Негритянський джаз

дали початок новому музичному напрямку – джазу [1].

Джерела джазу пов'язані з блюзом. Він виник в кінці XIX століття як злиття африканських ритмів і європейської гармонії, але джерела його слід шукати з моменту завезення рабів з Африки на територію Нового Світу. Привезені раби не були вихідцями з одного роду і зазвичай навіть не розуміли один одного. Необхідність консолідації привела до об'єднання безлічі культур і, як наслідок – до створення єдиної культури (в тому числі і музичної) афроамериканців. Процеси змішування африканської музичної культури, і європейської (яка теж зазнала серйозних змін в Новому Світі) відбувалися починаючи з XVIII століття і в XIX столітті привели до виникнення «протоджаз», а потім і джазу в загальноприйнятому розумінні [1].

Джазовий дослідник Маршалл Стернс (19081966) в книзі «Історія джазу» характеризує джаз як синтез «білої» та «чорної» музичної культури:

«Передусім, де б ви не почули джаз, його завжди значно легше впізнати, ніж описати словами. Але й в найпершому наближенні ми можемо визначити джаз як напівімпровізаційну музику, що виникла в результаті 300-річного змішування на північноамериканській землі двох великих музичних традицій – західноєвропейської та західноафриканської, тобто фактичного злиття білої та чорної культури. І хоча в музичному відношенні переважаючу роль тут зіграла європейська традиція, але ті ритмічні якості, які зробили джаз настільки характерною, незвичайною і легко впізнаваною музикою, безсумнівно, ведуть своє походження з Африки. Тому головними складовими цієї музики є європейська гармонія, євро-африканська мелодія та африканський ритм» [1].

Дослідник виділяє 6 принципових джерел синтезу джазу:

Ритми Західної Африки;

Негритянські робітничі пісні (work songs, field hollers) ;

Негритянські релігійні пісні (spirituals) ;

Негритянські світські пісні (blues) ;

Американська народна музика минулих століть;

Музика менестрелів та вуличних духових оркестрів [1].

Негритянські робітничі пісні

Співалися неграми на плантаціях, на будівництвах, в портах і т. д. Характерними рисами цих пісень, що були успадковані джазом є:

Структура антифону (лідер заспівує, хор відповідає) ;

Використання блюзового звукоряду;

енергійна, крикоподібна манера співу (шаут) ;

Ступінь проникнення естетичних та музичних елементів африканського походження в храмову музику залежала від різновиду християнства і була більшою в католицизмі, який ставився до язичницьких традицій більш лояльно, та меншою в протестантизмі.

Духовні піснеспіви північноамериканських негрів, так звані «спірічуелс», виникли в США вже в 2-й половині XVIII століття. Їх першоджерелом були релігійні гімни і псалми, завезені в Америку білими переселенцями та місіонерами. Спірічуелс поєднує в собі традиції африканського виконавства (колективна імпровізація, характерна ритміка глісандо, нетемперовані акорди, особлива емоційність) зі стилістичними рисами пуританських гімнів. В той же час вони в меншому ступені були африканськими і в більшому – європейськими, ніж решта афро-американської музики [1].

Негритянські робітничі пісні

Співалися неграми на плантаціях, на будівництвах, в портах і т. д. Характерними рисами цих пісень, що були успадковані джазом є:

Структура антифону (лідер заспівує, хор відповідає) ;

Використання блюзового звукоряду;

енергійна, крикоподібна манера співу (шаут) ;

синкопування та ін [1].

Духовна музика

Важливу роль в формуванні афро-американської музики відіграв процес обернення в християнську віру привезених з Африки рабів. Чорні не заперечували християнство, вбачаючи в ньому надію на звільнення. Музика, що звучала в церквах для негрів, несла в собі риси канонічних європейських церковних пісноспівів та різних елементів язичницьких культів, що прийшли з їх історичної батьківщини. Ступінь проникнення естетичних та музичних елементів африканського походження в храмову музику залежала від різновиду християнства і була більшою вкатолицизмі, який ставився до язичницьких традицій більш лояльно та меншою в протестантизмі.

Духовні піснеспіви північноамериканських негрів, так звані «спірічуелс», виникли в США вже в 2-й половині XVIII століття. Їх першоджерелом були релігійні гімни і псалми, завезені в Америку білими переселенцями та місіонерами. Спірічуелс поєднує в собі традиції африканського виконавства (колективна імпровізація, характерна ритміка глісандо, нетемперовані акорди, особлива емоційність) зі стилістичними рисами пуританських гімнів. В той же час вони в меншому ступені були африканськими і в більшому – європейськими, ніж решта афро-американської музики. Вони стали першим і найвиразнішим засобом, завдяки якому весь світ познайомився з негритянською музикою [1].

Блюз

Блюз є представником світського музикування афро-американців, що з'явився задовго до джазу. Саме слово «blue» багатозначне і розшифровується, як «блакитний», «сумний», «смутний», «меланхолійний» та ін. Ця багатозначність властива довгим протяжним пісням, текст яких завжди містить певну недомовку та неоднозначну емоційність- смуток часто йде поруч з гумором, чистота з вульгарністю тощо [1].

Характерні музичні риси блюзу:

використання нетемперованих звуків – blue notes – знижені 3-й, 5-й та 7-й ступені мажорного ладу, походження яких пов'язують із зверненням музикантів до широко розповсюджених в африканській музиці пентатонічних ладів;

форма блюзу складається з трьох фраз по 4 такти в кожній (ААВ), що становлять 12-тактовий період, заснований на принципі антифону по горизонталі та по вертикалі, що проявляється як в мелодії, так і в тексті. Така трьохчастинна структура блюзу вельми специфічна, та не має аналогів у англійській літературі;

гармонія блюзу чітко фіксована: перші 4 такти – на тоніці, наступні по 2 – на субдомінанті й