою встановлено, що «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами».

1. Богуславський М.М. Международное экономическое право. -М., 1986 г..
2. Войтович С.А. Принципы международного – правового регулирования межгосударственных экономических отношений: Учебное пособие. - К., 1988 г..
3. Зенкин И.В. Право Всемирной торговой организации: Учебное пособие. - М., 2003 г..
4. Курс международного права в 7-ми томах. Том 4.- М., 1996г..
5. Опришко В.Ф.Міжнародне економічне право. - К., 1995 р..
6. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2000 р..
7. Осика С.Г., П»ятницький В.Т. Світова організація торгівлі. - К.: «К. І С», 2001 р..
8. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С. Філіпченко, В.С. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. -  К.: Либідь, 2002р..
9. Правове регулювання іноземних інвестицій/за ред.. Корсака. - К.: Український центр студій, 1999 р..
10. Варламова В.Н. Международная экономическая интеграция: Учебное пособие МГИМО. - М., 2002 г..
11. Шумилов В.М. Международное экономическое право: Учебное пособие. - М., 2001 г..
12. Белов А.П. Иммунитеты государства от иностранной юрисдикции. - М.// Право и экономика,  № 3, 1997 г..
13. Боринець С.Я. Міжнародні валютно – фінансові відносини. Підручник, - К., 2001 р..
14. Вернер Ф. Эбке. Международное валютное право. - М. 1997 г..
15. Вилкова Н.Г. Договорное право в международном обороте. - М., Статут, 2002 г..
16. Градобитова Л.Д., Исаченко Т.М. Транснациональные корпорации в современных международных экономических отношениях: Учебное пособие. МГИМО. - М., АНКИЛ, 2002г..
17. Дахно І.І. Міжнародне економічне право. Курс лекцій. - К.: МАУП, 2000р..
18. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения / пер. с франц. Общ. Ред. Н.С. Бабинцева.-  М., 1994 г..
19. Роган О. Транснаціональні корпорації та економічне зростання. - К., 1997 р.
20. Транснаціональні корпорації: Навчальний посібник. під ред. В. Рокоча, О. Плотніков, В.Новицький. - К., Таксон, 2001 р.. 
21. Шербанин Ю.А. и др. Международные экономические отношения. Интеграция: Учебное пособие. - М., 1997 г.. 
22. Чубарєв В.Л. Міжнародне економічне право: підруч..К.: Юрінком Інтер, 2009.-368 с.