Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890 – 1918 рр.)

У перших роках ХХ ст. остаточно склались і зовнішні орієнтації національних секцій СДРПА. Зокрема польська тісно співпрацювала з ППС, перебувала під впливом її ідеології, українська підтримувала інтенсивні контакти з РУП, згодом – УСДРП, єврейські соціал-демократи Галичини й Буковини були орієнтовані на Бунд. 

Особливим явищем у СДРПА була Буковинська соціал-демократична партія, котра сама складалася з п’яти національних організацій. Формально вона не була окремою секцією австрійської соціал-демократії, не мала свого представництва в загальнопартійному керівництві та на з’їздах, однак діяла як цілком автономна, єдина організація, яка проводила крайові конференції, обирала свій крайовий керівний орган, координувала роботу, здійснювала спільні політичні акції і через відсутність явної переваги якоїсь зі своїх секцій мала переважно позитивний досвід міжнаціональних взаємин.

Безумовним лідером у галицькому робітничому русі була польська соціал-демократія. Вона зайняла домінуюче становище серед міського пролетаріату, прагнула монополізувати промислове робітництво й ремісників, витісняючи українську соціал-демократію на село, а єврейській узагалі відмовляючи в праві на існування. На Буковині ситуація в соціал-демократичному русі помітно відрізнялася. Порівняно сильнішою була єврейська секція БСДП, яка підтримувала тісний зв’язок із ЄСДП, досить впливовою – румунська, котра єдина мала свого представника в австрійському рейхсраті (Г.Григоровича), однією з найактивніших – українська, завдяки енергійній діяльності її лідера О.Безпалка.

Міжнаціональні протиріччя всередині СДРПА були, по суті, конфліктом між визвольними тенденціями пригноблених народів та національним егоїзмом соціал-демократів панівних етносів. Лояльність австронімецьких соціал-демократів щодо Габсбургів, їх прагнення зберегти існуючу державність від розпаду суперечило розвиткові національно-визвольних устремлінь інших народів імперії, зростанню їх національної самосвідомості й об’єктивно сприяло відцентровим процесам у СДРПА та її фактичному розпадові вже напередодні Першої світової війни. Націоналізм соціал-демократії посилювався невирішеністю національних питань практично всіх без винятку представлених у СДРПА національностей. Соціал-демократичні партії – автономні секції СДРПА – виявилися водночас невід’ємними складовими національно-політичних таборів та іредентичних рухів своїх народів, їх лівим, радикальним крилом.

 

 

Монографії:

1.Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. – 536 с. (Рец.: Вісник Прикарпатського університету. Політологія.–2007.–Вип.2-3.–С.219-220).

2.Жерноклеєв О.С. Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії (1899–1918). – К.: Основні цінності, 2000. – 168 с. 

3.Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Лідери західноукраїнської соціал-демократії. Політичні біографії. – К.: Основні цінності, 2004. – 283 с. (особисто автору належить 50% – с.9-29, 40-50, 65-74, 97-107, 119-126, 145-158, 170-173, 195-204, 219-229, 245-252, 275, 281-282).

4.Соборність України: історія і сучасність / За ред. В.І.Кононенка, М.В.Кугутяка. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – 85 с. (особисто автору належить 15% – с.53-63).

5.Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект / Гол. ред. І.Ф.Курас, кер. авт. кол. М.І.Панчук. – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. – 356 с. (особисто автору належить 5% – с.41-55).

6.Західно-Українська Народна Республіка. 1918–1923. Історія / Кер. авт. кол. й відп. ред. О.Карпенко. – Івано-Франківськ: Сіверсія, 2001. – 628 с. (особисто автору належить 5% – с.42-61, 61-72.).

7.Прикарпаття: спадщина віків / Голов. ред. М.Кугутяк. – Львів: Манускрипт-Львів, 2006. – 568 с. (особисто автору належить 5% – с.10, 190-194, 206-213, 220-231).

Статті у наукових фахових виданнях:

8.Жерноклеєв О.С. Національна ідея “Молодої України” (1900–1903) // Галичина. – 1997. – №1. – С.29–36.

9.Жерноклеєв О.С. Національні меншини на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини (1900–1914 рр.) // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – 1999. – Вип. ІІ. – С.74–84.

10.Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Семен Вітик // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2000. – Вип. 6. – С.184–188 (особисто автору належить 50% – с.184-186).

11.Жерноклеєв О.С. Співпраця української й австрійської соціал-демократії на початку ХХ ст.: досвід історії // Політологічний вісник. – К., 2001. – №8. – С.90–96.

12.Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Семен Вітик: політична біографія // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – 2001. – Вип. IV-V. – С.44–50 (особисто автору належить 50% – с.44-46).

13.Жерноклеєв О.С. Юліан Бачинський – засновник і лідер Української соціал-демократичної партії Галичини й Буковини // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – Вип. 47. – С.40–46.

14.Жерноклеєв О.С. Зв’язки та співпраця українських соціал-демократів Галичини і Наддніпрянщини на початку ХХ століття // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2003. – Вип. 48. – С.38–41.

15.Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Володимир Старосольський: політичний портрет // Вісник Прикарпатського університету. Історія. – 2002. – Вип. VІ. – С.83–100 (особисто автору належить 50% – с.83-91).

16.Жерноклеєв О.С. Міжнародна діяльність галицько-української соціал-демократії на початку ХХ ст. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2003. – Вип. 62. – С.20–25.

17.Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Микола Ганкевич