Інтегрованість у навчанні орфографії

І. М. Хом'як

 

 

У статті висвітлено інтегрований підхід до навчання української орфографії. Проаналізовано ефективність засвоєння правопису у зв'язку із фонетикою, лексикою, словотвором, граматикою.

Ключові слова: інтегрований підхід, орфографія, фонетика, орфоепія, лексика, словотвір, частини мови, синтаксис.

 

В статье описан интегрированный подход к обучению украинской орфографии. Проанализирована эффективность усвоения правописания в связи с фонетикой, лексикой, словообразованием, частями речи, синтаксисом.

Ключевые слова: интегрированный подход, орфография, фонетика, орфоэпия, лексика, словообразование, части речи, синтаксис.

 

The article enlights the integrated approach to Ukrainian spelling teaching. The effectiveness of orthography learning that is connected with phonetics, vocabulary, word-building and grammas is analysed.

Keywords: integrated integrated, spelling, phonetics, pronunciation, vocabulary, word-building, parts of speech, syntax.

 

Методика викладання української мови суміжна з мовознавством, об'єктом вивчення якого є українська мова «як єдине ціле, де кожний елемент виявляє себе лише у взаємозв'язках з іншими елементами і явищами» [3, 256]. Однією з таких складових частин є орфографія, спеціальним принципом вивчення якої є зв'язок із різними структурними рівнями української мови, що являє собою «співвідношення.., засновані на взаємозалежності і взаємообумовленості» [5, 744]. Будь-який правописний матеріал школярі здатні засвоїти порівняно швидко, якщо встановлювати внутрішню близькість правописних явищ із специфічними факторами кожного з виучуваних розділів курсу української мови. Правильне визначення співвідношень між лінгвістичними фактами дозволяє раціонально застосовувати раніше засвоєні учнями знання, підводити одні поняття під інші. Ми задалися метою проаналізувати ефективність інтегрованого навчання орфографії з різними структурними рівнями української мови.

Важливе значення у виробленні навичок грамотного письма має реалізація зв'язку у вивченні фонетико-орфоепічного й орфографічного матеріалу. Орфоепічні норми в усному мовленні відіграють таку ж роль, як орфографічні в писемному. Й орфоепічні, й орфографічні норми виконують комунікативну функцію мовлення у двох її формах - усній та писемній. Аналізуючи взвємозв'язок усного і писемного мовлення, І. О. Синиця акцентує увагу на тому, що неправильно сказане слово повинно викликати у школярів таку ж реакцію, як і неправильно написане, а «робота над орфоепією, здійснювана паралельно і у взаємозв'язку із засвоєнням орфографічних норм, – зазначає М. С. Вашуленко, - сприяє виробленню в учнів уявлення про орфографію як про чітку систему взаємозв'язаних правил, які у переважній більшості випадків ґрунтуються на об'єктивних співвідношеннях між компонентами усного і писемного мовлення» [1, 103]. Важливу роль зв'язку української фонетики й орфографії обстоюють Л. М. Симоненкова, Н. І. Тоцька, Н. Г. Шкуратяна, Н. П. Миронюк, О. В. Караманта ін.

З приводу взаємозв'язку усного і писемного мовлення слушні, з нашого погляду, міркування висловив С. Караванський, кажучи, що однією з характерних особливостей української мови є правило: пишемо, як говоримо. Звідси й обернена формула: говоримо, як пишемо. А це значить, що там, де пишемо о, маємо й вимовляти [о]: [о]б[о]р[о]на, ек[о]н[о]міка, а там, де в процесі мовотворення вимовляється [а], там і пишеться а: гарячий, гаразд. Однак слід зауважити, що не завжди вплив орфографії на орфоепічні норми має позитивний характер, позаяк учні за аналогією до писемних норм часом припускаються неприродної вимови. Наприклад, вдаються до штучного промовляння дієслів типу: [кру'тиЧ'с'а], [rpa'jeT'c'a].

С різні погляди на систему методів і прийомів вивчення фонетики й орфоепії, зокрема у зв'язку з орфографією. О. І. Власенков, наприклад, обстоює метод вправ із дотриманням такої послідовності виконання їх: спочатку використовуються вправи для вироблення умінь вслухатися у звуковий склад слів, виділяти в них звуки, правильно вимовляючи їх як кожний окремо, так і в звуко-сполуках, далі – вправи на зіставлення звуків і букв, робота зі словами, в яких є розбіжності між вимовою та правописом. У дисертаційному дослідженні, присвяченому методиці формування орфографічних умінь і навичок у процесі вивчення фонетики, О. В. Караман доводить ефективність такої послідовності вправ: ті, що готують до сприймання правила (підготовчі вправи), вправи розпізнавального характеру, вправи, спрямовані на часткове застосування правила, ті, що забезпечують повне застосування правила.

Переконливим, на наш погляд, є твердження про те, що взаємозв'язане навчання вимови і правопису вимагає застосування методичних прийомів, в основі яких лежать активні спостереження, дії та розумові операції з одиницями усного мовлення. Помилки фонетично-графічного характеру (на пропуск, заміну чи вставлення літер на місці крапок) свідчать про слабку ланку в структурі орфографічних навичок. Такою прогалиною, як зауважуєм. С. Вашуленко, є «акустико-артикуляційне сприйняття мовлення, на основі якого учні переводять сприйняті на слух звукові комплекси у графічні» [1, 18]. Запорукою грамотного письма є вміння виконувати звуко-буквений аналіз слів, що допоможе учням краще усвідомити слово як лінгвістичну одиницю у двох знакових системах: фонематичній у формі транскрипції і графічній.

Мовлення багатьох учнів заполонили лексичні покручі, мовний суржик, який не завжди їх пригнічує, оскільки такою мовою часто-густо «озвучуються» різноманітні збори, диспути, екскурсії та й нерідко розважальні дитячі телепередачі. У школі реалізація комунікативно-діяльнісного підходу до навчання української мови лишається здебільшого справою майбутнього, а поки що відповіді учнів сприймаються з позиції «гірше чи краще висловленої думки», і це, безумовно, адекватно відображається в ланцюговій реакції: усне мовлення - внутрішнє мовлення -  письмовий виклад.

У творчих роботах виразно