Наркоманія як соціально-психологічне явище сучасності

соціальних, медичних і психологічних проблем пияцтва й алкоголізму присвячені також дослідження Б. С. Братуся, Б. М. Гузікова, В. М. Зобнєва, А. А. Мейрояна.

Проблемам підліткової наркоманії і токсикоманії присвячені роботи А. Є. Лічко, Г. Я. Лукачер, Н. В. Макшанцевої, Т. В. Іванова, В. А. Чудновського, І. Н. П’ятницької, А. Ф. Радченко, М. Л. Рохліна. При цьому в генезисі споживання адиктивних речовин особливо відзначалося значення групової активності, пошук незвичних відчуттів і переживань, а також роль біологічного чинника. Всупереч поширеній думці, «нудьга» виявилася малозначущим чинником у генезисі наркотизму. У 1992 р. за замовленням Міжнародної асоціації по боротьбі з наркоманією і наркобізнесом було проведено велике дослідження (керівник Г. Г. Сілласте), що охопило сім економічних зон Росії, опитування проводився в 12 містах .

У 80–90-і рр. основним центром соціологічних досліджень пияцтва, алкоголізму і наркотизму стає сектор соціальних проблем алкоголізму і наркоманії Інституту соціології АН СРСР–РАН (Б. М. Левін - керівник, Ю. Н. Іконнікова, С. Г. Климова, Л. Н. Рибакова, М. Позднякова та ін.). У Ленінградському інституті соціально-економічних проблем АН СРСР було створено групу вивчення проблем пияцтва й алкоголізму (керівник В. Карпов). Антиалкогольна кампанія 1985 р. породила багато кон’юнктурних досліджень-одноденок. Активізувалася дослідницька діяльність в організаціях і закладах МВС Росії (А. Я. Гришко, В. М. Єгоршин, В. І. Омігов і ін.). У ці роки вийшло багато робіт, присвячених проблемі наркотизму в часописі «Соціологічні дослідження».

Соціологічному аналізу наркотизму у радянський період були присвячені роботи багатьох вчених - таких як М. Н. Гернет, А. А. Габіані,    Б. М. Левін, М. Б. Левін, А. Я. Вілкс, В. Є. Гелінас, Н. А. Монахов, А. С. Меліксетян, В. В. Гульдан, О. Л. Романова, О. Г. Данілін, О. К. Сіденко та ін. Алкогольну ситуацію досліджували А. М. Рапопорт, А. А. Герцензон, Т. Г. Заіграєв, О. Е. Соловей, І. А. Голосенко, М. С. Мацковський, О. І. Рибаков, В. Є. Хвощов, Ф. Е. Шерегі та ін.

В Україні наприкінці 90-х рр. стали проводитися дослідження молодіжного наркотизму - соціологічному аналізу наркотизму присвячені роботи харківських соціологів В. О. Соболева, І. П. , О. М. Поступного, Ю. Н. Свеженцевої та ін., роботи одеських соціологів В. Н. Подшивалкіної, Т. Г. Каменської, М. В. Левинского, Н. А. Мирошниченко, роботи київських соціологів О. М. Балакіревої, О. О. Яременко та ін.

Таким чином, лише на початку 90-х рр. з’явилися окремі роботи, що аналізують наркоманію як самостійну форму девіантної поведінки. Проте алкоголізм, наркоманія і токсикоманія розглядалися як окремі форми відхилень, їхній взаємозв’язок не вивчався. Лише останнім часом ставляться подібні питання. Здійснюються спроби застосування якісних методів аналізу наркотизму, глибинних неформалізованих інтерв’ю з наркоманами, всебічно аналізуються можливі наслідки. Вивчаються економічні механізми наркотизму.

У галузі розробки соціальних технологій профілактики наркотизму українськими спеціалістами робляться поки лише перші кроки. Подібна робота ведеться, в основному, спеціалістами-наркологами, найчастіше без урахування соціальних детермінант цього явища. Як справедливо відзначають вчені-юристи, поки ще залишаються зовсім не вивченими соціальна практика боротьби з наркоманією, профілактичний напрямок, який не охоплюють засоби кримінального права, система соціальної реабілітації як альтернатива примусовим, репресивним методам. Також недостатня увага приділяється оцінці ефективності існуючих урядових і громадських програм протидії поширенню наркотиків.

На сьогодні у сучасній соціології девіантної поведінки виникає спеціальна галузь - соціологія наркотизму. Вона не є абсолютно новою в силу того, що саме явище існує достатньо тривалий час і досліджується практично з 18 століття. На сьогодні практично всі боки цього масштабного явища вже піддалися вивченню з тією або іншою мірою глибини. Наркотизм багатьма дослідниками вже розглядався і як соціокультурне явище, і як масовидна форма поведінки, аналізу піддавалася його структура, динаміка, а також соціальна статистика його поширення. Єдиним недоліком більшості перерахованих вище робіт можна вважати їхній однобічний розгляд наркотизму з тієї або іншої позиції при ігноруванні його багатогранності як соціального феномена. Ми зіштовхуємося з відсутністю уявлення про соціокультурний механізм поширення наркотизму. Таку ситуацію можна зв’язати тільки з тим, що дотепер фактично не була остаточно сформована система інституціональної відповіді на поширення наркотизму в нашій країні, причому процес її формування продовжується і дотепер.

Аналіз соціологічних робіт дозволяє зробити висновок про те, що у вітчизняній соціології ще не склався єдиний концептуальний підхід щодо вивчення наркотизму, не виділені його механізми, не розглянута сукупність чинників, які визначають динаміку наркотизму в період трансформації українського суспільства. Відсутнє узвичаєне й однозначне визначення наркотизму як різновиду девіантної поведінки, і тим більше як соціального явища, усі базові поняття дотепер є дискусійними та відбувається їхня синонімізація.

Соціологічне визначення наркотизму та пов’язаних з ним понять

У спеціальній літературі термін наркотизм виник порівняно давно і, що дуже важливо, спонтанно. Вперше термін наркотизм зустрічається в М. Н. Гернета, у його роботі «Наркотизм, злочинність і кримінальний закон». До соціологічного обігу він був введений А. А. Габіані, який позначив ним «поширеність і характер споживання наркотичних речовин як соціальне явище».

Можна виділити декілька підходів до визначення терміну наркотизм:

Поняття наркотизм вживається як синонім терміну наркоманія (М. Н. Гернет), або цим терміном позначається вживання наркотиків (А. Є. Лічко, це найпростіше розуміння наркотизму. 

У юридичних науках