Мова ЗМІ як один із виявів культурної свідомості містян (на матеріалі міської періодики)

Оскільки сучасні ЗМІ дотримуються тенденції лібералізації мови, унаслідок чого вони перестали бути зразком красивого, грамотного, літературного мовлення, на шпальтах українських та російських газетних видань поряд із жаргоном знаходимо достатню кількість просторічних слів та виразів, які дуже часто важко відрізнити від сленгових, однак вони мають більш фамільярне забарвлення і частіше використовуються в усному мовленні. Наприклад: Такі пляшечки фігурові поставили – «Кока-кола»! Всі пють – балдіють. Я ковтнув – така гидота, хлопці, капєц! (ЛГ, 8.02.2016); На Львівщині дали догану вчительці, яка на уроці відгамселила учня (ЛГ, 4.12.2015); Він – самоук, який чимало взяв насамперед від своєї бабусі, яка творила вишивки «з голови» (ЛГ, 19.02.2016); Эта саратовская «трёшка» на сайте объявлений появилась 8 февраля (КП, 1.03.16); Представьте, как ахнут ваши друзья, как только зайдут сюда (КП, 1.03.2016); Бен Ладен боялся, что в портфель встроили «жучки» (АиФ, 1.03.2016). Таке “панібратське” мовлення свідчить про простоту, невимушеність, певну безцеремонність та відкритість українців та росіян, на відміну від англійців. 

Важливим виразником культурної свідомості українців та росіян є також політичний жаргон та просторіччя, однак у сучасній конфліктній ситуації, що склалася між Україною та Росією, по-різному виражається менталітет цих двох націй. Так, український народ віддавна славиться добрим почуттям гумору, тому основною функцією політичного жаргону є висміювання, іронія та вираження негативного ставлення до описуваних подій: Щоб не було фальшувань та «накручування голосів», у міській раді придумали зрозумілу ідентифікацію ініціатора чи підписника петицій (ЛГ, 22.02.2016); Загалом закон №3700 ставили на голосування 18 (!) разів, а в день, коли його змогли нарешті «проштовхати» крізь Раду, позитивному голосуванню передували п’ять безрезультатних спроб (УМ, 26.02.2016); …на наше переконання, існують простіші та дієвіші методи, які дозволяють «прив’язати» депутата до його партії (УМ, 26.02.2016);  Інформація щодо Луценка скоріше за все є «качкою», запущеною для того, аби виміряти градус настрою у суспільстві (УМ, 24.02.2016). Як свідчать приклади, негатив українців спрямований переважно на українських політиків, негативні настрої у бік Росії українці спрямовують лише на Путіна чи Москву, яка є його уособленням, а відсутність лайливих слів зайвий раз доводить стриманість та миролюбність українського народу: На думку міністра, все це Москва робить для того, щоб «політично дестабілізувати Україну»…, а також для того, щоб мати можливість постійно розкручувати за його допомогою проблеми для України» (УМ, 24.02.2016); Україна відмовляється виконувати московські «хотєлки», не прописані в Мінських домовленостях (УМ, 24.02.2016); «Попєрєднікі» Путіна [заголовок] (День, 28.01.2016). Натомість у російських газетах абсолютно відсутня політична лексика із негативною конотацією, коли йдеться про російських політичних діячів, що пояснюється страхом росіян перед владними структурами та жорсткою цензурою періодики. Однак таку стриману позицію російські журналісти компенсують уживанням лайливих та образливих лексем не лише стосовно українських політиків, але й всього українського народу та США, що підтверджує ворожість росіян до інших народів та бажання постійно доводити власну зверхність і могутність. Наприклад: Неугомонный Киев, оглядываясь, где бы и у кого еще можно отжать деньжат в свой дырявый карман, на полном серьезе решил срубить гривен с монголов (КП, 1.03.2016); Однако активной свидомой общественности пора понять, что Петр Алексеевич плоть от плоти майданутых и майдана (КП, 1.03.2016); После «дела Бута» и других случаев захвата российских граждан по всему миру Россия вряд ли снимет неприкосновенность со своего дипломата, даже если он публично отвесит пендель кому-нибудь из американских сенаторов (АиФ, 6.12.2013).

Ще однією тотожною рисою міської періодики трьох досліджуваних країн є наявність у ній достатньої кількості жаргонних фразеологізмів, найбільша кількість яких трапляється в українських газетах, причиною чого, за словами Л. Ставицької, є те, що пострадянський час злегалізував «заборонений плід» жаргону, і це свято вербальної свободи вповні виявилося у словесній творчості журналістів, у якій жаргонізми були залучені в систему естетичного словоперетворення (велика кількість метфор, порівнянь, інших образних структур); тут вкотре дала