Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Модель розвитку девіантної поведінки особи і коригуючі прийоми педагогічного впливу

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
                                                                                                                                      С. М. БАДЬОРА
 
МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИ І КОРИГУЮЧІ ПРИЙОМИ ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ
 
На зламі двохтисячоліть, в умовах кардинальних соціальних змін, що відбуваються в Україні, перебудовується й психологія людини, її погляди, переконання, звички, моральні цінності, соціальні ролі. І коли одні переживають аналогічні перетворення порівняно легко, то для інших вони стають мало не особистою трагедією, спричиняючись до дискомфорту, депресії, стресів, алкоголізму, наркоманії, бродяжництва, соціальної деградації, правопорушень. Це особливо небезпечно, коли до названої категорії осіб потрапляють неповнолітні. Вони більшою мірою, ніж дорослі, переживають труднощі в діяльності, спілкуванні, самовизначенні у соціумі, що, ясна річ, призупиняє їхній особистісний розвиток. Виникають певні ніші, в яких віднаходить себе «незручна» дитина. У науці таких дітей, підлітків прийнято називати важкими, важковиховуваними, бездоглядними, дискомфортними, девіантними. Такі характеристики, що позначають різний ступінь соціально-педагогічного чи психологічного неблагопо-луччя особистості, яка розвивається, виступають свідченням загальної риси описаної категорії підлітків – дезадаптованості.
У ситуації соціальних перетворень найвразливішим виявляється підліток. Навіть цілком благополучні, на перший погляд, сучасні діти відчувають страх перед майбутнім, побоюються ставати дорослими, хворобливо переживають зраду, самотність; покладаються переважно на себе і почасти – на батьків, не ймучи віри політичним лідерам; мають власну думку стосовно перебудови суспільства; відстоюють право на ранню самостійність; не бажають служити у війську; усвідомлюють своє безправне становище в суспільстві. Усезагальна соціальна фрустрація в Україні виявляється у підлітків зазвичай не в депресивній, а в агресивній формі, тому, скажімо, вони визнають бійку цілком прийнятним способом відстоювання власних ідеалів, вбачаючи в останніх передовсім певні особистісні якості. Образи та моральні цінності літературних героїв, історичних постатей як ідеал для наслідування зведені в нинішньому дитячому сприйнятті нанівець. Помітну негативну роль у духовному занепаді особистості дитини відіграють і сучасні засоби масової інформації.
Наслідком дезадаптованості неповнолітніх зчаста стають вияви ними дев-іантної поведінки, правопорушення та злочини. Із кожним роком зростають негативні соціальні наслідки, завдані цими явищами, моральні й матеріальні втрати. А злочинність неповнолітніх стала сьогодні значно суспільно небезпечнішою, ніжу всі попередні роки.
Актуальність пропонованої роботи зумовлена недостатньою науковою розробленістю, соціально-педагогічною значущістю проблеми, потребою її розв'язання у парадигмі комплексної педагогічної корекції, а також актуальними практичними потребами.
Об'єктом дослідження нашої статті виступає розгляд моделі розвитку девіантної поведінки особи та коригуючих прийомів педагогічного впливу.
Мета роботи – виведення моделі розвитку девіантної поведінки особи і з'ясування її особливостей, а також аналіз коригуючих прийомів педагогічного впливу.
Тією чи іншою мірою різні аспекти аналізованої проблеми розглядалися в роботах таких учених, як В. Баженов, А. Бєлкін, І. Козубовська, Л. Кондрашова, Е. Костяшкін, О. Кочетов, В. Оржеховська, І. Парфенович, Г. Пономаренко, С. Бєлічева, І. Доллард, В. Ковальов, М. Раттер, Г. Товканець, П. Вівчар, І. Звєрєва, Т. Андронюк, Н. Онищенко, О. Шарапова, І. Хозраткулова, Л. Вєйландє, В. Бараннік, Т. Ваврик, І. Пономаренко, О. Волянська, А. Демічева, Т. Перепелиця, В. Білець-кий, Л. Котляров, В. Бурдін, Т. Кальченко, А. Нікітін та ін.
