Обґрунтування теоретичних, науково-методичних та практичних аспектів діючої системи аудиту фінансового стану підприємств

- контроль за правильністю формулювання статей бухгалтерської звітності. Аудитор встановлює правомірність відображення показників в статтях фінансової звітності, відповідність їх вимогам діючих положень (стандартів) бухгалтерського обліку [16, с. 174].

З позиції організації процес аудиту фінансового стану поділяють на такі наступні етапи: планування; вивчення; оцінювання; встановлення достовірності; звітування. Для більш точнішого розуміння змісту кожного з представлених етапів розглянемо аудиторські процедури, які складають основу під час здійснення контролю показників фінансової звітності.

На першому ж етапі розробляється стратегія і тактика аудиту фінансового стану і бухгалтерського обліку, визначаються обсяги і термін аудиторської перевірки. Оскільки зміст й форма загального плану контролю фінансової звітності має властивість змінюватися залежно від мети перевірки, виду підконтрольного об’єкта, сфери діяльності, то під час його формування доцільно врахувати такі аспекти, як особливості фінансово-господарської діяльності клієнта, залучення внутрішнього персоналу відносно проведення аудиту та вибір сфери діяльності аудитора.

На наступному етапі аудитор повинен здійснити попередню оцінку стану бухгалтерського, податкового обліку і фінансової звітності. Окрім того, на цьому етапі за допомогою опитування, вивчення, аналізу фінансової звітності та даних бухгалтерського обліку аудитор накопичує збір необхідної для перевірки інформації.

Одним із найголовніших етапів аудиту фінансового стану є етап оцінювання, на ньому аудитор має одержати якнайбільше даних щодо об’єкта дослідження з метою їх аналізу й оцінки для наступного формування власної обґрунтованої думки, на підставі котрої і грунтуватиметься висновок про достовірність фінансової звітності клієнта. Збір необхідної інформації для її аналізу проводиться з використанням аудиторських процедур таких, як перевірка, інспектування, спостереження, запити і підтвердження, інвентаризація, а також аналітичні процедури. У разі виявлення фактів фальсифікації фінансової звітності та помилок у ній, то аудитор досліджує потенційний вплив цих викривлень на звітні показники.

Четвертий етап підтвердження достовірності фінансової звітності базується на підтвердженні попередньо уже здійсненої оцінки та аналізу про реальність відображених у системі рахунків бухгалтерського обліку та звітності даних про активи, зобов’язання, та відповідно про доходи, витрати й фінансові результати господарюючого суб’єкта. Під час висловлення власної думки про реальність фінансової звітності аудитор повинен бути достатньо впевненим, що вона не містить викривлень та помилок. Але разом з тим, аудитору варто пам’ятати про те, що у зв’язку з застосуванням аудиторської вибірки також з’являється ризик того, що навіть істотні помилки можна не виявити [25, с. 73].

Кінцевим етапом процесу аудиту фінансового стану є етап звітування, на якому аудитор формує думку про фінансово-майновий стан підприємства. Зокрема, аудитор оцінює з огляду на вимоги застосованої концептуальної основи фінансової звітності:

- чи забезпечує фінансова звітність адекватне розкриття суттєвих облікових політик, які були застосовані на підприємстві;

- чи є обґрунтованими усі облікові оцінки здійсненні управлінським персоналом;

- чи є інформація, подана у фінансовій звітності, доречною, реальною, порівнюваною та зрозумілою;

- чи забезпечує звітність адекватне розкриття інформації у такий спосіб, аби визначенні користувачі змогли зрозуміти вплив операцій та подій на інформацію, подану у фінансовій звітності; та

- чи є належною термінологія, яка використовується у фінансовій звітності, включаючи в себе назву кожного фінансового звіту.

Відповіді на поставлені питання дозволяють аудитору формувати загальний аудиторський висновок щодо достовірності показників звітності.

Під час вивчення діяльності підприємства аудитором звертається увага на суть бізнесу клієнта, організацію обліку та систему внутрішнього контролю (СВК). Аудитор має знати організаційну форму, розмір, а також вид діяльності підприємства. Зазначені питання висвітлені в МСА 310 «Розуміння суб’єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень». Знання про діяльність підприємства дозволяють визначити і зафіксувати факти, процеси, операції, які суттєво вплинули на реальність та достовірність фінансового стану [45, с. 75].

В теоретичній літературі підкреслюється, що перевіряючи фінансову звітність замовника, аудитор повинен підтверджувати показники відображені у ній фактичною наявністю матеріальних об’єктів. В іншому випадку його думка щодо достовірності звітних даних не буде повною та об’єктивною і не відповідатиме реальному становищу суб’єкта господарювання.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість, керуючись ним, підготувати програму аудиту, в свою чергу, програма аудиту і її зміст та розмір значно залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, яке перевіряється, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики та техніки, яку використовує аудитор під час перевірки. Під час розробки загального плану аудиту аудитор аналізує наступні питання, тобто розуміння аудитором стану справ на підприємстві:

- головних факторів, які мають вплив на діяльність підприємства;

- найважливіших характеристик підприємства, процесу діяльності, фінансового стану а також порядку його звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після дати попереднього аудиту;

- розподілу зобов'язань між керівництвом підприємства.

Таким чином, планування аудиту фактично розпочинається на етапі вибору замовника чи вирішенні питання щодо продовження співпраці. Його часто ще називають попереднім плануванням.

 

 

Ефективна система внутрішнього контролю суттєво