Мова як суспільне явище

7.Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: Навч. пос. – К.: Либідь, 1999. – С. 26-32.

8.Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. – К.: Вища шк., 2000. – С. 63-69, 75-79.

 

 

Милозвучність мовлення

 

Для української мови, як і всякої іншої, характерна евфонічність, або милозвучність. Видатний учений І. Срезнєвський у позаминулому столітті відзначав, що українська мова – “це мова поетична, музикальна, живописна”. Мелодійністю української мови захоплювалися Л. Толстой, А. Чехов, В. Cамійленко, А. Метлинський та інші. Нині мелодійне українське слово чарує всіх, хто слухає або читає його. Досягається це насамперед милозвучністю української мови. 

Евфонія – галузь фоностилістики. Вона вивчає здатність фонетичної організації мови до мелодійного звучання, створення звукозображення у висловлюванні відповідно до його змісту та призначення. 

Милозвучність української мови досягається чергуванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах приголосних, рухливим інтонуванням та наголошуванням, повнозвучним, неприглушеним кінцем слова, використанням паралельних форм слів тощо.

Українська мова уникає збігу голосних звуків. Тому ми говоримо ріка й озеро (а не ріка і озеро), були в Олега (а не були у Олега). Небажаним також є важкий збіг приголосних. Тому ми говоримо використовують у промисловості (а не використовують в промисловості), запишеш усе (а не запишеш все). Дотримання правил поєднання голосних та приголосних звуків забезпечує милозвучність мовлення, як і розвинена система варіантів різноманітних мовних елементів, що чергуються: прийменників (у – в, з – зі – із, над – наді, під – піді, перед – переді), сполучників (і – й), часток (би – б, же – ж), префіксів (від- – віді-, над- – наді-, об- – обі-, під- – піді-, в- – у-), постфіксів (-ся – -сь), початкових та кінцевих звуків у словах (ужити – вжити, іти – йти, знову – знов). Уживання того чи іншого варіанта визначається його звуковим оточенням.

 

Засоби милозвучності української мови

 

Розглянемо докладніше деякі засоби милозвучності української мови.

1. Чергування у – в та і – й

Звуком [і] завжди починається речення;

звуком [у] починається речення, якщо далі йде приголосний: І враз усе стихло. У високості сухо шелеснуло. І ліс осяявся синьо... І одинока тополя хитнулася стиха (Г. Тютюнник). В одну мить розстебнувся кожух (П. Мирний); 

між приголосними вимовляються [у] та [і], що передаються на письмі буквами у та і. Наприклад: Потім у день чи два дні такі вітри подули, що дерево з коренем вирвало (В. Стефаник). Берка рип у хату! Я до його, кажу йому, що так і так, будь ласка, зарадь, зарятуй (І. Нечуй-Левицький);

між голосними вимовляються звуки [в] та [й] і на письмі передаються відповідними буквами: росла в Одесі; Василько й Оленка;

якщо між словами робиться пауза, то на стику їх вимовляються голосні [у], [і]. Наприклад: Сонце сходило і оглядало землю. 

Немає чергування при зіставленні понять. Наприклад: Дні і ночі. Батьки і діти. 

Не чергуються [у] – [в], [і] – [й] тоді, коли зміна звука викликала б зміну значення слова: вправа і управа, вклад і уклад, вступ і уступ. 

Немає чергування у власних назвах: Україна, Врубель. У поезії та розмовному мовленні допустимою є форма Вкраїна.

У переважній більшості інших випадків українці уникають немилозвучних поєднань, вимовляючи після приголосного перед голосним [і], [у], а після голосного перед приголосним [й], [в], наприклад: Ніде бідному козакові-нетязі стати й коня попасти. Таки ж недурно прозиває козацька голота оцю старшину кармазинниками! Розжилися, набралися добра в походах, загарбали всі землі... (М. Пригара). 

Незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, льв, св, тв, хв вживається у: Сидимо у вагоні. Велике значення у формуванні характеру має самовиховання. Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга. 

Порушення правил чергування спричинює нагромадження неприродних для нашої мови звукосполучень і зводить нанівець її милозвучність: З’їзд екологів проходив в Криму; Мале суденце довго плавало у океані.

2. Чергування часток би – б, же – ж

Частки, що закінчуються на голосний, уживаються після приголосних: сказав би, сказав же, він би, він же.

Частки, що складаються з приголосного звука, уживаються після голосних: сказала б, сказала ж, вона б, вона ж.

3. Чергування прийменників з – зі – із

Прийменник з може мати форми зі, із. Варіант зі вживають, коли наступне слово починається зі збігу приголосних: зі мною, зі школи. Із уживають між приголосними, коли в наступному слові наявний збіг: пив із джерела, дістав із скрині.

В інших випадках уживають прийменник з: приїхав з міста, приїхала з міста. Зрідка вживається прийменник зо: разів зо два.

4. Чергування прийменників над – наді, під – піді, перед – переді, у – уві та аналогічних префіксів

Варіанти, що містять голосний, уживаються у випадку збігу приголосних у наступному слові: наді мною, піді мною, переді мною, уві сні.

В інших випадках