Невідкладні стани

 

Дихальна недостатність

Стенозуючий ларинготрахеїт

Гіпотермічний синдром

Судомний синдром

Анафілактичний шок

Реанімація при клінічній смерті

Список використаної літератури

 

 

На догоспітальному етапі при гострій недостатності дихання необхідно вжити таких заходів:

звільнити дихальні шляхи від слизу, харкотиння шляхом відсмоктування за допомогою катетера, гумової груші або пальця, обгорнутого марлею, ватою;

зняти тісний одяг;

надати постраждалому підвищеного положення;

забезпечити приплив свіжого повітря, кисню через маску або носовий катетер;

застосувати кардіотонічні засоби: ізоланід, лантозид, настойку строфанту всередину, а у разі пригнічення дихання – сульфокамфокаїн, етимізол, кофеїн внутрішньом’язово;

призначити седативні засоби: всередину натрію бромід, седуксен, при різко виражених задишці, неспокої – внутрішньом’язово піпольфен, седуксен, можна літичну суміш (1 мл 2, 5% розчину аміназину + 1 мл 2, 5% розчипіпольфену + 8 мл 0, 5%) розчину новокаїну, вводити з розрахунку за аміназином 1-2 мг/кг маси тіла) ; вітаміни (аскорбінова та нікотинова кислоти, тіамін, рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін) всередину або внутрішньом’язово.

поставити гірчичники;

обов’язкова госпіталізація.

Ці всі заходи медична сестра повинна знати і при потребі вміти застосовувати до госпіталізації хворого. У стаціонарі лікування призначає лікар, а медсестри суворо дотримуються його вказівок.

Основними принципами лікування гострої недостатності дихання в стаціонарі є:

1. Відновлення прохідності дихальних шляхів. Для цього застосовується відсмоктування слизу з носоглотки катетером, у разі потреби катетером через голосову щілину, постурально-гравітаційний дренаж, масаж грудної клітки, штучний кашель (провадяться прокол голкою між 1-м і 2-м кільцями трахеї з введенням у неї суміші 1, 5 мл 0, 9% розчину натрію хлориду + 2 мл розчину протеолітичних ферментів + антибіотик).

Звільненню дихальних шляхів сприяє створення мікроклімату з підвищеною вологістю (до 90-100%), застосування парових інгаляцій, аерозолів з лужними розчинами, муколітиками (панкреатин, хімотрипсин, трипсин, ацетилцистеїн, мукосольвін), протинабряковими препаратами (солутан, димедрол, еуспіран), глікокортикоїдами (гідрокортизон, преднізолон). Якщо завдяки цим заходам не вдається досягти бажаного ефекту, застосовують ларингоскопію та штучну вентиляцію легень. При вираженому звуженні бронхів призначають засоби, що розширюють бронхи (еуфілін, ношпа, папаверин, платифілін, антигістамінні препарати, глікокортикоїди у вікових дозах). Дія цих препаратів може не дати позитивних результатів, тоді для поліпшення газообміну в легенях треба налагодити дихання під постійним позитивним тиском у дихальних шляхах (за Грегорі або апаратне дихання з опором на видиху).

При аспірації шлункового вмісту треба:

терміново інтубувати трахею;

добре промити трахею (по 2-3 мл 1, 4% розчину натрію гідрокарбонату;

2 або 3 рази залити в трахею по 2-3 мл розчину гідрокортизону (50 мг на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) з наступним відсмоктуванням;

призначити внутрішньовенно інгібітори протеолітичних ферментів (трасилол, гордокс, контрикал по 1000-1500 од/ кг маси на добу) та амінокапронову кислоту по 300-350 мг / кг маси на добу;

кортикостероїди внутрішньовенно;

антигістамінні засоби (супрастин,. димедрол, піпольфен) по 2-3 мг/кг на добу внутрішньовенно;

антибіотики широкого спектра дії.

2. Оксигенотерапія – обов’язковий компонент лікування; її здійснюють за допомогою катетера, введеного через нижній носовий хід у носоглотку, або кисневої палатки, чи маски наркозного апарата 50-60% зволоженим киснем кімнатної температури чи геліево-кисневою сумішшю. Швидкість подавання кисню при використанні носоглоткового катетера становить 6-8 л / хв, кисневої палатки – спочатку 8-12 л / хв., а потім 3-4 л /хв.

3. Призначення засобів, що зменшують потребу в кисні і підвищують стійкість мозку до гіпоксії. Зменшення потреби в кисні досягають зняттям або зменшенням неспокою, задишки, гіпертермії, зниженням роботи дихальних м’язів. З цією метою призначають фенобарбітал (5 мг/кг маси на добу), літичну суміш, седуксен внутрішньом’язово або внутрішньовенно, натрію оксибутират (100 мг/кг 20% розчину внутрішньовенно повільно або краплинне), 1% розчин тіопенталу натрію, гексеналу. Ці самі препарати сприяють підвищенню виживання мозку в умовах гіпоксії, зниженню гіпертемії.

4. Призначення засобів, що підвищують засвоєння кисню тканинами. Застосовують аскорбінову кислоту (всередину по 300 мг на добу, внутрішньовенно 1-2 мл 5% розчину), тіамін (всередину 5-10 мг на добу, внутрішньом’язово 0, 3-0, 5 мл 6% розчину), рибофлавін (всередину 5-10 мг, внутрішньом’язова 0, 3-0, 5 мл 2, 5% розчину), кальцію пангамат (всередину 50 мг), нікотинову кислоту (всередину 15-30 мг, внутрішньовенно ОД – 0, 5 мл 1% розчину), кокарбоксилазу (внутрішньом’язово та внутрішньовенне 8 мг/кг).

5. Дегідратація розвантаження малого кола кровообігу, досягається внутрішньовенним введенням 20% розчину глюкози, 2, 4% розчину еуфіліну (1 мл на 1 рік життя), 0, 05% розчину строфантину або 0, 06% розчину корглікону (0, 1 мл/1 рік) на ізотонічному розчині натрію хлориду, 3% розчину преднізолону (1-10 мг/кг маси) або гідрокортизону (5-10 мг/кг маси), лазиксу (1-2 мг/кг), дроперидолу (0, 1 мл/кг маси). Всі розчини вводяться краплинно, повільно.

6. Дезінтоксикація, коригування активної реакції внутрішнього середовища, водно-сольового балансу провадяться краплинним введенням глюкозосольових розчинів (в основному 10% розчину глюкози), гемодезу, реополіглюкіну, реоглюману, 10% розчину альбуміну (10 мл / кг маси), плазми з відповідним коригуванням сольового складу за даними дослідження крові, натрію гідрокарбонату (при обов’язковому лабораторному контролі). Загальна добова кількість рідини становить 100-75 мл/кг маси (під захистом сечогінних засобів). У гострій фазі захворювання доцільно утримуватися від інфузій сольових розчинів, що