Міжнародне економічне право

Проте і диференційний режим теж не вартий осуду з точки зору міжнародного права. Справді, якщо допустити протилежне, тоді держава була б позбавлена права визначати свою політику стосовно іноземних інвестицій.

Таким чином, неконвенційне міжнародне право нейтральне щодо внутрішніх норм, якими визначається статус міжнародних інвестицій. Хоча воно більш схвально ставиться до національного режиму, тим не менше, воно цей режим не нав'язує і, врешті-решт, допускає як преференційний, так і диференційний режими. Нормативний характер мають лише, з одного боку, міжнародний стандарт справедливого та рівного режиму, який, у разі необхідності, корегує внутрішні норми, а з іншого — загальний принцип недискримінації, який протидіє встановленню невиправданих розрізнень режиму на шкоду іноземним інвесторам.

3. Після нетривалого протистояння країн Півночі та Півдня, особливо завдяки діяльності ОЕСР, у міжнародному праві знову посилився інтерес до уніфікованого розв'язання проблем, пов'язаних з міжнародним інвестуванням. Новітні досягнення щодо цього знайшли відображення в Керівних принципах Всесвітнього банку, де проблемі режиму міжнародних інвестицій присвячено третій розділ. У ньому знайшли відтворення і принцип справедливого та рівного режиму (§ 2), і принцип національного режиму іноземних інвестицій , і принцип, за яким держави не повинні робити розрізнення між іноземними інвестиціями з огляду на їх національну приналежність. Водночас у цьому розділі міститься також ряд положень, які за своїм змістом не є принципами, проте мають характер справжніх норм міжнародного права (щодо переміщення робітників, діяльність яких необхідна для успіху інвестиції та обігу капіталів).

Щодо двосторонніх конвенцій з питань режиму іноземних інвестицій, то великої кількості норм з цього приводу вони не містять. Як правило, в них вирішуються ті два питання, які розглядаються в Керівних принципах, а саме — допуск робочоїсили та переміщення (трансферт) капіталів.

Ведучи мову про допуск робочої сили у зв'язку зі здійсненням інвестицій, одне модельне застереження передбачає, що кожна договірна сторона в межах свого внутрішнього права «добросовісно» вивчить клопотання про надання виду на проживання та дозвіл на працю, які б влаштовували громадян іншої договірної держави. Щодо переміщення капіталів, то друге модельне застереження надає перевагу таким п'яти типам платежів або розрахунків: поточним інвестиційним прибуткам, зборам у зв'язку з переходом немайнових прав, погашенню регулярних позик, виручці від передачі або ліквідації інвестицій та, нарешті, виручці у вигляді компенсації, яка супроводжує експропріацію чи націоналізацію. Саме щодо цих видів платежів у двосторонніх конвенціях передбачаються різного роду пільги.

Однак тільки в системах внутрішньодержавного права знаходить місце остаточне уточнення та конкретизація правил, які стосуються режиму іноземних інвестицій. Причому, як зазначалось, основну компетенцію в цьому питанні мають не держави-експортери, а держави-імпортери міжнародних інвестицій. А з цього випливає, що слід говорити не про один (єдиний) режим, а про їх множинність, бо оскільки кожна держава вільно визначає режим іноземних інвестицій, відповідні правила будуть змінюватися від держави до держави залежно від політичного та економічного вибору, який суверенне зроблено певною державою в межах свого правопорядку.

Залежно від обраної конкретною державою політики у реальному житті можуть мати місце такі правові режими іноземних інвестицій.

5.Преференційний режим інвестування. У цьому випадку йдеться про те, що пріоритет надається економічному розвитку шляхом залучення міжнародних інвестицій. За таких умов, коли інвестиційна рівновага порушена на користь тих, хто інвестиції пропонує, і на шкоду тим, хто їх потребує, можливе застосування двох рівнів заохочення іноземних інвестицій, які призводять до різних стратегій реалізацій інвестиційної політики.

У першому з них пільги, що надаються іноземному інвестору, засновуються на загальних положеннях національного пра ва, і стимулювання інвестицій має кількісний характер: зменшуються податкові зобов'язання, надаються земельні ділянки або забезпечення інфраструктурою, пом'якшуються порядок прийняття на роботу або звільнення персоналу, правила щодо трансферту капіталу тощо. Інакше кажучи, режими національного та іноземного інвесторів засновуються на одних і тих самих правилах, хоча їхні зобов'язання різні. У цьому випадку ніщо не перешкоджає територіальному співіснуванню національних і міжнародних інвесторів.

У другому випадку створюваний для іноземного інвестора режим якісно відрізняється від загального, внаслідок чого він перетворюється в спеціальний режим. Наприклад, зобов'язання, що покладаються на іноземного інвестора у сфері імпорту чи експорту, не можуть порівнюватись із зобов'язаннями національного інвестора. Оскільки правові режими, що в такому випадку створюються для національного та іноземного інвесторів, стають принципово різними, дуже важко поставити їх у стан спільного територіального співіснування. Тому законодавець змушений створювати на своїй території зони зі спеціальним статусом, куди іноземні інвестори допускаються, а національні — ні.

6. Режим стримування іноземного інвестування. Перш за все слід зауважити, що жоден законодавчий або підзаконний акт щодо іноземних інвестицій не замислюється як стримуючий — для цього було б достатньо простої заборони іноземного інвестування на відповідній території. Навпаки, і в такому випадку за мету ставиться економічний розвиток держави із залученням іноземних інвестицій, однак при цьому інтереси економічного розвитку урівнюються інтересами політичної незалежності.

Стримуючий характер законодавчих або підзаконних актів знаходить свій зовнішній прояв у наявності однієї чи декількох із таких вимог.

1)У межах кожної інвестиційної операції необхідне поєднання національного та іноземного капіталу, причому останній частіш за все становить меншу, а не більшу частину.

2)Передбачається чіткий графік розрахунків, за яким забезпечується повернення раніше отриманого національного капіталу з боку іноземного у