Модель розвитку девіантної поведінки особи і коригуючі прийоми педагогічного впливу

З погляду психологів, погана поведінка є складовою частиною нормального розвитку. Тому поведінкові проблеми часто пов'язуються ними з дисфункцією особистості. При цьому вчені враховують і соціально-економічний контекст, в якому зустрічається проблемна поведінка. Наприклад, агресивна поведінка може бути результатом прагнення до виживання в тієї частини молоді, яка опинилася на еміграції. Н. Радіна, аналізуючи проблему міжкультурної дезадаптації переселенців з Росії до Німеччини, завважує: «Визначимо в даному контексті смисл делінквентної поведінки й уживання наркотиків. Норма статусу передбачає повсякчасну боротьбу за визнання, за більш високий ранг у чоловічій групі, що визначається, в тому числі й тим, наскільки ти «фізично міцний» (норма фізичної твердості). На практиці це виражається в постійному змаганні, в конкуренції, в тому числі й у тих ситуаціях, де сенс конкуренції неочевидний. Уміння вживати міцні алкогольні напої можна розглядати як спроможність бути «справжнім мужиком» (перевірка на «чоловічу сутність», норма антижіночості). Окрім того, алкоголь виконує ініціюючу роль («став дорослим»), а також слугує символічним визнанням об'єднання в компанії (не випадково підкреслюється, що, як правило, алкоголіки вміють комуніціювати й потребують цього, на відміну, приміром, від «індивідуалістів» – наркоманів)... Уживання наркотиків може розглядатися як «плата» за «напругу» чоловічої тендерної ролі, а «ненормативна» поведінка – в контексті норми статусу («справжньому мужикові закони не писані») [5, с. 66]. Отже, деякі форми неналежної поведінки молоді можуть являти собою адаптацію до несприятливих умов, оточуючого середовища й не бути показником якогось психічного розладу.

На підставі аналізу численних психологічних досліджень подаємо орієнтовну модель розвитку девіантної поведінки особи:

 

 

 Як бачимо, структура конкретного акту поведінки може бути проаналізована з різних поглядів. Для соціології, кримінології і психології найбільш характерний динамічний підхід, що дає змогу вивчати людську поведінку в розвитку. У цьому аспекті девіантна поведінка є явищем, що розгортається і в просторі, і в часі. Досліджуючи її, слід ураховувати і конкретні дії особи, і те, що передувало їм. У такий спосіб розкривається генеза девіантної поведінки. У процесі вивчення причин девіантної поведінки закономірно виникає питання: чим саме вона відрізняється від нормальної? Із цим пов'язане і таке питання: чому та чи інша особа чинить саме так, а не інакше? Відповідь на ці питання значною мірою пов'язана з виявленням ролі педагогічних чинників.

В «Українському педагогічному словнику» (1997) вміщене таке визначення девіантної поведінки: «... окремі вчинки або система вчинків, які суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам: злочинність і поведінка, яка заслуговує карного покарання» [6, с 84]. З огляду на об'єкт нашого дослідження воно нібито й справедливе, тимчасом у широкому сенсі потребує певних уточнень. По-перше, не кожна девіантна поведінка (скажімо, непротиправ-на грубість, лінощі, нечесність) «заслуговує карного покарання». По-друге, наведене визначення, з нашого погляду, не враховує латентного (прихованого) характеру процесів формування особистості. Ці процеси, їх часова тривалість, іноді ставлять як педагога, так і самого вихованця перед фактом явної невідповідності особи загальноприйнятим нормам, нерозвиненості деяких я костей, що їх потребує сучасне життя. У цьому випадку маємо справу з потребою перевиховання. До нього звертаються, коли йдеться про вияви девіантної поведінки, про якості особистості, що суперечать людському співжиттю, у тому числі, -про протиправні діяння. Йдеться про корекційно-педагогічну роботу – систему спеціальних педагогічних заходів, спрямованих на подолання чи ослаблення недоліків розвитку, властивих аномальним дітям. Важливо наголосити, що ця робота мусить сприяти не лише виправленню окремих порушень, а й формуванню особистості загалом.

Дітей і підлітків із девіантною поведінкою слід розглядати у силовому полі дефініції «спрямування розвитку особистості». Для здійснення корекційної діяльності вчителеві слід оволодіти навичками діагностування спрямованості розвитку особистості школяра (правильний розвиток; розвиток особистості по спадній лінії; випрямлення особистості). Відтак корекційна діяльність педагога включає два основні види дії – аналізуючу і коригуючу. У практичній роботі ці види повсякчас переплітаються; аналіз взаємовідношень дитини з довкіллям доповнюється аналізом її вчинків.

Назвемо коригуючі прийоми педагогічного впливу, сформовані Е. Натанзоном [7; 8]:

• оптимізм; 
• повага до вихованця; 
• розуміння душевного стану дитини; 
• розкриття мотивів і зовнішніх обставин учиненого нею; 
• зацікавленість долею вихованця

• такі, що сприяють покращенню взаємовідносин учителя й учня: прохання; заохочення; довіра; вияви позитивного ставлення, доброти, уваги, турботи; прощення; вираження прикрості; авансування особистості; обхідний рух (захист дитини на противагу оточуючим)  (два останні терміни введені А. Мака-ренком) ;
• які сприяють підвищенню успішності: організація успіху в навчанні; очікування кращих результатів;
• ті, що залучають вихованця до морально цінних вчинків: моральна підтримка; довіра; переконання; моральне вправляння; пробудження моральних почуттів;
• прийоми, які ґрунтуються на розумінні динаміки почуттів та інтересів вихованця: активізація найпотаємніших почуттів дитини; опосередкування (підказка в поведінці через