Міжнародний поділ праці

Отже, МПП в світовому господарстві є визначальною ланкою розвитку національної та світової економіки. МПП, про який писали А. Сміт, Д. Рікардо та інші відомі економісти минулого та сучасності, нині характерний для сільського господарства майже усіх країн світу.

 

Оскільки змінити природні ресурси країни неможливо, що є й позитивним моментом, бо сприяє МПП, то вважаємо, що для активної участі у даному процесі необхідно ефективно застосовувати наявні природно-географічні фактори, розвивати нові технології, удосконалювати законодавчо-правову базу держави, вивчати МПП, світовий ринок. Це сприятиме розвитку нашого сільського господарства, національної та світової економіки і, звичайно, підвищенню добробуту населення.

 

 

Міжнародний поділ праці постійно зазнає змін як за структурою товарообігу, так і за набором країн спеціалізації. За виробничою спеціалізацією у міжнародному розподілі праці серед країн, що розвиваються, виокремлюються такі групи: – країни-виробники та експортери нафти:

• 13 країн ОПЕК, а також деякі експортери нафти, які не входять до цієї організації, наприклад Мексика, Бруней, Румунія;
• країни-експортери інших мінеральних ресурсів: Ямайка, Гвінея, Суринам та Гайана – 60% світового експорту бокситів; Марокко, Того, Сенегал – 65% експорту фосфатів;
• Чилі, Замбія, Заїр – 40% експорту міді; Ефіопія та Бразилія – 33% експорту марганцевої руди; Малайзія, Болівія, Індонезія та Таїланд – 72% експорту олова;
• нові індустріальні країни (НІК) : Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань, та ін. ;
• країни монокультурного сільськогосподарського виробництва: «бананові республіки» Центральної Америки – основні постачальники кави, какао, арахісу, тростинного цукру тощо [6, c. 93].

Останнім часом стали помітні зрушення у міжнародному поділі праці.

По-перше, зменшилась роль сировинного фактора у розміщенні продуктивних сил у зв'язку з досягненням науково-технічного прогресу, а також зниженням матеріало та енергомісткості виробництва.

По-друге, поглибилась спеціалізація виробництва у межах окремих держав, яка направлена на поліпшення якості продукції, зниження її собівартості за умов жорстокішої конкурентної боротьби на світовому ринку. Багато галузей промисловості розвинених країн, не знаходячи збуту всьому обсягу продукції, що випускається усередині країни, орієнтують виробництво на зовнішній ринок. Наприклад, суднобудівна, автомобільна та електронна промисловість Японії, виробництво ЕОМ у США, верстатобудування, електроніка та хімія у ФРН. У більшості розвинених країн Європи понад 50% виробництва орієнтовано на експорт. Експортність стає основним критерієм та стимулом промислового прогресу.

По-третє, окрім міжгалузевого поділу праці, розвинувся внутрішньогалузевий. Один з напрямків внутрішньогалузевої спеціалізації – обмін деталями, вузлами та комплектуючими виробами. У сучасному машинобудуванні не більше за 20% деталей е оригінальними, а решту 80% становлять взаємозамінні мікропроцесори, деталі (наприклад, автошини для автомашин, блоки живлення та ін.). По-четверте, зросло значення міжнародної передачі технології, а також різко зменшився період від моменту наукового відкриття до його впровадження у виробництво. Використання іноземних технологій викликало технічну революцію не тільки в Японії, але й у багатьох нових індустріальних країнах. Завдяки науково-технічному прогресу на ринку постійно міняється лідерство країн у виробництві нових технологій і товарів [3, c. 64-65].

У перспективі на міжнародний поділ праці чекають структурні зрушення, пов'язані як зі зростанням цін на ряд сировинних ресурсів, появою на ринку нових лідерів, так і з загальноекономічними змінами. На світовий ринок дедалі упевненіше виходять країни Східної Європи, зокрема Україна. При цьому транснаціональні корпорації зацікавлені у найшвидшому опануванні ринку цих країн. За даними ООН, рівень цін на сировину визначатиметься подорожчанням не тільки палива, але й кольорових металів через використання бідніших руд, а також зростанням витрат на охорону навколишнього середовища. Темпи зростання експорту з країн Північної Америки та Західної Європи будуть знижуватися, а з Японії – підвищуватися завдяки перебудові японської економіки. Експортні можливості країн, що розвиваються, навряд чи розширяться через величезну фінансову заборгованість, хоча й розшириться експорт готової продукції та напівфабрикатів. Окрім трудомістких товарів, у номенклатурі експорту з'являться більш складні вироби. Прогнозується розширення ввезення до країн, що розвиваються, товарів з розвинених країн та країн Східної Європи. Нижчими темпами розвиватиметься торгівля сировинними та продовольчими товарами, а також сільськогосподарською продукцією. Зростуть поставки енергоносіїв до розвинених країн, ширше використовуватимуться місцеві види палива, а також альтернативні джерела й види палива.

 

Ще одна зміна в міжнародному поділі праці зумовлена появою й закріпленням за розвинутими країнами світу нової міжнародної спеціалізації. Пов'язана вона з високотехнологічною промисловістю (мікроелектроніка, авіаракетна галузь, виробництво обчислювальної техніки, нових полімерних матеріалів,