Міжнародне економічне право

Діяльність Багатостороннього агентства виявилася досить-таки плідною. Кількість його членів з 29 (1988 р.) збільшилась у понад п'ять разів. За рішенням Агентства чимало держав Східної Європи було віднесено до категорії групи II (країн, що розвиваються), а в 1998 р. ним було створено спеціальний довірчий фонд для забезпечення гарантій інвестиціям, які спрямовуються в Україну. Зараз є всі підстави вважати, що саме під егідою БАГІ може бути здійснено кодифікацію норм міжнародного права, яка буде здатна замінити правове регулювання інвестицій шляхом укладення чисельних двосторонніх конвенцій.

 

ТЕМА 9. МІЖНАРОДНИЙ РУХ РОБОЧОЇ СИЛИ

План

1.Загальна характеристика міжнародного ринку праці.

2.Міжнародно-правове регулювання економічного статусу іноземців.

3.Правовий режим іноземців на національних ринках праці.

Інтернаціоналізація виробництва та посилення взаємозалежності національних економік об'єктивно обумовлюють зростання міграції робочої сили. Спеціалісти відзначають: якщо в 1960 р. у світі було близько 3,2 млн мігрантів, то наприкінці минулого сторіччя їх кількість сягнула 35 млн, а це, коли враховувати членів сімей мігрантів, становить близько 100 млн осіб.

Таке стрімке зростання міжнародного руху робочої сили вимагає вивчення, зокрема у міжнародному економічному праві.

.1. Загальна характеристика міжнародного ринку праці

1. Міграція обумовлюється найрізноманітнішими причинами, серед яких на особливу увагу заслуговують соціально-політичні, побутові та економічні чинники.

Соціально-політичні події — війни, громадські заворушення, різкі зміни політичних режимів тощо — були й залишаються вагомими факторами міграції. Не зупиняючись на масових хвилях міграції, що стали наслідком Другої світової війни, можна зазначити, що її сплески мали місце в другій половині 50-х років минулого сторіччя («угорські події»), у 1960—1980-х pp. (війна у В'єтнамі) тощо.

На побутовому рівні можна вказати на укладення так званих «змішаних» шлюбів, возз'єднання сімей та ін.

Щодо суто економічних причин, то головною з них залишається загальновідомий факт, за яким у країнах, що розвиваються, рівень оплати праці є значно нижчим, ніж у розвинених державах. А оскільки вартість робочої сили є суттєвою складовою ціни товару, країни, що розвиваються, мають змогу виробляти й продавати певні види товарів за значно нижчою ціною, ніж розвинені. Це явище отримало спеціальну назву — «соціальний демпінг», і розвинені країни достатньо давно намагалися з ним боротися. Наприклад, тарифні закони США 1930 і 1933 pp. встановлювали принцип порівнювання умов конкуренції між національними товарами та товарами, що імпортуються, шляхом встановлення відповідних мит, аби компенсувати переваги, пов'язані з низькою ціною праці в окремих країнах.

Проте подібне розв'язання проблеми свідчить про те, що держави мають право самостійно визначати, чи розповсюджувати свої внутрішні правила на умови виробництва товарів, що імпортуються, чи ні. А це у відповідних випадках мало б тягти за собою обмеження імпорту з країн з низьким рівнем соціального захисту. Внаслідок цього країни, що розвиваються, втратили б свої нинішні порівнювальні переваги, які засновані на цьому низькому рівні соціального захисту, та вимушені були б шукати інші засоби регулювання, а все це здатне внести напругу у світову економічну систему.

Дану ситуацію певною мірою враховують ТНК (а в більш широкому плані — інвестиційне право), які сприяють поєднанню робочої сили з капіталом, здійснюючи або рух робочої сили до капіталу, або, навпаки, переміщуючи капітали в регіони, де має місце надлишок робочої сили. Однак діяльність одних лише ТНК не здатна повною мірою вирішити цю проблему. Тому значна кількість робочої сили самостійно переміщується з країн із низьким рівнем життя у країни з більш високим його рівнем. Зазначається, наприклад, що у Франції працюють у будівництві 25% іммігрантів, а в Бельгії — 50% усіх шахтарів1.

Не зайвим буде зауважити також, що експорт робочої сили залишається вкрай привабливою справою. З одного боку, за даними МВФ, якщо середня норма прибутку від експорту товарів становить близько 20%, то від експорту робочої сили вона перевищує 50%2. З іншого, перекази емігрантами грошових коштів у свою державу стають суттєвою частиною валютних надходжень. Наприклад, якщо наприкінці минулого сторіччя Єгипет отримував від експлуатації Суецького каналу близько 1 млрд дол. на рік, то перекази від емігрантів цю цифру перевищували втричі, а в Ємені в окремі роки перекази емігрантів у ЗО разів перевищували надходження від експорту товарів3.

2. У доктрині прийнято виділяти такі напрями міжнародного руху робочої сили:

а) міграція робочої сили з краї'н, що розвиваються, та колишніх соціалістичних країн у промислове розвинені держави;

б)переміщення робочої сили в межах самих промислове розвинених країн;

в)трудова міграція, яка має місце в межах країн, що розвиваються, та в межах колишніх соціалістичних країн;

г)переміщення робітників (як правило, тимчасове) з промислово розвинених країн до тих, які розвиваються або здійснюють перехід до ринкової економіки1.

Внаслідок викладеного тепер у світі склався та функціонує міжнародний ринок праці, який охоплює всі ці різноспрямовані потоки трудових ресурсів, що перетинають національні кордони, та з'єднує між