Надзвичайні ситуації природнього характеру

в. На рівнинах виникають повені, часто помітні наноси піску і мулу. Тріщини в ґрунтах досягають ширини 10 см, а по схилах і берегах рік – понад 10 см; крім того спостерігається велика кількість тонких тріщин у ґрунтах. Скелі обвалюються; часті зсуви й осипання ґрунту. На поверхні води великі хвилі.

10. ЗАГАЛЬНІ РУЙНУВАННЯ БУДИНКІВ (знищуючий).

а. У багатьох будинках типу В ушкодження 4-го ступеня, а в окремих – 5-го ступеня. У багатьох будинках типу Б ушкодження 5-го ступеня, у більшості будинків типу А ушкодження 5-го ступеня. Небезпечні ушкодження гребель і дамб, серйозні ушкодження мостів. Легкі скривлення залізничних рейок. Розриви або скривлення підземних трубопроводів. Дорожні покриття й асфальт утворюють хвилеподібну поверхню.

б. Тріщини в ґрунтах досягають ширини декількох дециметрів, а в деяких випадках 1 м. Паралельно руслам водяних потоків з'являються широкі розриви. Спостерігається сповзання пухких порід із крутих схилів. Можливі великі зсуви на берегах рік і крутих морських узбережжях. У прибережних районах переміщаються піщані і мулисті маси. Відзначається виплескування води в каналах, озерах, ріках і т. д. Виникають нові озера.

11. КАТАСТРОФА (катастрофа).

а. Серйозні ушкодження навіть добротних будівель, мостів, гребель і залізничних колій; шосейні дороги робляться непридатним; руйнування підземних трубопроводів.

б. Значні деформації ґрунту у вигляді широких тріщин, розривів і переміщень у вертикальному і горизонтальному напрямках; численні гірські обвали. Визначення інтенсивності струсу (бальності) вимагає спеціального дослідження.

12. ЗМІНА РЕЛЬЄФУ (сильна катастрофа).

а. Сильне ушкодження або руйнування практично всіх наземних і підземних споруд.

б. Радикальні зміни земної поверхні.

КРИТЕРІЇ СЕЙСМІЧНОГО РАЙОНУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ

В ІНЖЕНЕРНИХ ЦІЛЯХ.

Сейсмічне районування – це виділення областей, районів чи окремих ділянок місцевості на поверхні Землі по степені потенціальної сейсмічної небезпеки, що здійснюється на базі комплексного аналізу геологічних та геофізичних даних.

Під сейсмонебезпечною областю (джерелом сейсмічної небезпеки) в науковому плані прийнято розуміти гірськоскладчату область чи активну платформу, в межах якої може статися землетрус.

Визначення сейсмічної небезпеки використовується для відпрацювання довгострокової політики в області землекористування і забезпечення життєдіяльності населення.

Сейсмічне районування поділяється на три види:

загальне сейсмічне районування (ЗСР) території країни;

детальне сейсмічне районування (ДСР) окремих регіонів;

сейсмічне мікрорайонування (СМР) території великих міст та площадок.

Задача загального сейсмічного районування – вивчення крупних сейсмогенеруючих структур зон, що визначають сейсмічність регіонів.

Ціль детального сейсмічного районування – вивчення сейсмогенеруючих структур, які визначають небезпеку для конкретного об’єкта (споруда, комплекс споруд, населений пункт, ділянка...).

Задача сейсмічного мікрорайонування – складається з одиниці впливу ґрунтових умов на окрему (очагову) сейсмічну дію.

Для інженерних цілей користуються картою сейсмічного районування території країни, складеної Інститутом фізики Землі НАН.

З карти сейсмічного районування території країни одержують вихідний сейсмічний бал, віднесений до «середніх» ґрунтових умов – піщано-глинистим і гравелистим породам з низьким (на глибині 6 м і більш від поверхні землі) рівнем ґрунтових вод. Стосовно цього бала визначають збільшення сейсмічної бальності ΔВ і обчислюють сейсмічну інтенсивність для даних порід Δх, порівнюваних з еталонними породами Те:

Δх = Те ± ΔВ

Сейсмічне районування, виконане для обґрунтування будівництва міст, промислових об’єктів, гідроенергетичного й інших видів будівництва, одержало назву сейсмічного мікрорайонування, яке звичайно ведеться в масштабі 1: 5000 – 1: 10000, в окремих випадках -1: 25000.

Воно ґрунтується на наступних даних:

- сейсмостатистичних – відомостях про положення осередків, розподілу епіцентрів і т. п. ;

- інструментальних сейсмічних спостережень – графіках повторюваності землетрусів, картах активності і т. д. ;

- інженерно-геологічних, які визначають склад ґрунтів, особливості їхнього залягання, положення рівня ґрунтових вод, характер розвитку фізико-геологічних явищ і залишкових деформацій ґрунтів, що виникають при сильних землетрусах;

- інструментальних – визначення збільшення сейсмічної інтенсивності.

Сейсмічне районування території України.

Спорудження великих об'єктів, руйнування яких у результаті землетрусів може привести до великих матеріальних втрат і значних людських жертв (АЕС, греблі великих водоймищ, підприємства хімічної промисловості і т. д.) вимагає всебічного врахування при їхньому будівництві сейсмічних умов, особливо в районах частих тектонічних рухів земної кори, – такі зони є на заході, південному заході і на півдні нашої країни. До них належать зони: Закарпатська, Вранча, Кримсько-Черноморська та Південно-Азовська. У сейсмічному відношенні найбільш небезпечними областями в Україні є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Республіка Крим.

Значні сейсмічні процеси мають місце на заході республіки, зокрема в Закарпатті, де неодноразово відбувалися землетруси інтенсивністю 7-8 балів. Епіцентри цих землетрусів виникали в районах Сваляви, Довгого, Тересви, Мукачево, Ужгорода. Землетрус, що відбувся 15 жовтня 1834 року (7 балів), поширився на значну територію Закарпаття (приблизно від Сваляви до Рахова). Закарпатська сейсмоактивна зона характеризується проявом землетрусів, що відбуваються у верхній частині земної кори на глибинах 6 – 12 км з інтенсивністю в епіцентрі 7 – 8 балів, що швидко затухає на близькій відстані. Шестибальні землетруси зафіксовані також у Передкарпатті (Буковина). Прикарпаття відчуває вплив від району