Надзвичайні ситуації природнього характеру

Переважно південна частина Тернопільської, Хмельницької, Вінницької і східної частини Одеської областей оконтурюють ізолінії інтенсивністю до 6 балів; ізолінії до 5 балів поширюються на північ до лінії Берестечко – Рівне – Переяслав-Хмельницький – Дніпропетровськ. На крайньому півдні Тернопільської, Хмельницької, Вінницької і на заході Одеської областей проходять ізолінії інтенсивністю 7 балів, при цьому землетруси мали місце тут неодноразово: 20 жовтня 1802 року, 26 листопада 1829 року, 3 січня 1838 року, 10 листопада 1940 року, значний землетрус (більш 5 балів) мав місце 30-31 травня 1990 року.

Більшість землетрусів зв'язані з тектонічними рухами в горах Вранча. Унікальна на Європейському континенті сейсмоактивна зона Вранча, розташована в області стикування Південних (Румунія) та Східних (Україна) Карпат. В її межах осередки землетрусів розташовані в консолідованій корі, а також у верхній мантії на глибинах 80 – 180 км. Найбільшу небезпеку становлять такі, що виникають на великих глибинах. Вони спричиняють струси грунтів до 8 – 9 балів в Румунії, Болгарії, Молдові. Глибока фок усність землетрусів зони Вранча обумовлює їх слабке затухання з відстанню, внаслідок чого більша частина території України знаходиться в 4 – 6 бальній області впливу цієї зони. Карпатські землетруси поширюються на значну територію площею до 2 млн кв. км.

Кримсько-Чорноморська сейсмоактивна зона огинає з півдня Кримський півострів. Вогнища сильних корових землетрусів тут виникають на глибинах 20 – 40 км та 10 – 12 км на відстані 25 – 40 км від узбережжя з інтенсивністю 8 – 9 балів.

Інтенсивна (до 5-6 балів) сейсмічна діяльність з епіцентрами в Чорному морі, в основному між Алуштою і Форосом, спостерігається в Криму (ізолінії 5-8 балів). Найбільший зареєстрований землетрус відбувся в Криму 11 листопада 1927 року інтенсивністю до 8 балів, що привело до великих руйнувань у горах.

Південно-Азовська сейсмоактивна зона виділена зовсім недавно. Так у 1987 році було зафіксовано кілька землетрусів інтенсивністю 5 – 6 балів. Крім того, за палеосейсмотектонічними та археологічними даними встановлено сліди давніх землетрусів інтенсивністю 9 балів з періодичністю 1000 років.

У платформній частині території України виділено ряд потенційних сейсмотектонічних зон з інтенсивністю 4 – 5, 5 балів. Це пов’язують, як з природними факторами так і з техногенними чинниками (підземні виробки, водосховища, підтоплення території і т. п.).

Таким чином, велика територія західної, південно-західної і південної частини України (приблизно 25%) відноситься до сейсмічно небезпечної. Ці обставини повинні враховуватися при обґрунтуванні дозволу нового будівництва, розміщення потенційно-небезпечних об’єктів.

 

 

Гідрологічне небезпечне явище – подія гідрологічного походження або наслідок гідрологічних процесів, що спричинена природними чи гідрологічними чинниками або їх сполученням, внаслідок чого можуть бути уражені люди, тварини, рослини, об’єкти економіки та довкілля. Гідрологічно-небезпечні явища поділяються на морські та прісноводні.

Морські надзвичайні ситуації:

сильне (високе) хвилювання на морі та водосховищах;

високі або низькі рівні моря;

ранній льодостав або припай;

швидке обледеніння суден.

Прісноводні надзвичайні ситуації:

підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення) ;

високі рівні води (водопілля, паводки, повені) ;

маловоддя;

затори, зажори;

селі;

низькі рівні води;

ранній льодостав та поява льоду на судноплавних водоймах і ріках;

інтенсивний льодохід.

Гідрологічно небезпечні процеси і явища зв'язані з рухом води в гірських породах, ріках, морях, озерах і спорудах (земляних, кам'яних греблях, дамбах, каналах і т. д.).

За своїм характером ці процеси діляться на фільтраційні, суффозійні, ерозійні, абразивні, селеві, паводкові. Вони викликають цілий ряд явищ, з якими доводиться мати справу офіцеру Цивільної оборони.

Площі зсувонебезпечних процесів збільшилися в 3 – 5 разів. Розвиток зсувних процесів привів до руйнування і деформації багатьох будинків і споруд. Основною причиною зсувів є перезволоження ґрунтів схилу, як наслідок техногенного порушення умов дренування і поверхневого стоку, підвищення рівня ґрунтових вод, як наслідок втрат із систем водопроводу і каналізації.

Основними причинами посилень темпів руйнування морських берегів є як і природні чинники, так і антропогенні, до яких відносяться зарегульованість стоку рік, забруднення водяних басейнів і зниження їхньої продуктивності, безсистемна забудова прибережної зони і кіс, будівництво берегозахисних споруд, що не відповідають характеру існуючих гідродинамічних процесів, використання малоефективних або навіть шкідливих заходів, що укріплюють береги, і конструкцій при “само будовах”, відступ від проектних рішень, безконтрольний вивіз піску з кіс, порушення протизсувного режиму при забудові терас і інші шкідливі наслідки господарської діяльності на узбережжі.

 

 

Водоносний шар – це обводнена осадова порода однорідного петрографічного складу і віку, порівняно обмеженої потужності і значного площинного поширення. Водоносний прошарок – це водоносний шар малої потужності і незначного площинного поширення.

Водоносна лінза – те ж, що і водоносний шар, але лінзоподібної форми і порівняно обмежена по площі поширення.

Водоносний обрій – обводнені шари