У психологічних студіях девіантна поведінка розглядається як така, що не відповідає нормам і ролям. При цьому одні вчені схильні вважати точкою відліку (норми) експектацію, інші – атитюди поведінки. Експектацією є система очікувань або вимог відносно норм виконання індивідом соціальних ролей; різновид соціальних санкцій, що впорядковують систему відношень і взаємодій у групі. На відміну від офіційних приписів, посадових інструкцій, інших регуляторів поведінки в групі, характер експектацій неформалізований і не завжди усвідомлюваний. Розрізняють дві їх сторони: а) право очікувати від оточуючих поведінки, відповідної їхній рольовій позиції; б) обов'язок поводитися згідно з очікуваннями інших людей. Атитюд (від. фр. attitude – поза) – це соціальна фіксована установка, схильність до певної поведінки особистості в ситуаціях спілкування з іншими людьми. Властиво, цей термін може означати фізичний або розумовий стан готовності до дії – позу, фігуру людини (в смислі моторної чи розумової схильності). Окрім того, психологи часто пов'язують девіантну поведінку з реакцією на неї соціуму. У цьому разі вона кваліфікується як відхилення від групової норми й пов'язується із лікуванням, тюремним ув'язненням порушника і под. Характерно, що дефініція «девіантна поведінка» вживається як на позначення дій конкретної людини, так і для визначення стійкого соціального явища. Таким чином, маємо підстави розглядати її в цих двох виявах.
Девіантні дії виступають, як правило, засобом досягнення певної мети чи психологічної розрядки, можуть бути самоціллю або одним із способів самоствердження, самореалізації особи. Вони виявляються здебільшого через такі прийоми самовираження особи, як вчинок, манера, стиль, сленг, мода і под. Відомий психолог Ю. Клейберг виокремлює такі особливості підліткових девіацій:
  • «... висока афективна зарядженість поведінкових реакцій;
  • імпульсивний характер реагування на фруструючу ситуацію;
  • короткочасність реакцій із критичним виходом;
  • низький рівень стимуляції;
  • недиференційована спрямованість реагування;
  • високий рівень готовності до девіантних дій» [4, с 17-18].
За спостереженнями вчених-психологів, девіантна поведінка належить до повторюваних і стійких видів поведінки, при якій порушуються або основні права інших людей, або відповідні даному віку суспільні правила. При цьому виокремлюється чотири типи проблем поведінки: агресія по відношенню до інших; знищення майна; обман чи крадіжки; серйозні порушення правил. Тяжкість девіацій має три градації: легка форма (невелика кількість поведінкових проблем, які завдають незначних збитків іншим людям) ; помірна форма (середня кількість поведінкових проблем і відносно помірний ступінь їх серйозності) ; важка форма (велика кількість поведінкових проблем, що завдають значних збитків іншим).
З погляду психологів, погана поведінка є складовою частиною нормального розвитку. Тому поведінкові проблеми часто пов'язуються ними з дисфункцією особистості. При цьому вчені враховують і соціально-економічний контекст, в якому зустрічається проблемна поведінка. Наприклад, агресивна поведінка може бути результатом прагнення до виживання в тієї частини молоді, яка опинилася на еміграції. Н. Радіна, аналізуючи проблему міжкультурної дезадаптації переселенців з Росії до Німеччини, завважує: «Визначимо в даному контексті смисл делінквентної поведінки й уживання наркотиків. Норма статусу передбачає повсякчасну боротьбу за визнання, за більш високий ранг у чоловічій групі, що визначається, в тому числі й тим, наскільки ти «фізично міцний» (норма фізичної твердості). На практиці це виражається в постійному змаганні, в конкуренції, в тому числі й у тих ситуаціях, де сенс конкуренції неочевидний. Уміння вживати міцні алкогольні напої можна розглядати як спроможність бути «справжнім мужиком» (перевірка на «чоловічу сутність», норма антижіночості). Окрім того, алкоголь виконує ініціюючу роль («став дорослим»), а також слугує символічним визнанням об'єднання в компанії (не випадково підкреслюється, що, як правило, алкоголіки вміють комуніціювати й потребують цього, на відміну, приміром, від «індивідуалістів» – наркоманів)... Уживання наркотиків може розглядатися як «плата» за «напругу» чоловічої тендерної ролі, а «ненормативна» поведінка – в контексті норми статусу («справжньому мужикові закони не писані») [5, с. 66]. Отже, деякі форми неналежної поведінки молоді можуть являти собою адаптацію до несприятливих умов, оточуючого середовища й не бути показником якогось психічного розладу.
