Надзвичайні ситуації природнього характеру

За початок повені (паводка) приймається початок різкого підйому рівня води, а за кінець – момент, коли рівень знизиться до рівня літньої межені чи передповеневого рівня.

Льодовий режим – утворення, становлення і руйнування льоду (шуга, льодостав, льодохід, затори і зажори).

Маловоддя – зниження на річках об’ємів водності в меженний період до 20% і менше від норми.

Затори і зажори льоду на ріках.

Одним з режимів річки являється – льодовий, до якого відносяться такі процеси, як утворення, становлення та руйнування льоду. Розвиток в часі та просторі льодового режиму при визначених умовах та впливу різних чинників і факторів може привести до небезпечних гідрологічних явищ, таких як зажори та затори. Зажори льоду властиві рікам, що замерзають на початку зими шляхом переміщення крайки льодоставу знизу вверх проти течії. Зажорні явища спостерігаються на басейнах таких річок як Дністер, Дунай, Прут. Заторні явища мають місце на басейнах таких річок як Дунай, Сіверський Донець, Дністер. Також ці гідрологічно-небезпечні явища можуть виникати на водосховищах країни.

Затор льоду – небезпечне гідрологічне явище, яке представляє собою скупчення льоду в руслі, що стискує живий перетин ріки і викликає підйом рівня води в місці скупчення льоду і на ділянці вище його. Затор льоду спостерігається у весняний період при розкритті ріки.

Головними ознаками затору є:

припинення руху льоду;

акумуляція льодового матеріалу на заторній ділянці;

виникнення підпору рівня води з затопленням прибережної території.

Затори характерні далеко не всім рікам. Для їхнього утворення необхідне сполучення визначених умов, а саме: швидкість течії води в періоди замерзання і розкриття ріки 0, 6 м/с і більш, участь великих мас льоду в льодоході і наявність перешкод руху льоду. Значні обсяги льоду формуються при замерзанні рік, розташованих у районах із затяжною осінню. Основною перешкодою для руху льоду звичайно є протяжні ділянки ріки із суцільним і досить міцним крижаним покривом. Такі ділянки властиві рікам, що замерзають знизу нагору, а розкриваються зверху вниз за течією (а також ріки, що мають верхню частину басейну безлісну, а нижню – залісену).

Місцями утворення скупчення льоду є ділянки рік, де кінетична енергія водяного потоку істотно зменшується. Такими місцями є: ділянки зі зміною ухилів водяної поверхні від більшого до меншого, круті повороти ріки; звуження русла ріки; ділянки з підвищеною товщиною крижаного покриву. Якщо в цьому випадку опір руху льоду велико, то потік відкладає частина крижаного матеріалу, забиваючи живий перетин.

По механізму формування розрізняють затори піднирювання і торошення.

Затори піднирювання утворяться при затягуванні крижин під край крижаного покриву і скупченні їх під льодом. Такі затори спостерігаються зазвичайно на ділянках зарегульованих рік, а також на ділянках зі значним руйнуванням крижаного покриву при швидкостях плину більш 1 м/с. Затор піднирювання утвориться в 3 етапи: перед перешкодою утвориться одношарове поле крижин; крижини піднирюють під одношарове скупчення і відкладаються на його нижній поверхні, поступово переміщаючись вниз за течією й утворюють голову затору; унаслідок збільшення гідродинамічного тиску відбувається ущільнення затору і збільшення його товщини.

Затори торошення утворюються при руйнуванні крижаного покриву в процесі переміщень і мають широке поширення на великих ріках. У результаті зіткнення відбувається заповзання одних крижин на інші, їхній стиск і торошення. Стійкість заторів торошення визначається величиною гідродинамічного навантаження з боку потоку води і фізико-механічних характеристик заторних мас. Товщина заторів залежить від швидкості і глибини потоку води, обсягу льодового матеріалу, а також коефіцієнтів внутрішнього тертя і бічного розпору битого льоду.

По місцю утворення затори можна класифікувати в такий спосіб:

руслові затори, біля крайки крижаного покриву чи в місцях, де зменшується сплавна здатність ріки;

гирлові затори, виникають на гирлових ділянках рік, що впадають у озера чи ріки, що розкриваються пізніше;

підпірні затори в зонах вклинювання підпору водоймищ руслового типу.

Використовуючи вже сталі і прийняті в літературі поняття, усякий затор можна розділити на 3 основні частини:

замок затору – покритий тріщинами крижаний покрив чи перемичка з крижаних полів, що заклинили русло;

ядро чи голова затору – крайня вниз за течією частина затору, у більшості випадків складається з ущільнених багатошарових хаотично розташованих крижин. Знаходиться в найбільше труднопрохідному перетині. Довжина головної частини затору, як правило, перевищує ширину ріки в 3-6 разів;

периферійна частина чи хвіст затору – найбільш протяжна частина затору, розташована вверх за течією від головної частини. Характеризується меншим ущільненням льоду і меншою глибиною занурення. Найчастіше являє собою зупинені крижані поля, що впритул примикають до головної частини і перекривають поверхню потоку на ділянці довжиною в кілька кілометрів.

 

 

До гідрологічно небезпечних явищ (гідродинамічна група) відносяться також селеві процеси, що викликають явище селевих (грязекам’яних) гірських потоків. Селі рухаються з великою швидкістю, легко переносять камені діаметром 2-3 м, захоплюють величезну кількість твердого матеріалу, що складає 75-80% загального об'єму потоку. Вони виникають раптово, у результаті випадання злив або при швидкому таненні снігу на