Педагогічні особливості в роботі з дітьми з порушенням інтелекту та з комплексним порушенням розвитку

1. Діти з порушенням інтелектуального розвитку: а) Особливості психічного розвитку дітей-олігофренів; б) Класифікація олігофренів; в) Особливості корекційної роботи з розумово відсталими дітьми.
2. Діти із затримкою психічного розвитку: а) Типи затримки психічного розвитку та їх психолого-педагогічна характеристика; б) Діагностика затримок дитячого психічного розвитку та особливості корекційно-виховної роботи.
3. Діти з комплексним порушенням розвитку: а) сліпоглухонімі діти; б) діти з поєднанням сенсорного та інтелектуального дефектів.

Серед аномальних дітей найбільший відсоток тих, у яких спостерігаються порушення інтелекту, тобто сукупності пізнавальних здібностей. Таких дітей називають розумово відсталими. Проте слід зазначити, що будь-яке, наприклад тимчасове, ситуативне, порушення інтелектуальної діяльності не є розумовою відсталістю. Так, учителям початкових шкіл, вихователям дошкільних установ доводиться зустрічатися з дітьми, які порівняно з більшістю не спроможні самостійно виконати те чи інше пізнавальне завдання, гірше сприймають, розуміють і запам'ятовують навчальний матеріал, швидше стомлюються, характеризуються уповільненим темпом діяльності, зниженням працездатності, «випадають» з дитячого колективу внаслідок якихось незвичайних, незрозумілих для педагога проявів у загальній поведінці тощо. Проте це ще не дає вагомих підстав вважати таку дитину розумове відсталою. Зазначені відхилення у пізнавальній діяльності чи поведінці можуть бути спричинені педагогічною занедбаністю в попередньому досвіді дитини, тимчасовим погіршенням стану фізичного чи психічного здоров'я, несформованістю певних навчальних вмінь та навичок, необхідних для фронтальної роботи класу чи групи, ситуативним зниженням інтересу до навчання чи гри, деформованістю стосунків, які склались у конкретного вихованця з дітьми чи педагогами, а також іншими обставинами.
Для того щоб обгрунтовано порушувати питання діагностики розумової відсталості дитини і при потребі направлення її до установи відповідного типу, педагогу слід чітко усвідомлювати визначення цієї категорії аномального розвитку.
Під розумовою відсталістю дефектологія розуміє стійке, явно виражене зниження пізнавальної діяльності, що виникло на основі органічного ураження центральної нервової системи (головного мозку).
Існують різні форми розумової відсталості, серед яких найпоширеніша олігофренія (від грец. малий, розум). Це форма психічної недорозвиненості, що виникла як наслідок ураження центральної нервової системи (насамперед кори головного мозку) у переднатальний (внутрішньоутробний), натальний (під час пологів) або постнатальний (на ранніх етапах прижиттєвого розвитку, як правило, до трьох років) періоди.

Класифікація олігофренів за глибиною дефекту

За глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії поділяють на три різновиди: ідіотія, імбецильність, дебільність. Найтяжчий з них – ідіотія (від грец. – не вігластво, неосвіченість) найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості, природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства. Ідіоти не здатні усвідомлювати оточення; їхня мова розвивається вкрай обмежено (до вимовляння окремим, слів) ; для них характерні важкі порушення моторної сфери з особливою недорозвиненістю координації рухів і цілеспрямованих рухових актів. У ідіотів дуже важко сформувати навіть найелементарніші навички самообслуговування та людської поведінки взагалі. Діти-ідіоти не підлягають навчанню, їх направляють для спостереження та догляду до спеціальних заклад системи соціального забезпечення (інвалідних будинків).
Дещо легшим, ніж ідіотія, ступенем порушення інтелектуального та загального розвитку є імбецильність (від лат. – слабкий, немічний), її вважають середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості. Імбецили спроможні засвоювати деякі елементарні навички практичної та розумової діяльної тому вони можуть оволодівати окремими нескладними (механічними) видами фізичної праці й навіть елементами грамоти (якщо імбецильність не дуже глибока). Проте за наявності важких дефектів сприймання, пам'яті, мислення, мовного розвитку, які поєднуються з порушеннями емоційно-вольової сфери та моторики, практично неможливо здійснювати навчання імбецилів у допоміжних школах. Як правило, таких дітей виховують та елементарно навчають у спеціальних дитячих будинках системи соціального забезпечення, де вдається прищепити їм нескладні навички самообслуговування і фізичної праці, а також засобами корекційної роботи сприяти певним позитивним зрушенням у розвиткові психічної та фізичної сфер. Проте надалі вони потребують постійної опіки, тому що їхні можливості до самостійного життя та трудової діяльності в суспільстві дуже обмежені.
Дибільність – значно менш глибокий (порівняно з двома схарактеризованими вище) ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозволяє дітям-дебілам оволодівати навчальною програмою масової школи. Внаслідок яскраво вираженої недорозвиненості вищих психічних процесів у таких дітей обмежені можливості свідомого засвоєння понять, узагальнених правил, закономірностей, теоретичного матеріалу, перенесення здобутих знань на нові ситуації. Оскільки в них порушена пам'ять (особливо процес логічного запам'ятовування), обсяг навчального матеріалу, який вони можуть засвоїти, значно зменшений. Уповільненість темпу сприймання та осмислення інформації призводить до того, що дебілам треба набагато більше часу, ніж їхнім одноліткам, які розвиваються нормально, для усвідомлення знань, що їм повідомляються.
Труднощі в навчанні, погані оцінки, дорікання, негативне ставлення оточуючих усе це спричинює невротичні реакції (грубість, підвищену нервозність, або навпаки апатію, замкненість.), також зневіру у власних силах, негативне ставлення до школи, людей. Тому важливо створити спеціальні умови, які максимально враховували б особливості розвитку таких дітей. Такі умови створюються у спеціальних допоміжних школах, після якої вони можуть вести самостійне трудове життя.
Інші категорії розумово-відсталих дітей. Крім олігофренів-дебілів, у спеціальних навчальних закладах навчаються інші категорії розумово відсталих дітей.
Діти з ураженням головного мозку, яке перенесли на пізнішому (порівняно з олігофренією) етапі розвитку. Пізнавальні можливості в них вищі. Це діти з перенесеними травмами головного мозку, енцефалітом (запаленням мозку) – розгальмованість, нестійкість уваги. Розумова відсталість таких дітей не прогресує, а під впливом педагогічних зусиль психічний розвиток підвищується. Відносяться також до категорії розумово відсталих діти інтелектуальна неповноцінність пов'язана з