На підставі аналізу численних психологічних досліджень подаємо орієнтовну модель розвитку девіантної поведінки особи:
 
Схема: Модель розвитку девіантної поведінки особи
 
 Як бачимо, структура конкретного акту поведінки може бути проаналізована з різних поглядів. Для соціології, кримінології і психології найбільш характерний динамічний підхід, що дає змогу вивчати людську поведінку в розвитку. У цьому аспекті девіантна поведінка є явищем, що розгортається і в просторі, і в часі. Досліджуючи її, слід ураховувати і конкретні дії особи, і те, що передувало їм. У такий спосіб розкривається генеза девіантної поведінки. У процесі вивчення причин девіантної поведінки закономірно виникає питання: чим саме вона відрізняється від нормальної? Із цим пов'язане і таке питання: чому та чи інша особа чинить саме так, а не інакше? Відповідь на ці питання значною мірою пов'язана з виявленням ролі педагогічних чинників.
В «Українському педагогічному словнику» (1997) вміщене таке визначення девіантної поведінки: «... окремі вчинки або система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам: злочинність і поведінка, яка заслуговує карного покарання» [6, с 84]. З огляду на об'єкт нашого дослідження воно нібито й справедливе, тимчасом у широкому сенсі потребує певних уточнень. По-перше, не кожна девіантна поведінка (скажімо, непротиправ-на грубість, лінощі, нечесність) «заслуговує карного покарання». По-друге, наведене визначення, з нашого погляду, не враховує латентного (прихованого) характеру процесів формування особистості. Ці процеси, їх часова тривалість, іноді ставлять як педагога, так і самого вихованця перед фактом явної невідповідності особи загальноприйнятим нормам, нерозвиненості деяких я костей, що їх потребує сучасне життя. У цьому випадку маємо справу з потребою перевиховання. До нього звертаються, коли йдеться про вияви девіантної поведінки, про якості особистості, що суперечать людському співжиттю, у тому числі, -про протиправні діяння. Йдеться про корекційно-педагогічну роботу – систему спеціальних педагогічних заходів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків розвитку, властивих аномальним дітям. Важливо наголосити, що ця робота мусить сприяти не лише виправленню окремих порушень, а й формуванню особистості загалом.
Дітей і підлітків із девіантною поведінкою слід розглядати у силовому полі дефініції «спрямування розвитку особистості». Для здійснення корекційної діяльності вчителеві слід оволодіти навичками діагностування спрямованості розвитку особистості школяра (правильний розвиток; розвиток особистості по спадній лінії; випрямлення особистості). Відтак корекційна діяльність педагога включає два основні види дії – аналізуючу і коригуючу. У практичній роботі ці види повсякчас переплітаються; аналіз взаємовідношень дитини з довкіллям доповнюється аналізом її вчинків.
Назвемо коригуючі прийоми педагогічного впливу, сформовані Е. Натанзоном [7; 8]:
Принципи педагогічного впливу: 
  • оптимізм; 
  • повага до вихованця; 
  • розуміння душевного стану дитини; 
  • розкриття мотивів і зовнішніх обставин учиненого нею; 
  • зацікавленість долею вихованця
Прийоми педагогічного впливу:
Творчі прийоми: 
  • такі, що сприяють покращенню взаємовідносин учителя й учня: прохання; заохочення; довіра; вияви позитивного ставлення, доброти, уваги, турботи; прощення; вираження прикрості; авансування особистості; обхідний рух (захист дитини на противагу оточуючим)  (два останні терміни введені А. Мака-ренком) ;
  • які сприяють підвищенню успішності: організація успіху в навчанні; очікування кращих результатів;
  • ті, що залучають вихованця до морально цінних вчинків: моральна підтримка; довіра; переконання; моральне вправляння; пробудження моральних почуттів;
  • прийоми, які ґрунтуються на розумінні динаміки почуттів та інтересів вихованця: активізація найпотаємніших почуттів дитини; опосередкування (підказка в поведінці через провідну ланку) ;
  • фланговий підхід (через слабкості вихованця).
Гальмівні прийоми:
  • ті, в яких відкрито виявляється влада педагога: попередження; вияв обурення; констатація вчинку; виявлення винного; осуд; наказ; покарання;
  • прийоми з прихованим впливом: натяк; ласкавий докір; удавана байдужість; іронія (удаване схвалення, карикатура) ; удавана недовіра; виконання конкретної справи замість вихованця; паралельна педагогічна дія; розвінчання; метод «вибуху» (створення неочікуваної для дитини ситуації) ;
  • допоміжні: відмова від фіксації окремих вчинків; організація зовнішньої опори правильної поведінки (ідея А. Макаренка).
