Мова як суспільне явище

д) неоднаковою активністю в літературному мовленні жителів різних регіонів, порівняйте на Наддніпрянщині й у Галичині: галстук – краватка, чемодан – валіза, спасибі – дякую, будь ласка – прошу, вибачте (пробачте) – перепрошую. Така диференціація може зумовлюватися наявністю саме того, а не іншого з членів ряду в іншій мові, з якою певний регіон тісніше контактує (для української мови – російська й польська). Цей чинник може стимулювати як розширення, так і звуження вживання слова (як нібито менш властивого даній мові).

Неповні синоніми поділяють на семантичні (ідеографічні), стилістичні та семантико-стилістичні.

Семантичні відрізняються відтінками значень: говорити, виступати, промовляти, проголошувати; хата, дім, будинок, житло, квартира; бути (‘мати місце в дійсності’) та існувати (із підкресленням ознаки процесуальності, переважно щодо абстрактних понять); бити, ударяти (про окремі удари); признатися, зізнатися (щиро, переважно про щось інтимне, таємне або варте осуду і т. ін.); особливо часто такі слова відрізняються інтенсивністю вияву ознаки, дії: білий, білосніжний; хотіти, жадати.

Стилістичні синоніми мають різні сфери використання та експресивно-емоційне забарвлення: їсти, глитати, жерти; батьки, батько-мати (розм.), отець-ненька (фолькл.); говорити, ректи, верзти, патякати, мовити; батьківщина, вітчизна (в урочистій або поетичній мові); бажано, хотілося б (більш ввічливо).

Семантико-стилістичні синоніми, з яких переважно складаються широкі синонімічні ряди, мають відмінності в семантиці та використанні: бути (‘бути в наявності у когось або десь’ – у нього є гроші), водитися (‘бути постійно в наявності – про певну кількість’); бити, ударяти та розмовні гатити, гамселити, садити тощо у значенні ‘сильно бити’; майбутній, наступний, грядущий тощо.

Семантичні синоніми дають можливість вибрати найточніше слово з синонімічного ряду, щоб якомога краще передати ту чи іншу думку. Особливо важлива така риса в діловому, науковому й публіцистичному стилях. Стилістичні синоніми сприяють відтворенню найтонших емоційно-експресивно-оцінних відтінків висловлювання. 

 

Особливості перекладу синонімів

 

Синоніми, як ми вже з’ясували, можуть відрізнятися семантичними відтінками, стилістичним забарвленням, закріпленістю за певним стилем мовлення, сполучуваністю тощо. Усі ці чинники треба враховувати, добираючи при перекладі слова з синонімічного ряду. Наприклад, для перекладу російського слова выражение (‘фраза, мовний зворот’) в українській мові доречно було б уживати слово вислів, а не вживане всюди вираз, основним значенням якого є ‘вияв настрою, почуттів на обличчі’: “Сильне, з грубуватими рисами Храпчукове обличчя сьогодні мало вираз невластивої йому розгубленості” (С. Журахович); “Від таких висловів, як “оклик дум”, “сонний шум” і т. ін. просто в голові паморочиться” (М. Коцюбинський).

Сплутування синонімів маємо й у таких реченнях: “Мій син на таке не здібний” та “Молоді виявилися здатними учнями своїх батьків та дідів”. Здібний і здатний у наведених прикладах слід поміняти місцями, перше слово означає ‘талановитий’, а друге – ‘спроможний на щось’, наприклад: “Мартович був надзвичайно здібний і дома ніколи не вчився” (В. Стефаник); “Перед чужими тільки й чуєш про Василя, який він розумний та до всього здатний” (Панас Мирний). Сплутування зумовлене тим, що в російській мові обидва значення передаються одним словом – способный. 

Отже, добираючи слово до перекладу, слід ураховувати особливості його значення та функціонування.

 

Стилістичне використання синонімів

 

“Багатство синонімів, – відзначає М. Рильський, – одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці – невід’ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра”.

Отже, синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Важливою є не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті. В українській мові, наприклад, можна побудувати два тексти з однаковим змістом, де не повторюватиметься жодна з повнозначних частин мови: 

“Ішов мисливець лісом. Побачив на гілці білку. Скинув з плеча рушницю й націлився увись. Білка – скік! та й визирає здаля з віття. Він мерщій услід – звірятко ще далі. Мисливець поспішив навпростець через кущі, та тільки й бачив пустунку. Огледівся – навколо хаща. Раптом – ґвалт! – угруз у яму. А білка згори: ках-ках”;

“Простував ловець гаєм. Уздрів на галузці вивірку. Зняв з рамена гвинтівку й направив догори. Вивірка – плиг! і виглядає оддалік із гілля. Той хутчій слідом – тваринка знову в далеч. Ловець поквапився прямцем крізь чагарі, а її, капосниці, й слід пропав. .Подавився – кругом гущавина. Зненацька – ой леле! – застряв у вибоїні. А вивірка зверху: ха-ха” (А. Матвієнко). 

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних широкий простір для синоніміки, в інших набагато вужчий. Офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже