Невідкладні стани

2. Препарати, що розширюють судини і збільшують тепловіддачу:

папаверину гідрохлорид – 2% розчин у поєднанні з 1% розчином дибазолу по 1-2 мг на рік життя;

еуфілін (2, 4% розчин по 3-5 мг/кг маси тіла) внутрішньовенне;

гангліоблокатори: 5% розчин пентаміну 1-4 мг/кг, 2, 5% розчин бензогексонію 1-2 мг/кг внутрішньовенне;

нікотинова кислота 0, 1-0, 5 мл 1% розчину внутрішньовенно.

3. Для нейровегетативної блокади потрібно вводити:

дроперидол (0, 25% розчин 0, 05-0, 1 мл/кг маси тіла) внутрішньом’язово або внутрішньовенно;

2, 5% розчин піпольфену, 1% розчин димедролу, 2% розчин супрастину по 1-2 мг/кг маси внутрішньом’язово або внутрішньовенно;

седуксен або натрію оксибутират (як при судомному синдромі) ;

при відсутності ефекту показаним є внутрішньовенне титроване введення аміназину (1 мл 2, 5% розчину аміназину + 9 мл дистильованої води, вводити по 1, 0-2, 0 мл суміші внутрішньовенне з 10% глюкозою під контролем артеріального тиску, не знижуючи його).

Фізичне охолодження проводять тільки одночасно з нейровегетативною блокадою, інакше може бути зворотний ефект, тобто посилення теплопродукції та підвищення температури тіла.

Потрібно:

розкрити хворого;

обтерти шкіру 30-40% спиртом, розчином оцту (1 склянка на 1 л води) ;

обдувати тіло хворого вентилятором;

промити шлунок через зонд холодною водою (+4°С) поставити клізму з водою такої самої температури;

прикладати лід до голови і ділянки великих судин;

використовувати гіпотермічні апарати: спеціальні шоломи, матраци, апарати «Холод-2», «Холод-2ф» та ін.

Крім того, потрібна терапія основного захворювання, яку призначає лікар.

 

 

При судомному синдромі на догоспітальному етапі необхідно вжити таких заходів:

забезпечити вільний доступ повітря.

звільнити дихальні шляхи від слизу за допомогою катетера, гумової трубки, пальця, обгорнутого ватою або марлею;

запобігти западінню язика;

ввести внутрішньом’язово 25% розчин магнію сульфату (0, 2 мл / кг маси) ;

при спазмофілії замість магнію сульфату потрібно ввести внутрішньом’язово 10% розчин, кальцію глюконату (0, 2-0, 3 мл /кг маси) ;

ввести внутрішньом’язово або внутрішньовенна 0, 5% розчин седуксену (0, 5 мл / кг маси) ;

всередину – фенобарбітал до 10 мг / кг маси;

внутрішньом’язово ввести 1% розчин лазиксу (1-2 мг/кг маси) ;

терміново госпіталізувати хворого.

В сучасних умовах найбільш швидкодіючим та ефективним методом є внутрішньовенне введення протисудорожних засобів. Інші шляхи введення (підшкірний, внутрішньом’язовий, оральний, ректальний) менш ефективні, тому в практиці інтенсивної терапії їх використовують здебільшого для профілактики приступів судорог.

І. Протисудомна терапія. Для негайного зняття виражених судом вдаються до внутрішньовенного введення 0, 5-1% розчину тіопенталу або гексеналу. Розчин (але не більш як 15 мг/ кг маси) уводять повільно, доки не досягнуть ефекту. Тривалість ефекту 29-30 хв.

1. Для зняття судом слід застосовувати 0, 5% розчин седуксену (0, 5 мг/кг маси) внутрішньовенне, 20% розчин натрію оксибутирату (100-150 мг/кг маси). Потенціює дію антиконвульсантів розчин дроперидолу (0, 1 мл/кг маси). Для зниження частоти та інтенсивності судом у шлунок через зонд вводять фенобарбітал, барбаміл або етамінал натрію у вікових дозах 3-4 рази на добу. Дещо знижує судорожну активність і 5% розчин унітіолу, який застосовують внутрішньом’язово по 0, 1 мл/кг маси 2-3 рази на добу. Обов’язковою умовою протисудорожної терапії є постійний контроль і спостереження за ефективністю зовнішнього дихання.