Скажімо, А. Макаренко до методу «вибуху» підходив поступово, коли виникала потреба прийняти в колонію новеньких. Спочатку педагог разом із активом приїздив увечері на залізничну станцію, орендував у будівлі вокзальну кімнату. Потім старші хлопці-колоністи виходили до вагонів, збирали безпритульних і силоміць вели до кімнати, де начальник колонії звертався до них із проханням допомогти на будівництві. Умови роботи з'ясовувалися на місці: житло, харчування й обмундирування в колонії. Ранком колоністи разом із новенькими йшли через усе місто під марш оркестру. Ось як А. Макаренко описує цей прийом у своїй «Педагогічній поемі»: «Удома після лазні й стрижки, одягнені в формене вбрання, рум'яні, збентежені до глибин своєї юної душі й загальною увагою і захопливою причепливістю дисципліни, новенькі піддавалися ще одному вибуху. На асфальтовому майданчику, серед квітників були складені у великій купі їхні «костюми для подорожей». Полите з пляшки керосином, «барахло» це горіло буйним, димним полум'ям, а потім прийшов Міша Ґонтар з віником і цеберкою й начисто змів жирний волохатий попіл, підморгуючи хитро найближчому новенькому:
- Уся твоя автобіографія згоріла!
Старі колоністи реготали над Михайловим неповоротким дотепом, а новенькі оглядалися винувато: було вже ніяково.
Після цієї вогняної церемонії почалися будні, в яких було все, що завгодно, однак майже не було горезвісного перековування: новенькі не обтяжували колектив».
На глибоке переконання В. Сухомлинського, кожен «важкий» школяр наділений прагненням до доброго; погане його самого гнітить і викликає страждання. Тимчасом дитина не може самотужки сконцентрувати свої сили на виправленні помилок. Вона потребує допомоги доброго і вдумливого вихователя. З погляду видатного українського педагога, оскільки в свідомості вихованця відбувається безперервна боротьба позитивних і негативних тенденцій, залучення дитини до здійснення морально цінних вчинків сприяє посиленню позитивних тенденцій і безболісному витісненню негативних.
Корекційна діяльність педагога повинна спрямовуватися передовсім на виправлення особи неповнолітнього, чия поведінка ще не стала злочинною, але відхиляється від моральних і правових норм. Така робота передбачає як корекцію відносно слабких деформацій у структурі особи, так і усунення чи нейтралізацію діючих на неї криміногенних чинників мікросередовища. «Об'єктом ранньої профілактики мають бути дозлочинні форми антисуспільної поведінки – аморальні вчинки та некримінальні правопорушення, тим самим за своїм змістом вона є ніби проміжною ланкою між загальновиховними заходами, які адресуються всім неповнолітнім, і кримінально-правовими, які застосовуються до тих, хто вже вчинив злочин, – зазначають юристи. – Рання профілактика повинна переривати перехід «важких» підлітків і неповнолітніх правопорушників від менш небезпечних видів антисуспільної поведінки до злочинів і забезпечити у перспективі їх позитивну соціальну орієнтацію і активну життєву позицію» [3. с. 97-98].
Отже, запропонована модель розвитку девіантної поведінки особи, створена на підставі аналізу численних психологічних досліджень, демонструє причини виникнення девіацій. Противагою для розглянутих процесів виступає належна, з застосуванням новітніх наукових підходів, організація корекційно-пе-дагогічної роботи, яка сприятиме не лише виправленню окремих порушень, а й формуванню особистості загалом.
Результати проведених спостережень можуть бути застосовані у науковій і прикладній галузях: з одного боку, на їх основі можливе подальше дослідження та з'ясування способів подолання психокорекційних проблем у навчально-виховному процесі щодо осіб з девіантною поведінкою, які перебувають у пенітенціарних установах, з іншого боку, вони несуть у собі потенціал для застосування у практичній діяльності педагогічних працівників режимних установ України. Водночас зроблені на досліджуваному матеріалі висновки прислужаться у викладацькій практиці сучасної вищої школи, зокрема тих ВНЗ, які спеціалізуються на підготовці кадрів для відповідної сфери діяльності.
 
ЛІТЕРАТУРА:
 
  1. Исаев Д. Н. Психопрофилактика в практике педиатра. Ленинград: Медицина, 1984. -192 с.
