Микола Гоголь: духовний герць України з Росією

З особливою любов’ю були оспівані письменником Великі Сорочинці, Диканька, Миргород, Василівка-Яновщина... Згадуючи про них, ми мимоволі звертаємося до творчості М. В. Гоголя.

Полтавське село Великі Сорочинці подарувало світові великого Гоголя. У скромному будиночку місцевого лікаря Д. П. Трохимовського народився і провів перші тижні свого життя майбутній письменник.

1929 року тут було відкрито літературно-меморіальний музей. Під час Великої Вітчизняної війни, відступаючи під натиском Червоної Армії, фашистські нелюди пограбували та знищили цю святиню. Після війни на тому ж місці було споруджено новий будинок музею, у створенні експозиції якого взяли участь кращі музеї, бібліотеки, інститути країни.

Народився Микола Васильович Гоголь 1 квітня (20 березня за старим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.

Великі Сорочинці оспівані їх знаменитим уродженцем у «Сорочинському ярмарку». І понині земляки Гоголя щорічно наприкінці серпня влаштовують мальовничий, небувалий за розмахом Сорочинський ярмарок, що приваблює тисячі відвідувачів. У розпалі торгів тут з’являються Солопій Черевик та Хівря, Параска і Грицько, чорт та рудий Панько і, звичайно ж, сам Микола Васильович, і довго триває ця театралізована вистава, і линуть звуки музики, і не змовкають голоси.

... У небагатий маєток батька – село Василівку-Яновщину (нині Гоголеве), де минуло дитинство майбутнього письменника, привезли маленького Миколу з Великих Сорочинців через кілька тижнів після народження. Потім він приїздив сюди на канікули, відвідував рідні місця, коли був уже визначним письменником. З Василівкою пов’язані перші світосприймання Гоголя, – тут він вперше почув казки, перекази, чудові українські пісні, усе те, що хвилювало і назавжди припало йому до серця.

Тут, у Василівці, ріс, набирався перших вражень великий письменник. Може, береги тихої Говтви, навколишні поля досі пам’ятають молодого, замріяного Гоголя. Тут поховано його батьків...

У колі сім’ї, де батько і мати М. В. Гоголя виховували дітей у дусі любові до Батьківщини, народу, навчали шанувати набутки вітчизняної культури, розвивався письменник.

У рідному селі він спілкувався з своїми майбутніми героями, і в цьому спілкуванні, у єднанні з природою, у читанні книжок формувалися основи його світогляду. Звідси, з Василівки, батьки возили його до своїх родичів і друзів, де він дивився постановки батькових п’єс і потім довго переживав чарівність цих спектаклів.

Час не зберіг ані будинку Гоголів, ані флігеля, в якому працював Микола Васильович, ані тих інших будівель садиби. Не залишилось і селянських хат, що стояли неподалік, але чисельні малюнки та фотографії будинків того часу допомогли повністю відновити садибу, і тепер у селі Гоголевому відкрито заповідник-музей М. В. Гоголя, який відвідують численні шанувальники великого письменника.

З життям та творчістю М. В. Гоголя тісно пов’язане село Диканька.

Це їхню тонку, образну, іскрометну народну мову він підслухав і вклав у вуста своїх героїв. Не випадково свою першу книгу видатний письменник назвав «Вечори на хуторі біля Диканьки». Римські друзі називали його, «синьйор Нікколо», а для людськості він просто – Гоголь, великий чародій слова, прозорливець з даром проникати в найпотаємніші глибини людської душі.

Земля України, це вона вигодувала, викохала Гоголя, і то не лише фізично, а – духовно, з дитинства наділивши його красою своєї поезії, буянням пісенної творчості, епічною величавістю дум, фантастичністю казок, переказами й легендами, дивовижно щедрою барвистою образністю – всіма багатющими плодами народного духу.

Гоголь у найплідніше свої творчі роки зберігав духовний контакт з тим життєвим середовищем, яке оточувало його в дитинстві й ранньому юнацтві. Багато про що наприклад, говорять нам гоголівські зошити українських пісень, вони засвідчують, зокрема, те, що письменник прекрасно знав живу мову народу, не раз він власною рукою переписував десятки народних пісень.

«Коли я робив доповідь про Гоголя на міжнародному симпозіумі у Венеції, – згадував Олесь Гончар, – там європейські вчені казали, що Гоголь – геній у чистому, ідеальному вигляді. Вони його ставлять вище за Пушкіна, вище за всіх європейців, – ось такий алмаз генія».

Т. Шевченко був палким шанувальником «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки». Саме він відзначав, що фантастичні, майже казкові повісті розкривають глибокий, самобутній розум автора і його ніжну любов до людей. Шевченко, глибоко вивчивши і проаналізувавши творчість Гоголя, його силу побачив у сатирі.

Серед гоголівських місць на Полтавщині – село Кибинці, що належало Д. П. Трощанському.

У його будинку серед гостей бували Капніст і Муравйови-Апостоли, місцеві поміщики і прості козаки. Частим і бажаним гостем у домі Трощанського був і його далекий родич Василь Опанасович Гоголь-Яновський, який ставив для гостей і господарів комедії, написані ним самим, він же