Насильство як соціологічна категорія

В умовах сьогодення, коли Україна знаходиться на шляху побудови демократичного, громадянського правового суспільства, у якому найвищою соціальною цінністю визнаються людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканість, в українському законодавстві відбувається поступова адаптація до існуючих міжнародних стандартів з прав людини і прав жінок зокрема.

Важливим кроком у цьому можна вважати прийняття 15 листопада 2001 року Верховною Радою України Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», що свідчить про визнання державою цієї проблеми, винесення її з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.

До прийняття цього Закону в Україні жоден юридичний документ не давав визначення цього поняття. Про існування проблеми насильства в сім'ї ще кілька років тому навіть нейшла мова, насильство в родині розглядалося як приватна сфера життя людини.

Законом України визначено основні поняття у сфері попередження насильства в сім'ї, форми насильства (фізичне, психологічне, сексуальне та економічне), а також органи і установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї. Відповідно до Закону здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї покладається на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім'ї, службу дільничних інспекторів міліції та кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, органи опіки та піклування, спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї. Координація діяльності цих органів та установ Указом Президента України покладено на Державний комітет у справах сім'ї та молоді (на сьогодні – Міністерство України у справах сім'ї, дітей та молоді).

Подолання домашнього насильства є актуальним завданням для всього українського суспільства. Ситуація почала змінюватись після того, як Україна ратифікувала міжнародні правозахисні угоди та взяла на себе зобов'язання щодо виконання рекомендацій Пекінської конференції 1995 року.

Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.

Йдеться про низку міжнародних документів, які визначають правові норми, пов’язані із захистом жертви насильства: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародна конвенція про економічні, соціальні та культурні права; Конвенція ООН про викорінення всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний Протокол до неї; Конвенція ООН проти тортур та інших форм жорстокого, нелюдського чи принижуючого поводження або покарання; Конвенція ООН про права дитини.

Наша країна ратифікувала ці документи, що дає підстави говорити про наявність необхідної нормативно-правової бази, яка опирається на норми міжнародного права щодо захисту прав людини.

Водночас міжнародна спільнота багато уваги приділяє протидії насильства саме над жінками. У Декларації про викорінення насильства щодо жінок (Генеральна Асамблея ООН, 20 грудня 1993 р.) йдеться про те, що погроза здійснення насильницьких дій, примус або довільне позбавлення волі особи також є актами насильства (ст. 1).

Радою Європи були прийняті „Рекомендації щодо захисту жінок від насильства” (30 квітня 2002 р.), які мають важливе значення для трактування та правового вирішення питань, пов’язаних з насильством щодо жінок. Цей документ тлумачить поняття „насильство проти жінок” як акт ґендерного насильства, який може завдати фізичної, сексуальної чи психологічної шкоди, призвести до страждання жінок, включаючи загрозу таких дій, як залякування, безпідставне позбавлення свободи, що можуть мати місце у приватному чи публічному житті кожної жінки.

Прийнявши у травні 2006 р. Резолюцію за № 1512 щодо об’єднання парламентів для подолання побутового насильства над жінками, Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ініціювала проведення пан’європейської кампанії Ради Європи по боротьбі з насильством над жінками на рівні національних парламентів країн-учасниць.

Насилля в сім’ї тісно пов’язане з торгівлею людьми. Світова спільнота прийняла ряд документів, які покликані протидіяти цьому ганебному явищу. Йдеться про Пекінську декларацію та Платформу дій, прийняту в ході 4-ї Всесвітньої конференції з питань жінок (Пекін, 1995 р.) ; Резолюцію про основні заходи й ініціативи, направлені на втілення в життя Пекінської Декларації, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН в рамках 23-го надзвичайного засідання (Нью-Йорк, 5-9 червня 2000 р) ; Конвенцію ООН про боротьбу з міжнародною організованою злочинністю та Протокол до неї про запобігання, припинення і покарання за торгівлю людьми, зокрема за торгівлю жінками та дітьми (2000 р.). Верховна Рада України 2004 р. ратифікувала Конвенцію ООН по боротьбі з транснаціональною організованою злочинністю (Палермську Конвенцію) та додаткові протоколи до неї, зокрема Протокол про попередження й припинення торгівлі людьми, особливо жінками й дітьми та покарання за неї.

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають „живим товаром” для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України „Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей” (від 10 липня 2006 р. № 952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або