  2. Соціологія: Підручник/За загальною редакцією проф. В. П. Андрущенка, проф. М. І. Горлача. – Харків – Київ, 1998. – 624 с
  3. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини) : Навчальний посібник. – К: Атіка, 2001. – 368 с
  4. Клейберг Ю. А. Психология девиантного поведения: Учебное пособие для вузов. – М. : ТЦ Сфера, при участии «Юрайт – М», 2001. – 160 с
  5. Радина Н. К. «Мужская культура» и причины социальной девиации: ген-дерный анализ межкультурной дезадаптации переселенцев из России в Германию //Журнал прикладной психологии. – 2004. – № 2. – С. 65-71.
  6. Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К: Либідь, 1997. -376 с.
  7. Натанзон Э. Ш. Психологический анализ мотивов и способов педагогического воздействия на личность. – М. : Просвещение, 1968. – 133 с. – 218 с.
  8. Натанзон Э. Ш. Трудный школьник и педагогический коллектив. - М. : Просвещение, 1984.
  9. Українська література XIV- XVI ст. Апокрифи. Паломн. твори. Істо ріограф. твори. Переклад, повісті. Поет, твори І Авт. вступ. ст. і ред. тому В. Л. Микитась; Упоряд. і прим. В. П. Колосової та ін. – К. : Наук, думка, 1988. - 600 с.
  10. Макаренко А. С. О воспитании/Сост. и автор вступит статьи B. C. Хелемендик. – М. : Политиздат, 1990. -415 с.
  11. Макаренко А. С. Проблеми шкільного радянського виховання//Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. 0. 0. Любар; За ред. В. Г. Кременя. – К: Т-во «Знання», КОО, 2003. – С. 460 – 475.
  12. Ващенко Г. Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1994. – 208 с
  13. Синиця 1. 0. Педагогічний такт і майстерність учителя // Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. 0. 0. Любар; За ред. В. Г. Кременя. – К: Т-во «Знання», КОО, 2003. – С 554 – 565.
  14. Перепелиця Т. Г. Соціокультурні чинники злочинноїповедінки підлітків: Авторєф. дис.... канд. соціол. наук: 22. 00. 06 / Київський університет імені Т. Шевченка. -К., 1999- 19с
  15. АпетикН. М. Моральна саморегуляція як умова попередження девіан-тної поведінки підлітків: Авторєф. дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 07/Інститут психологіїім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 2001- 20 с
  16. Пютак 0. 3. Психологічні особливості соціалізації старшокласників у загальноосвітній школі: Авторєф. дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 07/При-карпат. ун-т ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 2001. – 20 с
  17. Беседін А. А. Дисфункціонапьна сім'я як чинник девіантної поведінки неповнолітніх: Авторєф. дис.... канд. соціол. наук: 22. 00. 03/Нац. ун-т внут-р. справ. – X., 2002. – 19 с
  18. Яровий А. О. Проблеми соціальної адаптації неповнолітніх, звільнених з виховно-трудових колоній: Авторєф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 08/ Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. -X., 2002. – 20 с
  19. Бурдін В. М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в Україні: Авторєф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 08/Київ. нац. ун-тім. Т. Шевченка. – К., 2002. -19 с.
  20. Дроздов О. Ю. Соціально-психологічні фактори динаміки агресивної поведінки мололоді: Авторєф. дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 05/Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – К, 2003- 20 с
  21. Ярмиш І. О. Психологічні механізми адаптації підлітків з кримінальною поведінкою в умовах примусової ізоляції: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 06/МВС України. Нац. ун-т енутр. справ. – X., 2003. – 20 с
  22. Корецький С. М. Криміналогічна характеристика девіантноїповедінки неповнолітніх: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 08 / Нац. акад. в-нутр. справ України. – К., 2003. – 20 с
  23. Топольскова 1. 0. Кримінально-правові та криміналогічні аспекти боротьби із втягненням неповнолітніх у злочинну або іншу антигромадську діяльність: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 08 /НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2003. – 20 с
  24. Волянська 0. 6. Соціальні детермінанти підліткової агресії: соціологічний аналіз: Автореф. дис.... канд. соціол. наук: 22. 00. 04 /Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. -X., 2003. – 18 с
  25. Лазаренко В. І. Наркоситуація в Україні та девіантна поведінка молоді: Автореф. дис.... канд. соціол. наук: 22. 00. 04 /Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Ка-разіна. – X., 2003. – 20 с
  26. Пономаренко І. Л. Розвиток рефлексивності у підлітків з відхиленою поведінкою: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 071 Одес. нац. ун-т ім. і. і. Мечникова. – Одеса, 2003. -16 с.
