Предмет:
Тип роботи:
Контрольна робота
К-сть сторінок:
17
Мова:
Українська
Вільям Блейк, частково Джон Констебл).
Романтизм в архітектурі
В архітектурі романтизм відбився в значній зацікавленості готикою. Показовою стали кампанія реставрації готичних споруд Віолле-ле-Дюком, перебудова в готичній стилістиці колишніх барокових соборів (ре-готизація). В добі романтизму корениться і стиль неоготики, що охопив декілька європейських країн і США, докотившись до початку XX століття, коли в Європі вже пройшла зміна декількох історичних стилів.
Вестмінстерський палац у Лондоні – найвідоміша в світі споруда в неоготичному стилі
В архітектурі романтизм не виробив єдиного стилю. Йдеться швидше про сукупність «романтичних» стилів, притаманних добі. В Британії це насамперед неоготика, на континенті – «романтичний історизм», неогрек, неоренесанс та неовізантійський стиль. Певною мірою усі ці стилі всередині XIX сторіччя були переосмислені у дусі академізму, внаслідок чого перехід від романтизму до академізму відбувався менш конфліктно, аніж у живописі та літературі.
Розвиток за країнами
У Франції найкращі досягнення зроблені в живописі та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі – Фредеріка Шопена (1810-1849).
Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живописі, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особистості наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнаванністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія – не в дійсності» – проголосив Тік у «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що життя особи може минути, а вона так і не дочекається «полум'я майбутнього», до Тіка так не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» особи, нездатні на активні дії.
Романтизм у Російській імперії мав обмежений характер і найбільше виявив себе в живописі Ореста Кіпренського, в портретах Карла Брюллова та в літературі. Почесне і унікальне місце в літературі доби посів Михайло Лермонтов, в творах якого яскраве відтворення знайшли і богоборчі, і патріотичні, і осудливо-бунтарські позиції автора («Прощай, немытая Россия», «Люблю отчизну я, но странною любовью!», «Нет, я не Байрон, я – другой»).
Два найкращі представники романтизму в мистецтві Бельгії, яка щойно виборола державність, – Луї Галле в живописі та Шарль Де Костер в літературі. Через звертання до героїчного минулого Фландрії XVII століття обидва закликали сучасників до патріотичного служіння новоствореній країні, до пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув в дріб'язкових проблемах індивідуалізму.
Гойя. Вони йдуть вперед, не знаючи шляху, аркуш № 70, «Лихоліття війни»
Пам'ять про минуле взагалі відігравала значну роль в настановах романтизму. Відмова від стилістики класицизму вимагала створення нової стилістики. Однак її створено не було, а в живописі почав домінувати бурхливий, нестримний рух персонажів, що нагадував призабуте бароко.
Пам'ять про минуле відігравала значну роль в настановах романтизму, але й ставлення до минулого було різним. Нещодавні війни і Європі і авантюри Наполеона викликали значну хвилю негативізму і розчарування. Постулат «Минуле було величним і прекрасним» підпав під нищівну критику. «Мені соромно брати участь в суспільному житті» – казав персонаж роману Сенанкура «Оберман», і його наслідувала більшість. Саме ця більшість була так травмована небезпеками реальності, що втратила здібність жити без відчаю, образ та страху. Панівні пригнічені настрої доби і відбило мистецтво романтизму.
У ЗО-40-х рр. XIX ст. нарівні з романтизмом у мистецтві затверджується реалізм, який у середині XIX ст. стає домінуючим напрямом в європейській культурі.
Реалі́зм (від лат. realis – «суттєвий», «дійсний») – стиль і напрям у літературі та мистецтві, які ставили метою правдиве відтворення дійсності в її типових рисах. Панування реалізму слідувало за добою романтизму і передувало символізму. Термін «реалізм» вперше вжив французький літературний критик Жюль Шанфльорі в 50-х роках XIX століття для позначення мистецтва, що протистоїть романтизму і академізму.
На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.
Визначальні риси реалізму:
- раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів) ;
- правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
- принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
- характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
- конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
- вільна побудова творів;
- превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
- розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Реалізм в літературі
Маніфестом реалізму у літературі вважають передмову Оноре де Бальзака до «Людської комедії» (1830). Саме Бальзак став засновником нового напряму у французький літературі та найбільш яскравим його представником – поруч із Проспером Меріме, Стендалем (останній, правда,