Мова ЗМІ як один із виявів культурної свідомості містян (на матеріалі міської періодики)

Стаття присвячена дослідженню міського мовлення на матеріалі української, російської та англійської періодики; виявлено основні групи ненормативних лексико-фразеологічних одиниць, які є віддзеркаленням мовної та культурної свідомості містян кожної з досліджуваних націй.

Ключові слова: жаргонна лексика, жаргонні фразеологізми, іншомовні запозичення, міське мовлення, культурна свідомість.

 

У сучасному урбанізованому світі посилення уваги лінгвістів до мови засобів масової інформації кінця XX – початку XXI ст. є цілком виправданою, адже  сьогодні мас-медійні засоби займають місце мовного авторитету для значної частини соціуму в багатьох країнах. Вони не лише впливають на формування літературної мови, але й є невід’ємним елементом соціального буття сучасної людини, активним виразником міської свідомості та посередником у формуванні мовного побуту та культури міста, оскільки місто, інформація, мова і культура – “взаємозалежні поняття, безпосередньо пов’язані з проблемою існування та розвитку сучасного суспільства, проблемою духовної та соціальної екології” [2, с. 103].

Незважаючи на достатню кількість праць вітчизняних та зарубіжних урбанолінгвістів, присвячених опису мовної ситуації в окремих містах (Л. Педерсон (Чикаго), В. Лабов, Дж. Фішман (Нью-Йорк), К. Хандке (Варшава), Г. Хейке, Д. Карх (Кельн), К.-П. Розенберг (Берлін), В. Колесов (Санкт-Петербург), Б. Осипов (Омск), Л. Корновенко (Черкаси), Є. Степанов (Одеса), О. Палінська, Л. Підкуймуха (Львів)), функціонуванню соціолектів у мовленнєвій структурі міста (Г. Бойер, Р. Макдевід, Т. Єрофеєва, Н. Копитіна, Т. Миколенко, С. Нередкова, І. Кудрейко), дослідженню різних видів міської комунікації (Н. Єгошина, Л. Кудрявцева, М. Навальна), практично недослідженою залишається проблема мови міської періодики у лінгвокультурологічному аспекті, що й зумовлює актуальність нашої роботи.

Мета нашого дослідження полягає у виявленні культурної свідомості містян крізь призму мови міської періодики. Поставлена мета передбачає вирішення наступних завдань: 1) визначити основні нелітературні лексико-фразеологічні одиниці міської преси та особливості їх функціонування; 2) установити причини вживання нелітературної лексики в мові періодики та її вплив на формування культурної свідомості містян; 3) порівняти міське мовлення преси різних країн та встановити основні тенденції його розвитку.

Сьогодні надзвичайно актуальним є дослідження некодифікованих субстандартних і ненормативних лексико-фразеологічних одиниць. Адже мовний процес кінця XX – початку XXI ст., який Т. Миколенко називає “жаргонним вибухом” [4], характеризується посиленням ролі неформальних, нелітературних елементів у мовленні, що викликано соціальним переустроєм, зміною мовних орієнтирів та цінностей суспільства. Як зазначає О. Семенюк, зміна умов соціального життя, трансформація суспільних цінностей у бік “матеріального життя”, вихід на арену кримінального капіталу та кримінальних угрупувань, набуття ними псевдопрестижного соціального статусу, чому сприяв і суспільний інтерес до цих явищ (увага ЗМІ, розробка кримінальної теми в кіно й масовій літературі та ін.), – все це створило умови, у яких розповсюдження елементів жаргону значно активізувалося [5, с. 121]. Така активізація виявляється не лише в нестандартизації розмовної мови, а й у проникненні жаргону до інших стилістичних рівнів – мовлення засобів масової інформації та художньої літератури, що пов’язано з орієнтацією цих сфер на “масового читача” та видавничий успіх, а також послабленням цензури.

Однак полеміка, що точиться навколо понять та дефініцій, ролі маргінальних елементів у ЗМІ, їх зв’язку з літературною мовою, практично не враховує можливості їх упливу на культурну свідомість соціуму, що має вагоме значення в умовах сучасних мовних ситуацій у місті, для яких характерне постійне контактування різних соціальних та національних груп, культур, релігійних конфесій тощо. На важливості дослідження “мови міста” у лінгвокультурологічному аспекті наголошують такі мовознавці, як Т. Миколенко, М. Китайгородська, С. Мартос, С. Денисова, В. Ужченко, адже “мова є невідємним компонентом культури; зіставлення мови й культури взагалі та конкретної національної культури й конкретної мови виявляє певний ізоморфізм їхніх структур у функціональному й внутрішньоієрархічному плані” [3, 13]. Тому нагальним, на наш погляд, є дослідження міського мовлення різних країн, зокрема крізь призму міської періодики, що дозволить виявити спільні та відмінні риси у формуванні культурної свідомості різних націй. 

Так, для порівняння ми обрали міську пресу України (газети “Україна молода”, “Львівська газета”, “День”), Росії (“Комсомольская правда”, “Аргументы и факты”) та Англії (“The Times”, “Evening Standard”) і виявили ряд тотожних особливостей. Однією з типових та найпоширеніших рис, яку фахівці вважають одним із найдискусійніших явищ мовленнєвої культури, є жаргонізація мови міської преси, що є свідомою настановою редакторів та журналістів на гру зі словом, на приваблення читацької аудиторії. Незважаючи на негативне ставлення частини мовознавців до жаргонних елементів як “мови безкультур’я”, їх поширення в мові ЗМІ засвідчує, що вони виходять за межі свого традиційного усно-розмовного вживання в соціальних діалектах і слугують засобом експресивізації газетних текстів, виконують оцінну функцію, створюють стилістичний контраст між жаргонними та літературними компонентами, сприяють реалізації принципу діалогічного мовлення, тобто контактовстановлення з читачем, оскільки вживання цих слів є засобом стилізації неофіційного, невимушеного спілкування. Ми підтримуємо думку Л. Ставицької, що “жаргонний лексикон в усьому своєму соціосемантичному розмаїтті – це не просто «холодини» словникових значень, а своєрідна картина світу, потужна семіосфера певного часового зрізу культури, що відкриває у слові смислову перспективу як концентрат соціокультурного, духовного, психологічного клімату епохи” [6, с. 9]. 

Деякі лінгвісти (Л. Ставицька, Н. Третяк, Н. Трач) наголошують на функціонально-стилістичному потенціалі жаргонної лексики, який пов'язаний “з потужною сміховою першоосновою, що є складником культури” [6]. І, дійсно, використання жаргонних елементів у мові