2. Якщо немає ефекту від терапії, що її проводять, показаними э люмбальна пункція (має діагностичне та лікувальне значення), у крайньому разі – гексеналовий або газбвий наркоз, введення міорелаксантів з переведенням дитини на штучну вентиляцію легень.

II. Дегідратаційна терапія. Краплинне внутрішньовенне введення гіперонкотичних розчинів та діуретиків:

альбуміну (10-15% розчин 5-10 мл/кг) ;

концентрованої плазми 5-10 мл / кг маси;

манітолу (1-2 г/кгу вигляді 15-20% розчину), швидко, краплинне – 50-60 кр/хв, а при порушенні кровообігу в малому колі чи при підозрі на недостатність нирок – лазикс 1-2 мг/кг внутрішньовенно. В подальшому вводять 10-20% розчини глюкози з препаратами калію, кальцію, реополіглюкін, реоглюман, гемодез при нульовому або слабко негативному водному балансі;

еуфіліну (2, 4% розчину по 3-5 мг/кг маси тіла) внутрішньовенне.

III. Підтримання основних життєвих функцій.

1. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

2. Оксигенотерапія.

3. Застосування серцевих засобів – корглікону, строфантину. Введення кофеїну, сульфокамфокаїну, ефедрину та аналогічних препаратів є протипоказаним, оскільки вони провокують судоми.

4. Використання глікокортикоїдів. Глікокортикоїди, маючи протизапальну дію, дають добрий терапевтичний ефект при запальних ураженнях центральної нервової системи. Застосовують: а) гідрокортизон 10-15 мг/кг; б) преднізолон 2-3 мг/кг маси; в) дексаметазон 0, 2-0, 5 мг/кг маси. Краще застосовувати поєднання цих трьох препаратів, оскільки механізм їхньої дії різний. Призначати їх слід рівномірно на 4-6 прийомів на добу, щоб їхня концентрація у крові була більш сталою.

5. Застосування антигістамінних препаратів.

У зв’язку з тим що у виникненні набряку головного мозку чималу роль відіграє алергія, показаними є антигістамінні засоби. Доцільно поєднувати димедрол, супрастин, піпольфен, враховуючи різні механізми дії їх на організм.

6. Коригування обмінних порушень (сольового складу, активної реакції внутрішнього середовища, введення вітамінів).

7. Лікування основного захворювання.

 

 

Найтяжчою формою негайної алергічної реакції загального типу є анафілактичний шок. Він виникає при введенні антибіотиків, сульфаніламідних препаратів, гамма-глобуліну, вакцин, сироваток та інших лікарських засвбів, при укусах комах, від холоду. Доза і шлях введення не мають значення.

Лікування анафілактичного шоку на догоснітальному етапі:

якщо введено лікарські засоби, потрібно накласти джгут вище місця введення;

негайно підшкірно ввести 0, 1% розчин адреналіну (0, 3-0, 5 мл), 1% розчин мезатону (0, 3-1 мл), кофеїн у вікових дозах;

внутрішньом’язово вводять антигістамінні препарати: піпольфен, димедрол, супрастин;

глікокортикоїдні: преднізолон (3-5 мг/кг), гідрокортизон 5-10 мг/кг внутрішньом’язово або внутрішньовенно;

закритий масаж серця, штучна вентиляція легень згідно з показаннями;

термінова госпіталізація.

У стаціонарі:

1. Внутрішньовенне краплинне введення антагоніста судинноактивних речовин – адреналіну (1 мл 0, 1% розчину адреналіну на 100-200 мл 5-10% розчину глюкози) краплинно. Передозування не буде оскільки він швидко руйнується моноаміноксидазою.

2. Внутрішньовенне струминне, потім краплинне введення глікокортикоїдів: преднізолону 5 мг/кг маси і більше, гідрокортизону 10-15 мг/кг, дексаметазону 0, 5-0, 7 мг/кг.

3. Внутрішньовенне введення антигістамінних засобів; димедролу, піпольфену, супрастину.

4. Внутрішньовенне введення кальцію хлориду у віковій дозі,

5. Внутрішньовенне введення реополіглюкіну, гемодезу, глюкозосольових розчинів.

