Міжнародний ринок ціних паперів

В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з’явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу та формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.

 

 

Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку (інша його частина – ринок банківських кредитів), на якому здійснюється купівля – продаж цінних паперів. Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Завдання ринку цінних паперів – забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується) ;

учасників (суб’єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери) ;

процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вище сказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов’язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т. д. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою.

Рiзноманiтнiсть функцій, які виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринків. Слід зазначити, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають iстотнi вiдмiнностi, між ними існують певні iнституанальнi та юридичні межі.

Ринки цінних паперів розрізняються за багатьма факторами. Насамперед, фінансовий ринок подiляється на первинний i вторинний. Первинний фінансовий ринок – формується за рахунок емiсiї цінних паперів пiдрпиємствами. Продаж цінних паперів може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж – це публічна реалiзацiя цінних паперів населенню або незначній кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж – це реалiзацiя цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше відбувається реалiзацiя випущених цінних паперів, доход від якої надходить емітенту. Вторинний ринок цінних паперів – це повторна купівля або продаж цінних паперів. Він поділяється на біржовий та позабіржовий (вуличний) ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому само регульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі – відкритість і конкурентність при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був