Становлення методики навчання гри на скрипці в Україні

Становлення методики навчання гри на скрипці в Україні

Кьон В. В.

В умовах оновлення педагогічної парадигми, гуманізації освітньо-виховної системи, посилення уваги до духовності та рівня культури широкого загалу суспільства, проблема залучення до світу мистецтва кожного індивіду, починаючи з дитинства, хвилює вчених і практиків.

В нашій країні залучення школярів до музики, зокрема – в процесі навчання гри на скрипці, є досить поширеним: класи скрипки існують у більшості ДМШ, ДШМ; систематично проводяться конкурси юних скрипалів міського, обласного, всеукраїнського рівнів; в центрах культури організуються камерні та скрипкові ансамблі тощо [3. 5]. Натомість ефективність занять із скрипалями-початківцями в значній мірі залежить від того, яким чином вони організуються, якими методами навчання володіє вчитель, наскільки йому вдається забезпечити успішність навчання свого вихованця, сформувати й утримати його інтерес до оволодіння виконавськими навичками.

Все це пояснює актуальність виявлення різних методичних систем, визначення спільностей та розбіжностей між ними, аналіз інноваційних ідей і запропонованих в них шляхів вдосконалення сучасної музично-педагогічної практики, зокрема – в галузі навчання гри на скрипці.

Питанням підготовки скрипалів до музикування присвячені чисельні праці фахівців, в числі яких – методичні праці М. Берлянчика, В. Григорьєва, Б. Которовича, В. Стеценка, З. Ядловської, Г. Шульпякова, навчальні посібники, спрямовані на цілеспрямовану організацію навчання юних інструменталістів (Н. Плахцінська, Л. Старюк, О. Станко, В. Якубовська). Натомість аналізу вітчизняних методик навчання гри на скрипці з погляду їхньої ефективності достатня увага не приділялась.

Мета статті – виявити особливості традицій навчання гри на скрипці, що існували в Україні, схарактеризувати особливості різних методичних підходів, зокрема – розглянути особливості методичної система, створеної в Україні в 70-80-ті роки та визначити, яким чином в процесі її реалізації досягається поєднання двох завдань: підготовки учнів-скрипалів, налаштованих на подальшу професійну освіти та виховання іншої частки школярів як освічених аматорів, готових до активної самостійної діяльності в сфері музичного мистецтва.

Звернемося спочатку до історії виникнення традицій гри на скрипці та вироблення методики й практики навчання на цьому інструменті в Україні.

Струнно-смичкові інструменти – попередники скрипки були відомі в Київській Русі ще в Х – ХІ століттях, про що свідчать фрески Софійського собору в Києві із зображеннями музикантів, письмові згадки в документах ХІ-го століття про інструмент «смик», традиції гри на «гудках» скоморохів тощо [ 4 ].

В різних країнах, за різних часів було створено чимало інструментів, які вважають попередниками скрипки. Натомість свого сучасного виду скрипка набула тільки в середині ХVІ ст. завдяки досягненням італійських майстрів – Аматі, Страдиварі, Гварнері та їхніх учнів-послідовників. Цінним внеском у розвиток скрипкового мистецтва буда творчість таких композиторів, як А. Вівальді, А. Кореллі, Ф. Верачіні, Й. С. Бах, В. Моцарт, які створили чимало шедеврів для скрипки, виконавська діяльність А. Віталі, Д. Тартіні, Т. Віотті, Л. Шпор, А. В’єтан, П. Сарасате, Ф. Крейцер, Й. Ізаї, Н. Паганіні, в руках яких скрипка стала королевою смичкових інструментів, з широкою палітрою художньо-виразних та технічних можливостей [ 8 ].

Як припускають дослідники, прототип сучасної скрипки в Україну проник завдяки мандрівнкам-музикантам у XV – на початку XVІ в. в. і з того часу скрипкове музикування в країні стало поширюватися у вигляді народного музичного виконавства. Зауважимо, що ця форма скрипкового музикування і сьогодні розповсюджена у західних регіонах країни) [ 7 ].

Становлення професійного скрипкового мистецтва в Україні розпочалося з кінця 18 – початку 19-го століття в осередках музичної культури – м. м. Львові, Києві, Одесі, чому сприяли як діяльність окремих митців, так і організація вищих та середніх музичних навчальних закладів. Зрозуміло, що в цих установах працювали провідні фахівці того часу, закладаючи основи національної методичної системи, зокрема – й школи гри на скрипці. Так, у Львові виникнення скрипкових традицій пов’язують з діяльністю видатного скрипаля-віртуоза і композитора Кароля Ліпіньського, професійного скрипача-педагога Є. Щедрович-Ганкевичевої та їхніх послідовників – Є. Перфецького, О. Москвичіва, Ю. Крихи, надалі – з діяльністю виконавців наступного покоління – О. Криси, Л. Шутко та ін.

В Києві, починаючи з другої половини 19 століття, не менш плідно працювали викладачі І. Водольський, О. Шевчик та їхні учні – І. Котек, А. Колаковський, М. Сикарда, М. Ерденко, Ю. Лясута, Д. Пекарський, музиканти наступних поколінь – В. Козін, І. Андрієвський, Б. Которович тощо.

В Одесі початок професійної музичної освіти відбувся в 1886 році з відкриттям перших безплатних музичних класів для аматорів музики. Згодом вони були перетворені в музичне училище, успішна діяльність якого уможливила і відкриття Одеської консерваторії. Початковий етап становлення скрипкової школи в Одесі тісно пов’язаний з діяльністю П. Пустарнакова, Г. Фрімана, Е. Млинарського, А. Фідельмана, Р. Ступки, Й. Пермана. Особливе місце в дореволюційній українській скрипковій педагогіці зайняла школа П. С. Столярського, який впровадив професійне, зокрема – скрипкове навчання дітей з раннього віку. Педагогічний досвід П. Столярського дав блискучі результати, його учні, зокрема Д. Ойстрах, принесли одеській скрипковій школі європейське визнання. До представників одеської скрипкової школи відносять таких видатних скрипалів та педагогів сучасності, як Вiктор Пiкайзен, Сергiй Кравченко, Захар Брон, Дора Шварцберг, Олена Бучинська та багато інш. [ 7, 8 ]

Важливу роль у становленні