+3 8(066) 185-39-18
fвидають і ширять книжки, написані нелітературною мовою, спинюють тим розвиток всенаціональної свідомости народу.
8. Усі товариства позашкільної освіти мусять конче ширити поміж народом і знання найголовніших рідномовних обов’язків.
ХХІV. Театр і рідна мова
1. Театр – то один із могучих двигунів розвитку соборної літературної мови, а особливо літературної вимови.
2. Ціле громадянство, бажаючи розвитку культури своєї соборної літературної мови й вимови, мусить пильно дбати про розвиток свого національного театру. Цей обов’язок многокротно збільшується для народу недержавного.
3. Кожний національний театр мусить конче дбати стати для свого народу найкращою практичною школою зразкової соборної літературної мови й вимови.
4. Театр, що не культивує своєї соборної літературної мови й вимови, чужий і некорисний для свого народу.
5. Місцева вимова не допускається на сцені в театрі.
6. Хто не має досконалої соборної літературної вимови, тому не місце серед артистів на сцені.
7. Театр недержавного народу, що служить виключно інтернаціональному «чистому мистецтву», а національно-громадські п’єси оминає, й про мову та вимову не дбає, чужий і некорисний для свого народу.
8. Готуючи перекладні п’єси для сцени, театр мусить дбати щоб мова цих перекладів була зразкова літературна мова.
9. Вибираючи для сцени старші п’єси, що писані зовсім нелітературною мовою, театр мусить у таких п’єсах перероблювати мову на взірцеву сучасну.
10. Театр, що ставить п’єси з нечистою літературною мовою, сильно шкодить тим культурі своєї рідної мови.
ХХV. Учений і рідна мова
1. Кожний учений мусить якнайкраще знати свою соборну літературну мову й вимову та соборний правопис, а також науку про рідномовні обов’язки.
2. Кожний учений мусить бути зразком доброго знання своєї літературної мови.
3. Учений мовознавець мусить усі сили свої віддавати найперш на створення всенаціональної літературної мови.
4. Учений мовознавець мусить завжди пам’ятати, що цариця мовознавчих наук – то складня, основа доброго розвою літературної мови.
5. Кожний учений мусить писати свої праці, особливо ж шкільні підручники, тільки соборною літературною мовою, щоб вони тим самим ставали всенаціональним добром. Писати наукові праці місцевою мовою недопустимо.
6. Кожний учений мусить працювати для вироблення й усталення найкращої наукової термінології з свого фаху.
7. Кожний учений мусить непохитно дотримуватися засади: для одного народу – одна наукова термінологія.
8. Кожний учений, пишучи в чужомовних виданнях, мусить конче дотримуватись правд своєї національної науки.
9. Кожний учений, розмовляючи з ученим чужонаціональним, обов’язаний боронити правд своєї національної науки.
10. Мова «наукова» - це та ж сама соборна літературна мова, тільки без ознак «поетичної мови».
11. Кожний учений мусить пам’ятати, що ясний і простий стиль – то найкращий стиль, а «популярний» виклад – то найцінніший виклад.
12. Учений, що пише неясно й «непопулярно», працює тільки для небагатьох вибраних.
13. Недержавний народ мусить пильнувати, щоб його вчені спеціялізувалися головно в науках національних, що підносять свідомість народу й що ними чужа наука відповідно займатися не буде.
14. Звичайно цитуємо дослівно. Але роблячи цитату з письменника, що не додержувався соборної літературної мови й одного правопису, можна в цитаті змінити правопис на сучасний, а то й повиправляти локалізми, якщо від того не змінюється зміст цитати.
15. Цитуючи з чужої мови, не зловживайте довгими цитатами з оригіналу, - перекладайте їх на рідну мову.
16. Оголосивши учений якусь працю чужою мовою, мусить подбати, щоб була вона оголошена й мовою рідною.
17. Кожний учений мусить добре знати десять заповідей простого писання (див. розділ ХХVІ).
ХХVІ. Десять заповідей простого писання
1. Ясний і простий стиль – то найкращий стиль.
2. Пильнуймо писати так, щоб нас усі розуміли; думаймо про це, починаючи писати.
3. Ніколи не забуваймо про те, що наше писання може читати й селянин.
4. «Популярний» виклад корисніший за виклад «науковий».
5. Нема стилю «наукового» й «ненаукового», - є тільки стиль ясний і неясний.
6. Хто пише неясно, той проповідує в пустині й мало допомагає розвиткові культури свого народу.
7. Є два способи думати: складний спосіб «інтелігентський» і простий народній. Таке розбиття надзвичайно шкідливе народові й нації.
8. Складного «інтелігентського» способу думати широка маса мало розуміє. Пам’ятаймо це, пишучи.
9. Складний «інтелігентський» спосіб думати сильно шкодить розвиткові нашої загальної культури, бо його розуміє тільки обмежений круг інтелігентних читачів.
10. Кожний працівник пера мусить дбати, щоб у його писаннях запанував тільки народній спосіб думати, цебто спосіб простий і ясний, легко зрозумілий для широких мас.
ХХVІІ. Для одного народу – одна наукова термінологія
1. Як єдність літературної мови, вимови й правопису, так і єдність наукової термінології конче необхідна для кожного народу, бо допомагає розвиткові науки й витворює корисне почуття одности народу.
2. Усі вчені в усіх своїх наукових працях, а надто в шкільних підручниках, мусять конче дотримуватися однієї для цілої нації спільної, наукової термінології.
3. Єдність