  27. Овчар О. М. Психологічні особливості військовослужбовців з ознаками девіантної поведінки: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 07 /Одес. нац. ун-т ім. 1. 1. Мечникова. – Одеса, 2003. – 19 с
  28. Кальченко Т. П. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні спеціальними органами та установами: Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 08 /Нац. акад. енутр. справ України. – К., 2004. -19 с.
  29. Жданова И. В. Особенности личности подростков с девиантным поведением при пограничных нервно-психических расстройствах: Дис.... кан-д. психоп. наук: 19. 00. 01 /Украинский НИИ охраны здоровья детей и подростков. -X., 1997. -197 л.
  30. Ковалевська Ю. М. Визначення та корекція ранніх форм девіантної поведінки: Дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 01 /Університет внутрішніх справ. -X., 1998. -194 арк.
  31. Максимова Н. Ю. Психологічні фактори узалежнення неповнолітніх від алкоголю і наркотиків та засоби його попередження: Дис.... д-ра психол. наук: 19. 00. 07 / Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України. – К., 1998. – 468 арк.
  32. Абдюкова Н. В. Психологічні особливості соціалізації сучасного підлітка: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 05/Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2000. -16 с.
  33. Гарьковець CO. Психологічні особливості системи цінностей правопорушника: Дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 06/Національнийун-т внутрішніх справ. -X., 2001. -179 арк.
  34. Малихіна Т. П. Психологічні умови попередження аморальних вчинків підлітків: Дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 07/Бердянський держ. педагогічний ін-т ім. ПД. Осипенко. – Бердянськ, 2001. – 210 арк.
  35. Пісоцька Н. М. Рецидивна злочинність молоді та її попередження: Ав-тореф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 08/ Иац. акад. внутр. справ України. – К, 2001. -17 с
  36. Беспалько В. В. Визначення медико-соціальних чинників формування наркоманн серед учнівської молоді та обґрунтування її первинної профілактики на прикладі західного регіону України: Аетореф. дис.... канд. мед. наук: 14. 02. 03/Нац. мед. ун-т ім. О. О. Богомольця. – К., 2002
  37. Левендаренко 0. 0. Особливості процесу доказування у справах про злочини неповнолітніх: Аетореф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 09/Нац. ака-д. внутр. справ України. – К., 2003. – 20 с
  38. Ларіна Т. О. Соціально-психологічні передумови аутоагресивноїповедінки молоді: Дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 05/Інститут соціальної та політичної психологи АПН України. – К., 2004.
  39. Мізерна 0. 0. Психологічні особливості прояву агресії у дітей підліткового віку: Дис.... канд. психол. наук: 19. 00. 07/Національний педагогічний університет ім. М. ПДрагоманова. – К, 2005.
  40. Уголовно-исполнительное законодательство Украины/Ред. кол. : Д. А. -Гребещук (гл. ред.) и др. – К: Юридическая компания Бест и Ко, 2004. – 127 с.
  41. Закон Украины «Об органах и службах по делам несовершенолетних и специальных учреждениях для несовершенолетних» (с изменениями и лдо-полнениями согласно Законам Украины № 312 – XIV от 11. 12. 98 г., № 864 -XIV от 08. 07. 99 г., № 673 – IV от 03. 04. 03 г., № 410 – IV от 03. 02. 04 г.) // Уголовно-исполнительное законодательство Украины / Ред. кол. : Д. А. Гре-бещук (гл. ред.) и др. – К. : Юридическая компания Бест и Ко, 2004. – С. 89-104.
  42. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») // Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія/Упоряд. 0. 0. Любар; За ред. В. Г. Кременя. – К: Т-eo «Знання», КОО, 2003. – С 641 – 666.
  43. Гордевський Д. В. Девіантне мислення як фактор культурної динаміки: Аетореф. due.... канд. філос. наук: 09. 00. 04/Харківськийнаціональнийун-т імені В. Н. Каразіна. -X., 2000. – 20 с
  44. Білецький В. В. Виправлення девіантноїособистості як предмет філософського дослідження: Аетореф. дис... канд. філос. наук: 09. 00. 03/Донецький національний ун-т. -Донецьк, 2002. – 19 с
  45. Котлярів Л. П. Девіантність як предмет соціально-філософського аналізу: Автореф. дис.... канд. філос. наук: 09. 00. 03 / Південноукраїнський державний педагогічний ун-т ім. К. Д. Ушинського (Одеса). – О., 2003. – 20 с

 

Фото Капча