Михайло Грушевський як особистість і науковець: особливості рецепції у наукових колах Одеси наприкінці XIX - першої половини XX століття

У статті проаналізовано проблему сприйняття представниками наукових кіл Одеси особистості та інтелектуальної діяльності М. Грушевського. Представлено ступінь опрацювання теми в історіографії та зроблено спробу характеристики теоретичного підґрунтя методологічної моделі історичної рецепції. Доведено, що на оцінки постаті науковця його реципієнтами значною мірою впливали їх морально-психологічні риси характеру та події суспільно-політичних процесів на теренах України першої половини ХХ ст.

Ключові слова: Михайло Грушевський, особистість, науковець, Одеса, колеги, рецепції.

 

Нам не дано предугадать, Как слово наше отзовётся, – И нам сочувствие даётся, Как нам даётся благодать...

Ф. І. Тютчев [46]

Особистість та інтелектуальна діяльність М. Грушевського формувалися і розвивалися в певних координатах простору і часу, а їх системний аналіз та всебічне сприйняття неможливе без дослідження рецепцій з боку його колег.

У різні історичні епохи зі зміною умов існування по-різному розкриваються природа і можливості людини, світосприйняття, соціальні взаємодії, ментальність, пізнавальні пріоритети, індивідуальні якості, тенденції в розвитку культури, фахова діяльність тощо. Взагалі йдеться про певний культурний фонд людини: ідеї, уявлення, віру, цінності, стереотипи, символи, міфи, різні за формами і форматами комунікативні елементи в інтелектуальному просторі за часів її життя. У цьому контексті постає гострий інтерес до визначення рецепцій особистості та основних напрямів інтелектуальної діяльності М. Грушевського в сучасній українській історіографії персоналістичного підходу – вивчення біографій визначних представників вітчизняної історичної науки доби національно-культурного відродження другої половини ХІХ – першої третини ХХ століття, в якому він посідає провідне місце.

Наявність такого явища як рецепції особистості та інтелектуальної діяльності М. Грушевського на науковій ниві XX – початку ХХІ ст. відома не тільки науковцям, а й широкому загалу. Абсолютно природнє в даному випадку поширення зацікавленням рецепцій відносно цієї постаті в сучасній свідомості суспільства на тлі чергової хвилі національно-культурного відродження українського народу у складних соціально-політичних умовах початку ХХІ ст.

На сьогодні світова історіографія має колосальний пласт наукової літератури, в якій через призму різних поглядів дана оцінка особистості та інтелектуального життя М. Грушевського. Це при тому, що в радянській Україні, на відміну від української діаспори, впродовж майже півстоліття (друга половина 1930-х – перша половина 1980-х рр.) всі питання, що стосувалися будь-яких аспектів його діяльності, з ідеологічних міркувань замовчувалися, викривлялися або фальсифікувалися. Починаючи з часів перебудовчих процесів постать М. Грушевського опинилася в епіцентрі історіографічних розвідок, що сприяло появі масиву нових наукових праць. У цілому весь корпус історіографії щодо окресленої теми за різними ознаками (хронологією, географією, проблематикою тощо) відповідно до запропонованої одеською дослідницею Т. Поповою проблемно-дисциплінарної структури історичних досліджень [36], [37], можна поділити на декілька умовних складових. Так, за хронологією виділяємо чотири періоди: 1) «імперський» (до 1920 р.) [19], [23]; 2) «ранньорадянський» (1920-ті – перша половина 1930-х рр.) [3], [4], [50], [68]; 3) «пізньорадянський/діаспорний» (друга половина 1930-х рр. – перша половина 1980-х рр.) [1], [5], [8], [13], [16], [31], [34]; 4) «самостійницький» (друга половина 1980-х рр. – початок ХХІ ст.) [6], [7], [10], [11], [12], [14], [15], [26], [29], [33], [35], [41], [42], [44], [52], [64], [66], [67], [69]. За географією проживання авторів наукових розвідок щодо рецепцій постаті М. Грушевського весь комплекс історіографії можна поділити на українську, російську, польську, американську, канадську тощо. За проблематикою історіографію грушевськознавства умовно можна поділити на п’ять блоків. Перший блок – це праці, присвячені безпосередньо біографії М. Грушевського [8], [15], [16], [64], [66] та ін. До другого блоку відносимо наукові розвідки, в яких розглядався аспект громадсько-політичної діяльності історика [1], [11], [33], [34], [35] та ін. За третім блоком закріплюємо студії, що висвітлюють його роль в інституціональному становленні та розвитку української національної науки [14], [44], [52], [67] та ін. Четвертий блок склали праці, в яких персона М. Грушев- ського розглядалася в певному контексті наукової діяльності: історії [65]; історіографії [3], [5], [9], [10], [29], [31], [41], [54], [69]; історіософії [13], [41], [42]; археографії [7]; методології [13], [53]; літератури [6] тощо. До п’ятого блоку увійшли дослідження, що безпосередньо вивчають історію грушевськознавства [12] та ін. За жанровим принципом весь корпус історіографії грушевськіани – це монографії, дисертаційні дослідження, статті в наукових збірках і словниково-енциклопедичних виданнях, матеріали конференцій, газетна періодика тощо.

Отже, історіографія з окресленої проблематики склала новий дослідницький ландшафт у

світовій історичній науці – грушевськознавство. Сформована наукова спільнота грушевськознав- ців сьогодні представлена фахівцями в різних галузях самостійних розділів соціогуманітарис- тики з різних країн світу. За дисциплінарним принципом грушевськознавче товариство включає істориків, літературознавців, філософів, культурологів, соціологів тощо.

Незважаючи на інтенсивний розвиток грушевськознавства за останню чверть століття, йому властива значна розпорошеність його представників не тільки на міждержавному і дисциплінарному рівнях, але і в межах національно-регіональних дослідницьких просторів. Цей історіографічний процес має непросту конфігурацію розвитку, значний просторовий діапазон дослідницьких «центрів» (Дрогобич, Київ, Львів, Нью-Йорк, Торонто тощо), свій ритм руху тощо.

На когнітивному рівні інституціоналізація грушевськознавства знайшла на сьогоднішній день достатньо виразні контури: складено об’єктно-предметну галузь досліджень, визначено широке проблемно-дослідницьке поле, сформовано джерельну базу, намічено дисциплінарні й міждисциплінарні підходи до аналізу особистості та інтелектуальної діяльності М. Грушевського, запропоновано перші концептуальні побудови досліджень, але поряд з цим існує й комплекс проблем. До деяких із вищезгаданих