Михайло Грушевський як особистість і науковець: особливості рецепції у наукових колах Одеси наприкінці XIX - першої половини XX століття

Ще одним прихильником радянської тенденції в історичній науці став одеський історик, історіограф – Микола Лазарович Рубінштейн (1897-1963) [22], також один з аспірантів М. Слабченка, який 1931 р. на тлі реорганізації (читай репресій) більшовицькою владою українських науково-дослідних установ переїхав на постійне мешкання до Москви. 1940 р. видав монографію «Русская историография», в якій представив систематичний, зв’язаний єдиною

думкою огляд процесу становлення та розвитку радянської історичної науки з позицій марксистсько-ленінської теорії. У підручнику «История СССР», виданого другим виданням 1948 р. [45], вже будучи авторитетним радянським історіографом, він характеризував історичну схему М. Грушевського як «буржуазно-націоналістичну» ідею. Ясна річ, що серед наведених оцінок не всі положення можна зарахувати до наукових, більша їх частина була забарвлена оцінками політичної діяльності М. Грушевського, або як слушно наголошує Я. Дашкевич, що насправді боротьба з його історичною школою та його учнями у період 1940-х – 1950-х рр. була спрямована проти справжньої об’єктивної історії України, української національної ідеї, а позиція, з якої здійснювалася ця критика, нічого спільного не мала з марксизмом, боротьба була нерівною, ініційованою зверху апаратом ЦК ВКП (б).

Таким чином, використання архівних документів, опублікованих матеріалів, публікацій у періодичних виданнях дало можливість реконструювати історичні рецепції особистості та інтелектуальної діяльності М. Грушевського у наукових колах Одеси наприкінці ХІХ – першої половини ХХ ст. Дослідження одеських реципієнтів стосувалися його історіософських поглядів і взаємин із колегами; характеристики методологічних особливостей творчості та індивідуального стилю; місця історика в історіографічному процесі; роль науковця в інституалізації вітчизняної історичної науки; впливу спадщини українського класика на наступні покоління істориків. Рецепції представників академічного середовища Одеси зазначеного періоду переконливо розкривають своєрідність його особистості та інтелектуальної діяльності, їх ставлення домінливої сучасності, яка впливала на історичну рецепцію соціокультурного світу М. Грушевського. Сприйняття одеськими колегами постаті провідника української історичної науки демонстрували якості їх загальної культури і сприяли трансформації естетичної свідомості нового покоління істориків комуністичного простору. Основними форматами репрезентації історичних рецепцій були рецензії, листування, доповіді, замітки на шпальтах газет тощо. За великим рахунком серед усіх одеських вчених-істориків, які наважилася або спромоглися на історичну рецепцію відносно концепції М. Грушевського щодо цілісності історичного процесу Київської Русі та України, тільки двоє (В. Герасименко, М. Слабченко) підтримали її. Решта під впливом спочатку імперської (І. Линниченко, П. Біціллі), а згодом радянської ідеології (С. Ковбасюк, М. Рубінштейн), критично ставились до цієї ідеї.

Поступово в Україні склалася сприятлива для розуміння наукової спадщини М. Грушевського інтелектуальна атмосфера разом із формуванням національної свідомості. Історико-науковий контекст, в якому формувався інтелектуальний світогляд М. Грушевського, а згодом із забуття були повернуті та реінтерпретовані його тексти, пов’язаний із національно-культурним рухом українського народу. Ця концепція залишається стійкою традицією, своєрідною парадигмою, яку характеризує й історична рецепція історіософії М. Грушевського відтоді, коли його наукові тексти знову почали вивчати, коментувати, інтерпретувати. Поява нових студій, які поповнять історіографію грушевськознавства, уможливлять нові версії історичної рецепції особистості та інтелектуальної діяльності М. Грушевського в контексті розвитку світової історичної науки.  

 

Джерела та література

1. Андрусяк Н. Михайло Грушевський як історик, 4. Бицилли П. М. Проблема русско-украинских
2. народник і державник // Записки НТШ. – Т. 194. – отношений в свете истории. – Прага: Единство, Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1978. – Т. 197. – 1930. – 38 с.
3. С. 7-2°. 5. Будурович Б. Михайло Грушевський в оцінці за-
4. Архів УСБУ в Одеській області, ф. П, спр. 21703- хідноєвропейської і американської історіографії //п, т. 2. – Дело по обвинению Курганского И. Т., Визвольний шлях. -. Лшдощ 1967. – № 2. – С. 171-181.
5. Выхристюка Т. В., Лужанского А. К., Грищенко Л. Г., 6. Бурлака Г. Літературна творчість Михайла Гру-
6. Арсения К. Ф., Ралева Н. Д. – Арк. 138-139. шевського // Дивослово. – 2009. – № 1. – С. 48-54.
7. Багалій Д. Академік М. Грушевський і його 7. Бутич І. Михайло Грушевський – археограф //
8. місце в українській історіографії // Червоний шлях. – Михайло Грушевський: Збірник наукових праць і 1927. -№ 1. – С. 160-217. матеріалів Міжнародної ювілейної конференції, присвяченої 125-й річниці від дня народження Михайла Грушевського. – Львів: «НТШ», 1994. -С. 50-58.
9. Винар Л. Життя і наукова діяльність Михайла Грушевського//Український історик. – 1966. – № 1-2. – С. 15-31.
10. Винар Л. Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866-1934). У 50-ліття смерті. – [Мюнхен]: Сучасність, 1985. – С. 33-52.
11. Винар Л. Михайло Грушевський і державницький напрям української історіографії // Винар Л. Михайло Грушевський: історик і будівничий нації. – Нью-Йорк; К. ; Торонто, 1995. – С. 83-98.
12. Винар Л. Михайло Грушевський історик і будівничий нації. – Нью-Йорк; К. ; Торонто, 1995. – 302 с.
13. Винар Л. Грушевськознавство: Ґенеза й історичний розвиток. Серія: Грушевськіяна, том 5. – К., 1998. – 216 с.
14. Витанович І. Уваги до методології й історіософії Михайла Грушевського // Український історик. – Нью-Йорк, 1966. – № 1-2. – С. 32-51.
15. Дашкевич Я. Михайло Грушевський – організатор української національної науки // Михайло Гру- шевський: Збірник наукових праць і матеріалів Міжнародної ювілейної конференції, присвяченої 125-й річниці від дня народження Михайла Грушев- ського. – Львів: НТШ, 1994. – С. 93-102.
16. Дашкевич Я. Михайло Грушевський як особа і особистість. Передмова // Листи Михайла Грушевського до Кирила Студинського (1894-1932 рр.).