6. Проведення посиндромної інтенсивної та реанімаційної терапії.

 

 

Клінічна смерть є перехідним станом між життям і біологічною смертю. Це стан, який переживає організм людини після припинення функцій центральної нер-вової системи, дихання та серцевої діяльності, коли в найбільш чутливих тканинах ще не відбулися незворотні зміни, що робить можливим оживлення організму. Настання клінічної смерті характеризується рядом ознак: відсутністю свідомості, дихання, кровообігу, повною арефлексією, максимально розширеними зіницями. Тривалість клінічної смерті залежить від інтервалу, протягом якого кора головного мозку позбавлена кровообігу, і значною мірою зумовлюється температурними умовами.

При звичайній температурі тіла час клінічної смерті становить 5 хв., при температурі 36-32°С – 8 хв., 32-38°С – 15 хв., 28-18°С – 45хв.

Проведення реанімації:

1. Звільнення дихальних шляхів та підтримання їхньої прохідності:

покласти постраждалого на спину на тверду основу;

під шию підкласти валик і максимально закинути голову;

висунути вперед нижню щелепу;

очистити рот і глотку за допомогою тупфера, відсмоктувача, груші.

2. Два-три штучних вдихи за методом рот до рота, за допомогою дихального мішка, маски наркозного апарата.

3. Початок непрямого масажу серця – 4-5 натискувань. У дітей перших 3 міс. життя масаж роблять великим пальцем руки, у дітей від 3 міс. до 3 років – трьома пальцями руки, у дітей, які старші за 5 років-двома руками, які вкладають хрест-навхрест, одна на одну. Виконують поштовхоподібні натнскування на грудину з метою компресії серця між грудиною та хребтом. У новонароджених натискання на грудину прамдять на 1-1, 5 см, у дітей від 3 міс до 2 років – на 1, 5-2 см, у дітей від 2 до 5 років – на 2, 5 см; від 5 до 15 років – на 3-4 см. Частота компресії – 80-100 разів на 1 хв, залежно від віку.

Про ефективність реанімаційних заходів свідчать поява пульсу на великих артеріях, звуження зіниць.

4. Продовження штучної вентиляції легень за методом рот до рота, за допомогою маски та непрямого масажу серця у співвідношенні на один вдих – чотири стиснення серця.

5. Штучна вентиляція легень за методом рот до рота; за до помогою маски, у міру можливості – інтубація трахеї. На фоні непрямого масажу серця внутрішньосерцево вводять 0, 1% розчин адреналіну (0, 1-0, 3 мл), 0, 1% розчин атропіну (0, 1-0, 3 мл), 10% розчин кальцію хлориду (1-4 мл). їх можна вводити в одному шприці на ізотонічному розчині натрію хлориду. Зазначені препарати швидко руйнуються, тому їх слід вводити повторно. Крім того, внутрішньосерцево вводять 4% розчин натрію гідрокарбонату 5-7 мл/кг маси тіла.

6. Обкладання голови льодом, грілками, з колодною водою, лікувальна гіпотермія.

7. Аспірація вмісту трахеобронхіального дерева, підключення респіратора. Продовження непрямого масажу серця, повторне введення лікарських засобів.

8. Продовження штучної вентиляції легень, у разі потреби – дефібриляція, кар-діостимуляцію, підключення ЕКГ-монітора.

9. Продовження штучної вентиляції легень, непрямого масажу серця, внутрішньовенне введення натрію гідрокарбонату кожні 10 хв, введення із у пре лу (0, 1-0, 2 мл) для посилення тонусу міокарда.

10. Продовження штучної вентиляції легень, перехід до прямого масажу серця.

11. Інтенсивна терапія постреанімаційної хвороби.

Усі ці заходи повинен добре знати і вміти застосовувати середній медперсонал, щоб, при потребі, рятувати людські життя.

 

 

Неотложные состояния и экстренная медицинская помощь: справочник / под ред. Е. И. Чазова. – М. : Медицина, 1989.

Сумин С. А. Неотложные состояния. – М. : Фармацевтический центр, 2000.

Шевчук М. Г. Сестринська справа. – К. : Здоров’я, 1992.